Берлінський урбан-активіст розповідає про залучення громади у життя міста, сучасну історію німецької столиці та сталий розвиток.

У п’ятницю, 3 жовтня, у креативному просторі “Часопис” відбулась дискусія “Економіка громадських ініціатив у місті” за участі берлінського активіста, дослідника та голови організації id22: Institute for Creative Sustainability, Майкла ЛаФонда. “Хмарочос” поспілкувався з ним на тему сталого розвитку у Києві та берлінського досвіду активізації місцевих спільнот. Ми дякуємо фонду Гайнріха Бьолля за допомогу в організації інтерв’ю.

Місцеві проблеми

Вимір влади

Чи ви були колись в Україні в Києві? Чи ви знайомі з проблемами та складнощами в Києві, інших українських містах?

Так я був в Києві декілька років тому. І, звичайно, я знаю про Майдан. Ми спостерігали за Києвом в Берліні. Це, мабуть, найбільше та найважливіше, що відбувалося в Києві за останні декілька років.

Бюрократія та корупція. Як ви думаєте, чи можна успішно боротись з цими явищами, використовуючи підхід сталого розвитку?

О, це дуже широке питання. Я, думаю, що простої відповіді на нього немає. Для успішної боротьби має відбуватись декілька речей одночасно. По-перше, люди повинні боротися, щоб зменшити рівень бюрократії та корупції. Тому що без цієї боротьби місто слабшає, і, рано чи пізно, занепадає. Але тим, хто не бореться, не варто просто сидіти і чекати, поки рівень корупції чи бюрократизації знизиться. Люди повинні робити щось. І для мене це означає втілювати якомога більше нових проектів за якомога коротший термін. Ви можете перетворити та почати використовувати покинуту будівлю чи шмат землі, зробити громадський сад, обробити спільну ділянку (англ. community garden), створити активну спільноту у вашому будинку для спільного проживання (англ. co-housing), культурний центр, щоб додати людям оптимізму. Тому я думаю, що вам потрібна трохи інша стратегія. Довгостроковий план на демократизацію влади. Та короткострокові плани, щоб мотивувати та заохочувати людей робити щось із простором, в якому вони живуть.

[metaslider id=2129]

Вимір громади

В нашому суспільстві існує певне нерозуміння майнових прав. Багато людей не знають, що кому належить в місті, хто є власник того чи іншого простору чи об’єкту. А тому ніхто й не цікавиться своїми правами та обов’язками, як містянина, як громадянина. Чи могли б ви порекомендувати кроки, які б започаткували зміну такого світогляду? Які є інструменти для цього?

У нас з вами тут схожа новітня історія. Наприклад, у Східному Берліні. Коли Стіна була зруйнована у 1989 році, у нас постало те саме питання щодо десятків дисяч земельних ділянок. Хто є їхнім власником? Держава? Колишній власник? Ніхто? В деяких випадках ніхто не міг нічого зробити з землею за законом. В інших випадках люди діяли блискавично швидко: захоплювали будинок та влаштовували там сквот, чи просто експериментували з простором, якщо мали достатньо сил та наснаги. Вони просто заселялися у бівлю і говорили: “Ми спробуємо використовувати цей дім хоча б тимчасово”. І я думаю, що в Берліні це було справжнім викликом. Однією з проблем, з якими ми зіштовхуємося, є непрозорість дій влади. І такі люди боролися за цю прозорість по-своєму. Це побудило створити електронні бази нерухомого майна, де видно, що відбувається з кожною земельною ділянкою. І є можливість запропонувати людям віддати цю ділянку, цю будівлю у тимчасове користування. Чи продати її забудовникам. І все це буде робитись чесно і прозоро.

Чи влада допомагає людям ревіталізувати будівлі?

У Берліні все дуже швидко змінювалось протягом останніх 25 років. На початку 1990-х у Східному Берліні було можливо майже все, адже адміністрація майже не мала влади там. Це сприяло створенню сквотів, самозахопленню покинутих будинків для використання митцями, які це робили для своїх креативних ідей. Також стала можливою реалізація агресивними інвесторами дуже дивних ідей у сфері архітектури, вони отримували дозволи на будівництво поганих проектів.

У кінці 1990-х та на початку 2000-х настав економічний спад й інвестори шли з міста й керівництво Берліна зацікавилось тимчасовим та вільним використанням будівель. Тож у нас з’явилась традиція, рух тимчасового користування відкритих та закритих просторів. Це булов визнано не тільки жителями міста, а й владою, і багатьма власниками.

Зараз ситуація знову змінюється та інвестори знову приходять у місто. У нас вже не так багато покинутих будівель та вільних земельних ділянок. Тож стратегія тимчасового користування стає менш популярною. Але ця ідея залишається у міській культурі Берліну, де ми маємо сотні ініціатив: від мистецьких проектів до створення спільних ділянок для вирощування харчових рослин, спільного проживання у будинках та інших прикладів, де люди реалізують свої бажання якось змінити простір.

[metaslider id=2130]

Європейські практики

Що таке co-housing (спільне проживання у будинку)?

Спільне проживання у будинку, co-housing, в тому сенсі, як ми це розуміємо у книзі “Co-housing cultures” – це самоорганізована спільнота, орієнтована на сталі форми розвитку власного помешкання, власного будинку. І під цим ми розуміємо розвиток власноруч дійсно серйозними методами. Жителі самі займаються розробкою та управлінням власного помешкання. Вони можуть займатись не тільки дизайном власної квартири, а й спільних приміщень та прибудинкової території. Люди можуть пропонувати та втілювати власні ідеї і створювати особливу ідентичність будинку. Цей рух також мотивує людей ділитись простором. Жителі можуть готувати чи їсти разом, користуватись пральними машинами, чи разом обробляти сад.

Ми бачимо co-housing як вид реалізації спільних ідей, які зараз розвиваються у багатьох містах, і в Києві також. Це не тільки спільно проживання у будинку, але також ще й коворкінг чи спільний сад. Це пропонується як альтернатива жахливій індивідуалізації, яку ми зараз бачимо у містах, де люди живуть поодиноко та працюють поодиноко. Містяни є індивідуальними споживачами, людьми, яким не вистачає комунікації й допомоги один від одного. Тому цей рух має на меті перевідкрити речі, які були так вижливі у минулому: сусіди, друзі та інші можливусті спілкування між городянами.

Яким має бути перший крок в організації місцевої спільноти?

Для мене перший крок в організаціїї активної спільноти чи коворкінгу чи будь-якого іншого проекту полягає у тому, що ідея цього має йти від людей: від сусідів у будинку чи якоїсь іншої громади. Це також може бути ідея уряду чи компанії, яка говорить, що хоче створити co-housing проект. Але якщо в цьому нема людської інтенції, цього первинного бажання чи потреби, то нічого не вийде. Не можна просто сказати: “Окей, давайте створимо активну спільноту”, і об’єднати мешканців сотні квартир. Це основа ідеї децентралізації та розвитку суспільства. Тому не можна насаджувати ідею об’єднання, це буде, фактично, застосування примусу. А тут не може бути жодної бюрократії чи примусу, потрібне бажання чи потреба.

Як створити міцну комунікацію між сусідами в одному будинку?

Проблема комунікації є центральною у питаннях розвитку місцевої громади. Нам потрібні люди для такої спільноти, які розуміються на комунікації та модерації діалогу між мешканцями. Для мене це одна з найважливіших професій майбутнього. Якщо ми сприймаємо серйозно ідею сталого розвитку, ідею децентралізації, то щоб дозволити людям робити те, що вони хочуть, потрібні експерти. Люди, які розуміють, як організувати зустріч та обговорення, які мають відповідний досвід. Люди, які можуть організувати процес прийняття рішень та забезпечити прозорість цього процесу. Треба допомагати людям приймати рішення, а це завжди непросте завдання. Такі експерти мають дослухатися до людей, мають робити це ефективно, щоб отримувати відповідні результати. Комунікація – це найважливіша річ, якщо мова йде про будь-який проект з організації людської спільноти.

Якою має бути роль суспільного активіста у об’єднанні громади?

Отже, ідеї об’єднання мають іти від громадян. Але в той же час нам потрібна комбінація bottom-up (знизу вверх) та top-down (зверху вниз) підходів. Нам також потрібна комбінація місцевого та експертного досвіду. Необхідно слухати та розуміти людей: які в них інтереси, якою є їхня мотивація. В той самий час необхідно, щоб організації та представники влади постачали людям іноформацію та ідеї. Це можливо, тільки якщо надихати їх. Експерти та активісти з ВНЗ чи неприбуткових організацій мають працювати над тим, щоб надихати, показувати приклади, що у тій чи іншій ситуації можуть бути альтернативи та варіанти. Люди можуть жити абсолютно різним чином, можуть працювати різним чином, але у них має бути інформація, мають бути варіанти, з яких треба обирати. І це якраз є роллю експерта чи активіста у місцевій спільноті.