Автор одразу хоче зазначити, що не має нічого проти сіл і любить їх усім серцем. До того ж, не всі села — брудні й непривітні. Але коли на таке перетворюється тисячолітнє місто-тримільйонник, то щось тут не так. Про це ми і поговоримо.
Читайте також: 10 причин, чому Київ – це європейська столиця
Непривітні та хамуваті люди на вулицях
Будь-яке місто — це люди. У Києві працівники сфери послуг, з якими ви маєте контактувати, – не дбають про такі речі, як сервіс та комфорт споживача. За приємними винятками, звісно. Вам можуть нагрубіянити у супермаркеті, магазині з квітами, у громадському транспорті, банківській установі, загалом, будь-де. Крім того, неввічливими є й незнайомі перехожі. Вони можуть бити ліктями, влаштовувати скандал, робити зауваження чи читати нотації, лаятись тощо. Якщо ви побачите щиру посмішку на обличчі містянина, скоріш за все це турист чи людина, яка вихована десь не у сучасному Києві.
Кияни жахливо вдягаються
Цей факт відмітив ще Валер’ян Підмогильний у романі «Місто», де йдеться про Київ 20-х років минулого століття. Ми тут не будемо вдавати з себе фешн-експертів, але ходити містом щодня у вбранні, ніби людина вийшла у сільмаг по хліб — це не нормально. Єдине, коли, здебільшого, люди починають думати, що вони вдягають, це променад Хрещатиком на вихідних. Ось тоді видно стиль та смак кожного.
Від того, як вдягається кожна людина, залежить, як виглядає місто у цілому. Це не означає купівлю одягу за великі гроші, тим паче, якщо їх не вистачає. І не означає, що треба бути щодня нарядним, як на весілля. Але чистота та охайність у зовнішньому вигляді мають бути, якщо вас бачать інші. Це ж не так складно.
Торгують у вагонах та на вулиці
У селі можна вийти на стихійний ринок, і почати торгувати продуктами або крамом. Це загальноприйнятна річ. Є вільне місце — можна стати й продавати. Але, бачите, в місті так не можна. Тут є вулиці, площі, парки, сквери, зупинки громадського транспорту, ботанічні сади. І там передбачений необхідний мінімум, або й взагалі відсутність торгівлі. Так має бути з міркувань безпеки та задля нормального зовнішнього вигляду. Адже місто — надзвичайно складна система, і якщо буквально кожен може виходити й продавати свої зайві речі чи продукти, то… то це й буде, власне, Київ.
Немає культури спільного
Місто — це спільна власність. Якщо щось не належить до приватної власності, то воно — спільне. Квартира, її внутрішні стіни — приватні, а фасад будинку, ліфт, східці — спільні. Офісний центр — приватний, а дорога яка веде до нього, сквер біля нього — спільні. Це означає, що в кожного з киян, який сплачує податки, є малесенька частка власності у всій міській інфраструктурі, яка належить «місту». А власність — це відповідальність. У селі кожен відповідає лише за ділянку, яка йому належить, робить там доріжки та доглядає будинок. У місті треба кооперуватись, щоб разом його доглядати.
Не бережуть історію та культуру
Збереження пам’яток культури й історії міста — безпосередній обов’язок містян. Це випливає з попереднього пункту. Не державі й не міському чиновнику потрібна Софія Київська чи схили Дніпра, а киянам. Міська громада має захищати те, що становить цінність, яку не можна виміряти грошима. Пам’ятки у місті слід оберігати, інакше мешканці просто не знатимуть, хто вони і ким були їхні предки. А ще їм не буде чого показати гостям і чим пишатися.
Вільний простір – значить нічий
Така мотивація у людини, яка паркує в центрі міста щодня автівку на тротуарі чи смузі для громадського транспорту. Така мотивація у власника кіоску, який ставить його на місці транзиту пішоходів просто тому, що тут більший потік потенційних покупців. Така мотивація у девелопера, який бачить пустир посеред мікрорайону і будує на ньому багатоповерхівку. Така мотивація у власника собаки, який не прибирає за своєю твариною.
Але, це, здавалось би, логічне твердження — хибне. Вільний простір у місті — він спільний. Там, де один ставить автівку, кіоск чи житлову 30-поверхівку, інший щодня зрізає шлях додому, сидить на траві, вигулює песика та взагалі у дитинстві грав там у козаків-розбійників. Вільний простір у місті — завжди у дефіциті, тож треба 20 разів подумати, ніж забирати його у містян.
Черги навіть там, де їх можна уникнути
Хтось щодня створює натовп на станції метро «Вокзальна» у черзі за жетонами, хоча ще три роки тому міг купити безконтактну карту. А хтось чекає на маршрутку, хоча на цьому маршруті вже десять років, як має ходити автобус великої місткості. Не стійте у черзі – на відміну від мешканця села, у вас майже завжди є вибір: пройти трохи пішки чи, наприклад, купити товар у іншому магазині. Користуйтесь цим.
Рекреаційна зона схожа на курортне селище у Криму
Київ має надзвичайне географічне положення з точки зору відпочинку. Хоча б за це його треба поважати. У Парижі на невеликій Сені щороку влаштовують пляж з піску, який туди спеціально привозять, а ми маємо купу озер і величезний Дніпро й десятки цих пляжів й не цінимо цього. Замість комфортної інфраструктури та зручних послуг ми маємо старі та обклеєні рекламою будки та галасливих молодих людей, які кричать у мегафони і пропонують проїхатись на кораблику. Мер міста, який упорядкує береги й острови Дніпра, мабуть, буде вартий Нобелівської премії миру, бо так поводитись з рікою, яка дала Києву життя й процвітання – це справжній злочин.
Кожен вчиняє з фасадом багатоквартирного будинку так, ніби він там живе один
За містом кожен має власну ділянку і власний будинок, з якого може зробити хоч єгипетську піраміду, хоч мініатюрну копію Версальського палацу. Але більшість будинків у місті — багатоквартирні. І не можна вважати, що невелика частинка зовнішньої стіни належить комусь одному і з нею можна вчиняти так, як заманеться. Те саме стосується і вивісок – вони мають бути охайними. Домовтесь з сусідами, порадьтесь з архітектором і зробіть будинок таким, щоб він подобався усьому місту.
Багато високих парканів
Йдучи вулицями Києва, часто можна побачити паркани. Вони стоять навколо адміністративних будівель, приватних офісів, музеїв, магазинів, чого завгодно. При чому, очевидно, вважається, чим він вищий, тим престижнішим є власник будівлі за парканом. Таке бажання відмежуватись від інших, показати свою зверхність та неприступність території пасувала б сюзерену у середньовічному замку. Але жодним чином не корелює з сучасним демократичним містом.
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 268 днів. За цей час ми опублікували 23421 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті