22 січня у Київраді прийняли нову концепцію організації паркувального простору в місті. «Хмарочос» розбирається з суттю нового документу та порівнює його з правилами паркування у великих європейських містах.

Чому все так погано?

Організація паркувального простору — проблема номер один в Києві. Вона стоїть гостро як для пішоходів та пасажирів громадського транспорту, так і для водіїв приватних автівок. Центр міста у робочий день перетворюється на велику парковку – це ні для кого не секрет. Ввечері ж парковкою стають двори числених багатоквартирних будинків. Крім того, в Києві існують десятки так званих гаражних кооперативів, які займають гігантські площі, і є неохайним та стихійним нагромадженням металевих коробок. Такі об’єднання обносять свої володіння парканом і не дають пройти людям. Але реальність вносить свої корективи.

Ця реальність відображається у двох пунктах, двох законах розвитку публічного простору в Києві:

1. Все, що робиться з дорожнім простором у місті, робиться для автівок: розширюються вулиці, викопуються підземні переходи, знищуються трамвайні колії тощо.

2. Те що робиться для автомобілів, робиться погано і неякісно, “на відчепись”: як наслідок, маємо найгірші в регіоні дороги, а також хаос та неохайність будь-якої території у Києві, куди може заїхати автомобіль.

Ці два правила мають низку негативних наслідків, кожен з яких кянин споглядає щодня. У нас практично відсутні зелені газони. Дорожні знаки часто стоять косо через ДТП та неякісний асфальт. Підземні переходи та метро, куди киян постійно намагаються загнати силоміць, обмальовані графіті, з оббитою плиткою, стихійною торгівлею та ароматом сечі. Тротуари брудні від землі через те, що автівки паркуються на газонах. Взимку не пішоходні зони, а саме дороги прибираються від снігу. І так далі.
Додаємо до цього жахливу систему громадського транспорту, і отримуємо дуже зрозуміле бажання кожного киянина мати власне авто. Металевий корпус захищає від депресивного міського середовища, а комфортні крісла дозволяють кожному доїхати на роботу з мінімумом стресових ситуацій. Киянин любить і дбає про свій автомобіль, адже той дає йому свободу пересування, статус і захист від сірої буденності. Але ця логіка має один наслідок: автомобілі займають місце, багато автомобілів – багато місця. Додаємо до цього патологічний індивідуалізм сучасного киянина і зону комфорту, яка обмежується порогом власного помешкання, дверима автівки і робочим столом в офісі, і отримуємо справжній автомобільний хаос.

І цей хаос не впорядковується підземними, перехоплюючими та багатоповерховими паркінгами. Не впорядковується працівниками комунальних підприємств та муніципальною владою. Не впорядковується, кінець кінцем, самими водіями. Бо в Києві авто – це не засіб пересування, а надійне сховище від депресивного, неохайного та похмурого міста.

Що пропонує нова концепція?

Не зважаючи на глибоку та серйозну проблему з міською культурою, все ж є шанс частково виправити ситуацію. На щастя, місто формує його жителів так само, як жителі формують місто. Тому, забезпечивши розробку адекватних правил, їх донесення до містян, їх виконання та невідворотність покарання за порушення цих правил, можна відкорегувати відношення киян до свого міста.

Але це довгий шлях. Першим твердим кроком у ньому стало якраз прийняття нової концепції. Слово “концепція” в даному випадку означає лише стратегічний документ, який описує принципи формування паркувального простору. Тобто жодних рішень у ньому не міститься, а тільки вводяться нові поняття, наприклад, велопарковки чи перехоплюючі паркінги. Щоб принципи почали впроваджуватись, потрібно змінити деякі закони України, після чого буде можливо ухвалювати конкретні рішення на рівні міської ради та адміністрації.

Основні пункти нової концепції описав у своєму пості на Facebook транспортний активіст Антон Мойсеєнко:

1. Повністю зникає готівковий розрахунок за послуги паркування. Передбачається проведення інвестконкурсів для залучення якомога більшої кількості інвесторів-операторів.

2. Для наведення порядку в Київ повернуться евакуатори та пристрої, що блокують колеса автівок.

3. Співробітники КП “Київтранспарксервіс” перейдуть зі стану “паркувальник” у стан “контролер” і отримають право виписувати штрафи.

4. Вперше у подібній концепції враховані питання велопарковок, парковок таксі та електромобілів. У концепції пропонується звільнити електромобілі від плати за паркування.

5. Так само ставиться питання про перегляд норм будівництва парковок у житлових будинках, офісах, торгових центрах, школах, лікарнях тощо.

6. Передбачається гнучка тарифікація плати за паркування, яка буде залежати не тільки від зони.

7. Буде створена єдина інформаційна система, яка включить в себе не тільки муніципальні паркінги, а й приватні.

До цього слід додати факт, що відтепер 5% усіх парковок мають бути обладнані зарядками для електромобілів. Також вводиться поняття перехоплюючого паркінгу, дуже популярного і широко використовуваного в Європі сервісу.

Але у документа і негативні моменти. Фактично, ним легалізовано парковку на тротуарі. Тепер місця для паровки у пішоходних зонах будуть виділятись розміткою та болардами, але в документі не вказано, наприклад, яка має бути мінімальна ширина тротуару для організації парковки. Чи який максимальний розмір такої парковки. Якщо не врахувати це у подальших рішеннях, то Київ отримає цілком легальні тротуарні парковки і народна забава “хода з перепонами центром міста” нікуди не дінеться.

Що ще варто зробити?

Перше, що варто запровадити в Києві — це максимальний час парковки на узбіччі у центрі міста у робочий час. В Будапешті він, наприклад, становить чотири години. Тобто у робочий день у певних районах міста не можна стояти на зазначених парковках довше цьго часу. Інакше — величезний штраф. Це робиться для того, щоб люди не залишали свої авто посеред міста на весь робочий день. Приїхав на роботу на машині — попіклуйся про те, щоб у неї було постійне місце для стоянки у підземному чи багатоповерховому паркінгу. Одне це рішення може розвантажити дороги і тротуари в центрі саме тоді, коли це потрібно.

Але ще краще, щоб більшість автівок взагалі не заїжджало до центру, щоб не створювати затори у години пік. Для цього існують перехоплюючі паркінги — дешеві стоянки біля транспортних вузлів на околицях. Щоб можна було залишити машину на весь робочий день, а самому скористатись громадським транспортом, аби доїхати на роботу. Але для успіху такої системи потрібно скоординувати перехоплюючи парковки з розвитком транспорту, який може перевозити багато людей. Метро в години пік вже переповнене, а другим після підземки видом транспорту за місткістю пасажирів є трамвай. Тому конче необхідно повернути ці корисні вагончики на вулиці Києва, але їздити вони мають вже за іншими маршрутами. Також варто замислитись над реформою роботи міської електрички.

Завершуючи, варто сказати, що рецепт успіху будь-якого правила чи закону полягає у забезпеченні невідворотності покарання, у даному випадку штрафу. Тобто людина має розуміти, що з високою долею імовірності, порушуючи правило, вона може і буде покарана. Але при цьому правило має бути адекватним, зрозумілим, пройти громадську експертизу та запровадитись прозоро і без зловживань з боку влади. Штрафи мають бути у десятки, сотні разів вищі за оплату відповідної послуги, щоб дотримання його було зручнішим і дешевшим за порушення.