lypneva.com – це львівський майданчик урбан-руху за однойменною назвою площі у Львові, яку організатори руху бачили, як майбутній громадський простір. Почавши з організації зустрічей у форматі консультацій та перекладу фільмів про розумний розвиток міста, представники урбан-руху згодом почали змінювати Львів не тільки “у головах”. За два роки їм вдалося втілити у життя низку цікавих урбаністичних проектів. Ми зустрілись у Києві з одним із активістів руху, Андрієм Шуляром, і поговорили про проекти “Липневої” та досвід, який може бути використаний і в українській столиці.

Про lypneva.com

Коли і як утворився ваш рух?

Ідея створення проекту lypneva.com належала Дем’яну Данилюку. Організувалися ми десь у середині 2012 року. Спочатку всі спілкувалися на сайті skyscrapercity.com, а потім вирішили, що маємо спільну мету і об’єднались у такий рух. В основному, ми зосередилися на тому, щоб пропагувати ідеї. Тобто, це були консультації, висвітлення місцевих проблем адміністрації, транспортникам, різним департаментам. Ми влаштовували різні громадські слухання, говорили з підприємцями, поширювали ідеї розумного розвитку міста.

Коли у цих бесідах ми згадували приклади інших міст, інших країн, то нам завжди відповідали, що у них там інший менталітет, інше життя і взагалі інша реальність. Ну знаєте, ці стандартні відмазки. І ми вирішили своїми маленькими кроками показувати, що таке можливо і у Львові. З тією ж Галицькою площею, тим же Підзамчам ми намагалися показати, що це нескладно робити і для цього не потрібно багато грошей.

Наші основні ресурси – це люди і час. Раніше нас було семеро, зараз залишилось четверо. Бо хтось поїхав за кордон на навчання, або, наприклад, я і Левко Стек переїхали до Києва.

Яку мету, завдання ви ставили собі, коли створювали рух? Чи ви досягли їх?

Ми прописали собі цілі, основною з яких була зміна свідомості громадян. Дуже амбітно звичайно. А також переосмислення міського простору. В певних аудиторіях, з якими ми працювали, ми досягли якихось змін, але вся громадськість не почала думати інакше, звичайно. Тим не менше важливі для нас питання почали “витати у повітрі”. Також за опосередкованої нашої участі відбулось певне переоснащення міської інфраструктури, але дуже в обмеженій кількості. Ну і ще одна наша мета – перетворення площі Липневої, не досягнута.

Але ми тут не одні в полі воїни, тому, все ж таки, в цьому напрямі багато чого робиться. Активним у Львові є також рух “Дайте пройти”, або спільнота Urban Ideas. “Дайте пройти” багато зробили для зручності пішохідного пересування містом: зручне розташування переходів, освітлення переходів і таке інше. Urban Ideas почали з більш архітектурної точки зору підходити до впорядкування громадського простору. Тож цей напрям починає потроху активізовуватись, і не тільки завдяки нам.

На вашу думку, чого не вистачає киянам, щоб почати об’єднуватися та ставати каталізаторами позитивних зрушень у місті?

Думаю, що Київ, перш за все, більше місто. На відміну від 750-тисячного Львова у Києві десь 3,5 мільйони населення. Я не думаю, що кияни не об’єднуються – в столиці існує дуже багато цікавих рухів, просто тут не вистачає координацій, бо всі працюють в різних місцях. Я знаю, що є ініціатива “Канікули на районі” на Позняках. Або “Архнамет”, який був дуже активний під час Майдану та фестивалю CANactions, та й зараз продовжує займатись активно своєю діяльністю. Тобто є рухи, є ініціативи, але вони мусять бути якось об’єднані, якось скоординовані. Можливо, повинна існувати якась спільна платформа для них. Поки що немає синергії між ними.

Також нам легше було іти і говорити з міською владою. Зрештою, вони зобов’язані слухати нас, як громадян. У нас немає проблеми, щоб зайти в міськраду і домовитися про зустріч з чиновником, а потім прийти і розказати йому свої ідеї. Це, звичайно, вимагало особистих якостей, наприклад, Дем’яна, який просто йшов і говорив. А також вимагає досить багато часу. Ну але робота нам дозволяла це, тож ми мали змогу кооперуватись.

Про ревіталізацію Галицької площі

Один з найвідоміших проектів Львова – створення громадського простору на частині Галицької площі. Робився спільними зусиллями активістів, а зараз цей досвід вже навіть починають копіювати у Львові.

Яку участь Липнева брала у реалізації проекту?

Вся історія с площею Галицькою почалась з того, що ми зібрали гроші разом з проектом “Дайте пройти” на відгороджувальні стовпчики. Там раніше паркувалосья чимало автомобілів, і ми вирішили зробити такий пілотний проект з відвоювання тротуарів у автомобілів. Районна адміністрація радо нам допомогла з цією справою. Вони навіть домовились з ЖЕКом за нас, що прийдуть робітники і встановлять стовпчики. Ми ж займались, фактично, збором грошей. Один відгроджувальний стовб коштував 120 грн, тож на 20 штук реально зібрати гроші громадою.

Хто займався монтажем споруд? Чи дорого це коштує? Який взагалі кошторис проекту?

За півроку малесенька частина, такий клаптик площі, була віділена від решти тротуару і відгороджена ствопчиками. Але Олександр Шутюк вирішив піти далі і сказав “Давайте щось на тому клаптику зробимо”. Він працює дизайнером інтер’єрів, а у вільний час почав малювати проекти благоустрою частини Галицької площі і демонструвати ці варіанти в інтернеті, в соцмережах. Але головне питання було в тому, хто це все профінансує. Якщо стовпчики дешеві, то облаштування громадського простору, хоч і маленького, потребує значно більшого фінансування. Фандрейзинг на цей проект тривав десь до півроку, але одного дня з’явився підприємець, який поряд знімає офіс і в нього вікна виходять на цю площу. Він сказав: “Ок, я профінансую ваш проект”. Тоді Олександр став робити робочі креслення. Після цього він почав домовлятися про виготовлення та перевезення бетонних кілець, доставку садженців та інші елементи простору. Докладніше про це можна прочитати у нього на блозі.

Як вдалось домовитись з владою? Як складаються відношення з балансоутримувачем?

Я не впевнений, чи взяли цей саме проект на баланс комунальні підприємства, але ствопчики точно є власністю райадміністрації. Вони навіть раді цьому, бо ми за це гроші платимо. Були прецеденти, коли люди спеціально виламували ті стовпчики, щоб ставити там автомобілі. На проспекті Шевченка один з власників або співробітників магазину хотів приїжджати туди і паркувати на тротуарі своє авто. Для цього він виламав ті стовпчики. З камер спостереження було видно хто це зробив і тоді райадміністрація написала йому попередження, що він має поставити стовпчики назад за власний рахунок, і він це зробив.

Про Подвір’я Підзамча

Минулого року розпочався великий проект з перетворення подвір’їв району Львова під назвою Підзамче. Всього за 2013-й і 2014-й роки зроблено вісім подвір’їв. Члени “Липневої” переважно займалися дизайном цього середовища, модерацією і привнесенням практик розумного розвиту міста. Міська влада в особі “Інституту міста” мала плани щодо Підзамча, вони мали стратегію, але як її втілити, що робити, не знали. Тож координацію взяли на себе активісти.

Хто найактивніше долучається до роботи у власному подвір’ї?

Переважно це “городскіє сумасшедшіє”. Вони є найбільш активними. Вони з вас кров вип’ють, звичайно, під час проекту, але це єдині люди, на яких можна покладатись.

Ну але всі були такими божевільними. На дитячому майданчику з нами працювала вчителька, дуже хороша. Через неї, власне, і здійснювалася координація між мешканцями.

В іншому подвір’ї у нас була дуже енергійна мешканка. Або чоловік, який нам постійно пише “кілометрові” листи щодо кожної деталі і його все дуже цікавить. Нам трапилося ще подвір’я, яке постійно пише листи в ЖЕК, в районну адміністрацію стосовно якихось поломок. Є дуже пасивні будинки, а це трапилося дуже активне. Це, власне, і є критерієм вибору: в будинку має жити активна громада.

Які методи сповіщення мешканців працюють найкраще?

Спочатку ми розносили листівки по поштових скриньках і адресно зверталися до всіх мешканців, коли їм просто потрібно було об’явити про проект. Ми запрошували всіх охочих у районну адміністрацію і працювали вже далі з тими, хто туди прийшов. Тобто, якщо є такий контакт, що мешканець побачив, зацікавився і вирішив витратити на це свій час, то це вже щось, вже є певний запит. Це було минулого року.

Цього року вже дуже багато мешканців і ми обирали серед бажаючих за допомогою спеціальної комісії через певні критерії.

З чого варто почати благоустрій подвір’я?

Треба визначити потреби мешканців. Але при цьому не можна конкретно питати їх, чого вони хочуть. Бо кожен починає пригадувати, що він бачив десь і хоче впровадити його собі тут. Тому потрібно заходити з іншої сторони: питати їх, як вони бачать своє подвір’я, що їм у ньому здається зайвим.

Як краще організувати комунікацію з мешканцями та заохотити їх продовжувати піклуватись про прибудинкові території?

Комунікація – це дуже важливий елемент у таких справах. Ви можете розробити класний проект, все накреслити, але з’явиться якийсь один мешканець, який не приходив на жодні збори, але він все одно має свою позицію. І відбувається це все вже коли ви починаєте “махати лопатами”, або коли підрядник розпочинає свої роботи.

Тож дуже важливо моніторити всі ці думки, щоб раптом весь проект не зупинився через одну людину. Обов’язково мусить бути якийсь представник будинку, який є посередником між загальними зборами мешканців і виконавцями робіт. Тому що збирати ідеї від кожного, особливо якщо кожен починає дзвонити і в приватному режимі висловлювати свої ідеї ,- дуже уповільнений процес.

Допомагають також громадські консультації. Збирали коментарі, узгоджували їх, потім знов збирали і так до повного погодження. Це стосувалось як загального бачення подвір’я, так і деяких деталей: матеріалів, рослин.

Про благоустрій Городоцької

Городоцька – найдовша вулиця Львова. Вона починається від Оперного театру і йде аж до Кільцевої дороги. Львівські активісти робили декілька спроб зайнятись її перетворенням, і досягли певних успіхів, але обговорення і зміни тривають.

Що планувалось зробити і що було зроблено?

До ЄВРО-2012 було реконструйовано частину вулиці і ми вирішили озеленити її. Там, де ходять трамваї, нічого не росло, ніяких дерев чи кущів. Тож ми вирішили зробити таке озеленення, скупили всі кущі, які можна було на той час купити і посадили. Але вони не прижилися. Мы говорили з місцевивми підприємцями, але їх цей проект не цікавив, хіба що пропонували висадити їх логотип зеленню.

Пізніше реконструювали нижню частину Городоцької, зробили там роздільну смугу і замостили її бруківкою. Машини почали на ній паркуватися. Це взагалі дуже по-львівськи – паркувати своє авто посеред вулиці. І хтось в соцмережах спитав, чого не закладається у реконструкцію озеленення. Адже дерева могли б поглинати пил, створювати тінь, бути шумовим бар’єром. Дізнались, що одна київська фірма займалася проектуванням цих вулиць, а це, на нашу думку, неправильно. Бо, мабуть, вони ніколи не жили у Львові і не знають це місто, а просто отримали відрізок вулиці, який потрібно реконструювати. Зробили все згідно з нормативами, обрахували пропускну здатність, але рішення виявилось не надто хорошим, з нашої точки зору.

Врешті-решт, спільно з іншими рухами, Олександр Шутюк організував громадські слухання, показав аналоги озеленення таких вулиць в усьому світі, і ці слухання постановили, що цим проектом варто займатися далі.

Що було потрібно, аби домовитись з міською владою?

На громадському обговоренні були присутні представники адміністрації. Коли проект розпочався, відбувались численні консультації з різними департаментами, засідання, робились заміри, консультації з проектними інститутами, дискусії. Насамкінець адміністрація почала “не заперечувати” проти озеленення. Тобто вони попереджали, що нема прецедентів, що не існує таких нормативів, ну але ж перестали заперечувати. Вдалося їх переконати.
Дерева захистили тими самими стовпчиками, щоб машини їх не збили. Але машини збивають стовпчики. Можливо, хтось п’яний їхав і збив, не впоравшись з керуванням.

Як ви профінансували благоустрій вулиці?

Гроші теж збирали громадськістю. Вдалося зібрати десь 16 000 гривень на садженці і роботи по їх посадці. Спочатку були дуже амбітні плани: і кущі мали висадити, і газони, і дерева. Але вирішили зробити хоч щось і висадили лише 5 дерев. Вибір садженців теж отримав багато критики у профільних ландшафтників, бо ніби-то такі дерева не можна садити. Але на думку Олександра, головне – зробити хоч якусь частинку, щоб показати людям, що такі зрушення можливі і реальні.