Міністр іноземних справ литовської Республіки Ужупіс, а також літератор, перекладач та журналіст Томас Чепайтіс розповів «Хмарочосу», як один з найбільш ексцентричних районів у Європі подолав шлях від занепаду до процвітання та незалежності.
Проблема
На початку 90-х це був брудний та запущений район і я там бував рідко. Тоді на повну міць працювали фабрика трикотажу «Вілія» та завод електролічильників, які тільки зараз починають зносити. Разом з тим процвітали крадіжки та п’янство, скоювалося немало вбивств та самогубств. Разом з тим, завдяки річці Вільняля, все це поєднувалося з запливами по ній на матрацах та покришках від Камазів. Район був депресивно-ексцентричним.
Біля річки розташовувався сквот, який зараз відреставровано та перетворено на Інкубатор мистецтв. Там збиралися художники, які багато випивали та говорили про мистецтво. У 1992 році там повісився талановитий юнак А. Бразис, про якого згодом написав вірші Олександр Дельфінов.
Тут було багато розвалин, на одних п’ять років поспіль ми проводили фестиваль альтернативної моди Армада. Сюди приїздило чимало цікавих моделей, приїзжали зірки з Парижу та Лондона. Було багато майстерень художників, які поступово скуповували. Так виникло кафе «Ужупіс» у якому і з’явилася ідея незалежної Республіки.
Процес зміни району мав стихійний характер, який трохи нагадував те, як аміші зводять будинок.Спрацював популярний у Литві “принцип вулика” — всі налетіли і разом щось зробили. Такі собі стихійність і романтичне бешкетство. Часи тоді були такі, коли наживали перший пост-радянський капітал. У цей час ми вирішили зробити День дурня — перше квітня, своїм національним днем. Мовляв, ми про гроші нічого не знаємо, ми майстри з вигадування. Першоквітневий жарт став синонімом до правди, а факти — дурною вигадкою. Один романтизм би не пройшов, його треба було його представити у смішному вигляді. Все відбулося за одну ніч 31 березня 1997 року, коли ми замінили усі вивіски на пошарпаних будинках на рекламу представництв ООН і НАТО, моллів Харродс, бутіків Кляйн і таке інше. Перевернули цінності, і протягом однієї карнавальної ночі район став невпізнаваним. Це нагадувало зйомку фільму, але знадобилося десять років, аби район змінився по-справжньому.
Ресурси
Кардинальну роль у перетворенні Ужупіса відіграло суспільство. Міська влада ніяк не допомагала, добре, хоча б не заважала. Щоправда, мер Вільнюса Артурас Зуокас придбав собі тут будинок і відремонтував сходи, що починаються від костела святого Варфоломія до інституту. У народі вони називаються «сходами Зуокаса». У литовських ЗМІ публікували статті, мовляв, Зуокас замовив ужупійську незалежність президенту Ужупіса режисерові Лілейкісу. Не думаю, що це так. Але, навіть, якщо це правда, на такий результат ніхто не сподівався. Перевиконали план, так би мовити.
Етапи
Першим етапом можна вважати занепад. Він тривав з 1987 по 1996 роки, коли ще працювали фабрики та заводи, але народ почав спиватися, а будівлі руйнуватися. Район залишили напризволяще.
Другий етап почався з 1996 року, коли відкрився перший бар і почали намічатися галереї, існував центр тяги — «Будинок над рікою», який підтримував богемну атмосферу. Переломним моментом стало перше квітня 1997 року, коли район оголосив незалежність. Цей період тривав до 2002 року, саме тоді ми реалізували свою велику ціль — встановили пам’ятник Янголу, покровителю Республіки.
Третій період тривав з 2002 року до 2009, коли загальна активність знизилася, але перше квітня святкували з шумом і гамом.
З 2009 року і до цього часу — четвертий період джентрифікації і нашої їй відповіді. Іноземні справи отримали новий імпульс — почали одна за одною відкриватися дошки Конституцій на різних мовах. Ужупіс перейшов на міжнародний рівень, його відвідав Далай-лама, президенти та принци різних країн. Найбільшим своїм досягненням, як міністра іноземних справ, я вважаю дипломатію з Ватиканом та Ліхтенштейном.
У 2012 році розпочалася інтенсивна реставрація занедбаних будинків, подвір’їв та будівництво нових. З 2014 року розпочалося знесення величезних індустріальних об’єктів, а на їх місці зводять нові житлові квартали.
Якою була роль литовського суспільства? Чимало литовців підтримувало будівництво Янгола, чимало не розуміло ідею Республіки і бачили у ній ледве не анти-литовський рух. Хоча, у нас усіх вистачає, навіть таутінінкасів (націоналістів), наприклад, прем’єр Городецкіс — один з них.
Суттєва роль світової спільноти. Цим я маю право скромно пишатися — на сьогоднішній день Ужупіс має 400 послів і 100 консулів в усьому світі. Його ім’ям названі три театри в інших країнах (В Атланті, США, в Англії і в Італії) і три театри в Литві, рок-гурт у Франції, бібліотека в Україні (в Чернігові) і в Норвегії, декілька фестивалів, правозахисні рухи у Гонконгу і Тібеті.
Наша Конституція була зачитана одним з авторів з трибуни на першій річниці Незалежності Ужупіса. Написали її ми з Ромасом Лілейкислом за три години у мене вдома на вулиці Ужупе наприкінці липня 1998 року.
Конституція легітимна, але знайомі юристи у мене запитують, де гарантії, що людині гарантується щастя чи нещастя, наприклад. Що людина змушена померти. Прийшлося казуїстично викручуватися.
В принципі, у нас кожен може займатися своєю справою. У нас немає виборів, усі посади самопризначені. Якщо здужаєш – залишаєшся на ній. По-моєму, це найкращий принцип.
Є уряд Ужупіса. Прем’єр Ужупіса Городецкіс — одночасно сенюнайтіс Ужупіса. Інколи ці пости заважають один одному.
Результат
До Ужупіса заїхало чимало нових людей і заїде ще більше. Хотілося б, щоб дух волі та ексцентричності не зникав, але, я думаю, що за це відповідає сам район. Я вірю у геній місця та подібну містику.
Це територія повернення до себе і до своїх цінностей. Наприклад, перед приїздом Далай-лами, протягом восьми тижнів монахи з буддиського ордену Зелених Капелюхів сипали мандалу і відчувалося, як їх молитви прочищають психологічний клімат району.
Це і місце перетину мандрівників, так званий караван-сарай. Але релігійним центром Ужупіс не став. Тут лише один костел — святого Варфоломея, покровителя ремісників.
Найбільш «ужупійський» письменник, перекладений російською — Юргіс Кунчінас. Його романи «Тула» та «Бланшссери» вдало передають драматично-зачакловану атмосферу Ужупіса. Тут відбуваються події роману Хаіма Граде (він писав на ідіші) «Агуна» (у російському перекладі «Безмужняя вдова»).
Громадський транспорт представлений у нас єдиним автобусом №11.
Зараз , як це зазвичай буває, тут відбувається джентрифікація. Вона почалася приблизно у 2007 році, коли район вже став досить цивілізованим і розпочалося знесення двох величезних фабрик — «Скайтекс» та трикотажної «Вілії». На їх місці будуються житлові квартали з обмеженої висотністю — три поверхи. Але самі проекти доволі халтурні.
Першого квітня ми відсвяткували 18 річницю «революції Янголів» — тобто повноліття. Свято вдалося, взяли участь багато молодих людей, так що відбувається зміна поколінь, а у нас ще є порох у порохівниці, і корабель пливе. Все продовжується. Це дає надію.
Проект реалізовується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»
Матеріали проекту можуть вільно передруковуватись іншими ЗМІ за умови посилання на оригінал публікаціїПерш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 273 днів. За цей час ми опублікували 23464 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
