Під Києвом вдруге пройшов триденний табір Greencubator Teslacamp 2014 для ентузіастів в сфері альтернативної енергетики. Організатори на 72 години створюють посеред поля автономну енергосистему, що працює лише на відновлюваних джерелах енегії; облаштовують Wi-Fi точку для доступу в інтернет та запрошують geek-ів з усієї країни. На три дні всі учасники ніби потрапляють у недалеке майбутнє.

Цього разу багато лекцій та часу присвятили транспортній проблемі. У табір приїхало майбутнє: електромобілі, суперекономічні автівки, електросамокати та багато інших цікавинок. Але про все по порядку.

Як змінюються технології?

Кожен з нас може впливати на технологічні зміни в суспільстві. Будь-яке суспільство – це система зі своїми запитами та потребами. Теорія управління змінами стверджує, що у цієї системи існує три рівні: режим (socio-technical regime), ніша (niche innovations) та макрорівень (socio-technical landscape).

На першому рівні домінує поточна система, що управляється державою. Всі процеси тут сконцентровані на забезпеченні різних потреб у відповідності до доктрини цієї системи. Наприклад, для бензинових автомобілів потрібні автошколи, паркінги, ДАІ, заправки, СТО тощо. Кожен водій має знати правила, вміти керувати транспортним засобом, виконувати техніку безпеки. Це – домінантна система, у якій живе абсолютна більшість суспільства.

На нішевому, мікрорівні все навпаки. Це світ ентузіастів, експериментаторів, громадських активістів. Якщо використовувати приклад автомобілів, то на цьому рівні розробляються нові типи транспортних засобів, які можуть використовувати альтернативні типи енергії та новітні технології. На цьому рівні, з одного боку все опонує системі, а з іншого хоче саме стати її частиною, адже має впевненість у тому, що їх технології роблять життя суспільства більш комфортним чи менш шкідливим.

Макрорівень – це глобальні процеси, які впливають на систему, але слабо контрольовані нею. Глобалізація, екологічний стан, природні явища відносяться до цього рівня. Саме під впливом макрорівневих подій система може відкривати шляхи для нішевих розробок, щоб ті замінювали існуючі в системі елементи.

Тоді починає відбуватись адаптація системи до змін. Класичним прикладом тут є поступова заміна кінних екіпажів бензиновими автомобілями. У XIX сторіччі місто почало розширюватись, а більшість людей все одно ходило пішки. У суспільстві з’являється запит на зміни. Так на вулицях міст починаються експерименти: великі кінні екіпажі на рейках, електричні трамваї, екіпажі на паровій тязі тощо. Разом з цим з’являються й перші бензинові автомобілі. Після появи у різних кінцях світу компаній, які б використовували для руху двигун внутрішнього згоряння, а також після винайдення конвеєрного способу виробництва автівок Генрі Фордом, почалась інтеграція елемента у систему. Почали створюватися державні інститути регулювання виробництва й дорожнього руху, змінювались дороги, з’являлися ремонтні майстерні та заправки. Формувалася відповідна культура та ідеологія.

Ми зараз стоїмо на порозі нових змін у системі. З появою акумуляторів великої ємності, здешевлення їх виробництва та ентузіастів, які створюють електромобілі, через 5-10 років можна буде говорити про новий елемент у системі, який потроху може витіснити бензинові автомобілі. Тільки цього разу, знаючи, як відбуваються технологічні зміни, ми зможемо ними краще управляти, використовуючи теорію сталого розвитку.

Найбільш економічний автомобіль України

[metaslider id=1341]

Студенти Харківського автодорожнього інституту є авторами найекономічнішого автомобілю в Україні. Він може проїхати 575 кілометрів (відстань від Києва до Івано-Франківська) лише на одному літрі бензину. Цей апарат розрахований на одну людину. Двигун в ньому від газонокосарки, але Honda. Трансмісія від велосипеду. Корпус зі скловолокна – легкого та міцного матеріалу, що теж був запатентований в цьому інституті. Рекорд економічності підтверджений сертифікатом Книги рекордів України.

Цей результат команда показала на змаганнях Shell Eco-Marathon, які щорічно проводяться у Європі. Тут команди студентів змагаються не на швидкість, а на економічність: за 39 хвилин потрібно проїхати 10 кіл треку, витративши найменшну кількість пального. Середня швидкість болідів тут становить 25 км/год. Але український автомобіль може розганятися до 60 км/год.

Зараз команда українського інституту розробляє для перегонів власний двигун та працює над покращенням характеристик боліда. Ці дослідження можуть у майбутньому бути корисними для впровадження новітніх технологій у виробництві українських автомобілів.

Електросамокат

[metaslider id=1340]

На Teslacamp також був представлений новий вид приватного міського транспорту, міський електросамокат. Його власник, Річард, планує розпочати продаж самокатів найближчим часом, у кінці вересня. Транспорт розганяється до 18 км/год та може проїхати без підзарядки 12 кілометрів. Заряджається він 5-6 годин від звичайної розетки. Такі електросамокати розповсюджені у Сингапурі, Ізраїлі та у Європі, і Річард сподівається, що поширення вони набудуть і у нас.

Річард,
власник електросамоката
citikat.com.ua

«Я вважаю, що це ідельний засіб для переміщень на короткі відстані. Його можна легко взяти з собою – він набагато менший за велосипед. Його не треба вдома кожного разу закочувати на балкон через всю квартиру. Його легко можна взяти з собою в офіс або магазин.

Зараз самокат роблять в Китаї, але ми плануємо запустити їх виробництво в Україні. Ця модель коштує 500 доларів США й важить 25 кілограмів, але у нас у продажу буде ще одна модель, легша, до 10 кілограмів, та компактніша. Її можна буде взяти з собою в метро або автобус в чохлі, щоб нікого не забруднити. Така модель коштуватиме близько 1000 доларів».

Електросамокат розрахований на температуру до -20 градусів Цельсія. По снігу на ньому пересуватись не рекомендують, але якщо снігу нема, то навіть взимку кататись цілком комфортно.

Електромобілі

[metaslider id=1342]

Українська компанія Shooter представила на таборі два електромобілі Nissan LEAF. В них повністю відсутній бензиновий двигун, а заряджається автомобіль як від спеціалізованої швидкісної зарядки, так і від звичайної розетки, за допомогою шнура, що схожий на зарядний пристрій для ноутбука. Зарядка від звичайної розетки триває 5-6 годин, якщо ж заряджати швидкісним способом, то за півгодини акумулятор заповнюється на 80%

Без підзарядки LEAF може проїхати до 170 кілометрів. Вартість “палива” при цьому, як стверджують у компанії, 1 гривня на 100 кілометрів. У паспорті автомобіля написано, що батареї треба міняти раз на 8 років. Але так як модель досить нова, то ще жоден клієнт до компанії з таким проханням не звертався.

У автівки відсутня коробка передач у класичному розумінні (одношвидкісна трансмісія) і він оснащений купою датчиків, додаткових зарядних пристроїв та навіть сонячною батареєю. Але найбільше вражає те, що Nissan LEAF майже повністю безшумний – ви взагалі не чуєте звуку двигуна.

Компанія Shooter планує також продавати на українському ринку електромобілі фірм Tesla Motors та Renault. Так як в країні гостро стоїть проблема енергетичної незалежності, такі автомобілі можуть стати у нагоді. Тому представники Shooter співпрацюють з командою Реанімаційного проекту реформ, а також Міністерством економічного розвитку і торгівлі для створення відповідного законодавства у цій сфері – в багатьох країнах держава оплачує частину суми за купівлю кожного електромобіля, підтримуючи таким чином автомобілістів, які хочуть їздити на екологічно чистому виді транспорту.

Суперконденсатори

[metaslider id=1339]

Ще одне цікаве відкриття на Teslacamp – суперконденсатори. Попри складний термін, їх суть пояснити доволі просто. У електротранспорті суперконденсатори використовуються, як стартер для двигуна: вони мають меншу ємність, ніж акумулятори, але значно більшу потужність. В китайському Шанхаї суперконденсаторами оснащені автобуси, які підзаряджаються на кожній зупинці. Такому електробусу потрібно всього 30 секунд для повної зарядки, а їхати на одному заряді він може трохи більше кілометра. Майже аналогічним чином використовують суперконденсатори й у Парижі – трамваї з ними на борту можуть деякий час їхати без живлення електроенергією, тобто частково трамвайну лінію можна не оснащувати електродротами.

В Україні ці енергетичні елементи розробляє і виготовляє компанія Yunasko. Але поки що продукція йде на експорт, майже не знаходячи попиту на внутрішньому ринку.

Отже, як бачимо, в Україні існує той нішевий рівень технологій, зокрема транспортних, про який каже теорія управління змінами. Питання лише в тому, коли з’явиться попит на ці технології у нашому суспільстві, адже для масового запиту потрібні рушійні зміни як в економіці, так і в свідомості українських громадян.

Фото: Тарас Кайдан