Всупереч поширеній думці, «сірі коробки», що вже набили оскому в пейзажах наших міст, – зовсім не є продуктом радянського періоду. Більше того, Радянський Союз був глибоко другорядним в архітектурі. Детальніше про це – в матеріалі Льва Шевченка, присвяченому модернізму, як інтернаціональному явищу в архітектурі.

Перервана історія конструктивізму

Будь-який опис симфонії архітектурних стилів ХХ століття був би неповним без конструктивізму (на заході цей стиль відомий під назвою «функціоналізм»). Особливо трагічно його доля склалася в СРСР – стиль чистих ліній та засклених площин, що покликаний стати вмістилищем нового побуту радянської людини, швидко був повалений на догоду неокласицизму, який більше підходив імперії. І в той час, коли Радянський Союз забудовували будівлями з колонадами і портиками, в решті країн світу розвивався інтернаціональний стиль. Не рахуючи короткого досвіду створення конструктивістських житлових масивів в 1930-х, Країна Рад відставала від світових тенденцій на 20 років. Наприклад, цілком відповідні нашим Оболоні та Троєщині спальні районі з’явились у Швеції ще в середині 1950-х.

Стокгольм. Фото: http://skyscrapercity.com

Ле Корбюзьє

Зрозуміти величину цього архітектора неважко – достатньо просто подивитися на пейзаж будь-якого українського спального району. Так чи інше, його архітектура буде заснована на ідеях французького майстра. Вільне розміщення споруд, засклені фасади, постановка будинків на опори – саме його ідеї. До речі, в Києві можна знайти вісім житлових будинків, цілком піднятих на «ноги». Це два будинки на бульварі Давидова на Русанівці, два будинки на Березняках – на бульварі Бучми і проспекті Тичини, два корпуси елітного радянського комплексу на Суворова та два експериментальних будинки на Чорновола. А також безліч громадських будівель, частково піднятих над землею. Серед них – «Київпроект» на Богдана Хмельницького та педагогічний коледж імені Макаренка. На жаль, ця ідея чомусь не прижилася в радянському будівництві, хоча, погодьтеся, квартал, піднятий на опори, як мінімум є більш зручним для пішохода, ніж заплутані двори.

Вершина житлового будівництва Ле Корбюзьє – «Житлова одиниця». Справжні житлові комплекси, збудовані французьким архітектором (а не декілька свічок з невеликим паркінгом, як у нас) включають цілий громадський комплекс: кафе, бібліотеку, пошту, продуктові магазини. Цікаве й екстер’єрне рішення «Житлової одиниці» – як водиться за принципами Ле Корбюзьє, будівля стоїть на «ногах», в оформленні фасаду використана поліхромія – кожен балкон витриманий у певному кольорі, а в сітку цих різнокольорових балконів на середніх поверхах вклинюється скляна стрічка громадського комплексу. (Вікіпедія)

З 1952 по 1957 «Житлові одиниці» були збудовані в Марселі, Нант-Резі, Брі-ан-Форі, Фірміні та Східному Берліні. В СРСР же у цей час зводились або перенасичені декором будинки для обраних (в яких, щоправда, не було і дещиці того сервісу, який пропонував Ле Корбюзьє в житлових одиницях), або попередники всім знайомих хрущовок.

Фото: http://shelleysdavies.com/unite-dhabitation/

В Радянському Союзі після невдалих експериментів 1920-х з фабриками-кухнями і домами-комунами, побутове обслуговування у житлові будинки більше не намагалися інтегрувати. Всі номенклатурні «спецпроекти» 1960-х – 1980-х являли собою всього-на-всього будинки з покращеним плануванням – з великими кімнатами, передпокоями та гардеробними.

Окрім планувань, ще однією перевагою цих будинків було якісне виконання. Солідні дубові двері, вікна, в тому числі і в санвузлах, подвір’я-парки; не відставало й архітектурне рішення – у спецпроектах архітектори, пригнічені нудними типовими проектами, мали змогу творити трохи більш вільно. Та й статус будинку зобов’язував.

Таким чином, з’явилися легкі та повітряні скляні холи у будинків на вулиці Суворова, лобі, обшиті деревиною, що займають весь перший поверх – у комплексі Верховної Ради на Старонаводницькій, просторі під’їзди з суцільним заскленням у держпланівського будинку на розі бульварів Лесі Українки і Дружби народів. На жаль, з часів побудови перерахованих будинків пройшли десятиліття, склад населення квартир змінився, і фасади будівель часто являють собою таке ж сумне видовище, що й звичайні типові споруди – хаотично засклені балкони, плями пінопластового утеплення. Останнім часом до них додалися і настінні мурали, не ув’язані ані з архітектурою будівлі, ані з оточуючою забудовою. Одна надія, що до України рано чи пізно дійде європейський досвід санації житлових будинків, що поверне забудові пристойний вигляд.

Модерністське планування

Модернізм включає в себе не тільки архітектуру окремої будівлі, але й цілу філософію, засновану на строгих розрахунках. В ідеалі модерністське місто – це світла і простора місцина, де все і всім зручно. Таке, яким були років 40 тому Прип’ять (та інші атомогради), Русанівка, і комплекси в країнах Західної Європи, наприклад, Кретей (Créteil) під Парижем, Ганзафіртель в Берліні.

При повній відсутності містобудівної думки зараз в Україні, модерністське планування повинно бути ідеалом для сучасної забудови. Досить подивитися на будь-який мікрорайон, як-то Оболонь або Північне Чертаново в Москві, Тебю в Стокгольмі або Олімпіада в Парижі – усюди ми знайдемо в пішохідній доступності від житла школу, громадський і торговий центри – мінімум, необхідний для комфортного життя. Адже цього так не вистачає в багатьох сучасних житлових комплексах, де торговий центр може відстояти на десяток кілометрів, рівно як і навчальні заклади.

У контексті містобудування по-модерністськи не буде зайвим згадати і таку крайність, як ідеї Ле Корбюзьє про перебудову великих європейських міст – Парижа і Москви під назвою «Променисте місто». Архітектор хотів розірвати радіально-кільцеву структуру цих міст, створивши «квадратно-гніздове» планування. Ле Корбюзьє пропонував надати кожному квадрату свою функцію – житло, промисловість, адміністрація тощо. Забудувати квадрати пропонувалося висотними будівлями, підніжжя яких представляло б собою суцільний парк. З колишньої забудови зберігалися лише стародавні архітектурні пам’ятники на кшталт Кремля. Звісно, навіть за мірками тих років така пропозиція була нездійсненною.

Нерадянські радянські будинки

Типове житло в тому чи іншому вигляді будувалося скрізь. Жодна з країн розвиненого світу не уникла в ХХ столітті індустріалізації та урбанізації, у зв’язку з чим і знадобилося швидко розширювати міста, забудовуючи їх багатоповерховим житлом. Квартали функціоналістських будинків після Другої світової війни з’являлися всюди – в Північній Америці, в Європі та Азії.

«Праджекти» у Нью-Йорку. Недороге житло для малозабезпечених верств американців. Фото: flickr-юзер caren litherland

Marina City, Чикаго, 1964. Прообраз численних радянських «ромашок»-«кукурудз», у тому числі й  київських. Фото: flickr-юзер Lauri Novak

Рим, житловий будинок Corviale. Споруда кілометрової довжини, що вдало обігрує спекотливий південний клімат – посередині будинок по всій довжині розділяється своєрідним відкритим атріумом. Фото: flickr-юзер Artoong

Будинок в берлінському районі Hansaviertel, друга половина 1950-х. Фото: flickr-юзер Images of Elsewhere

Комплекс Барбікан, Лондон. 1965-67. Фото: flickr-юзер Duncan Stephen

Вежа Накагін. Токіо, 1972. Фото: flickr-юзер BBB3viz

Пейзаж Глазго, Великобританія. Фото: flickr-юзер Nico Hogg

Майбутнє типового спадку

Як і будь-яка інша архітектура, типове житло, вирішивши одну проблему (розселення), створило безліч інших. Серед них – питання естетики подібних районів, рівень злочинності, проблеми обслуговування величезних будівель. Кожна країна вирішує їх по-своєму.

Приміром, у Великобританії в XXI столітті частину панельних багатоповерхівок вирішили знести – ця доля торкнулася будинків в промисловому Глазго, що не становлять особливої цінності. А ось приклади модернізму і бруталізму на кшталт Барбікану або Трелік-тауер продовжують прикрашати (або спотворювати, як хто вирішить) вулиці британської столиці.

Фото: http://londonfromtherooftops.com/tag/trellick-tower/

Спадщина зниклої НДР в Берліні піддалася санації – капітальному ремонту із заміною комунікацій і корекцією планувань, і вже в оновленому вигляді залишається оселею для мешканців німецької столиці.

Таким же чином вчинили із соціалістичною спадщиною й інші країни РЕВ – Польща, Чехія, Словаччина. Тепер замість сірих стін на вулицях центральноєвропейських міст радують око доглянуті різнокольорові будинки.

Москва, у свою чергу, як володар найбільшого числа радянського типового житла комбінувала обидва підходи – найбільш неякісні будинки (в основному, панельні «хрущовки») були майже повністю знесені з кінця 1990-х, а решта багатоповерхівок поступово піддається реновації.

Підведемо підсумки. У світлі підвищених тарифів і політики енергоефективності, Україна повинна вирішити, що робити з величезною кількістю радянських багатоповерхівок – продовжувати спотворювати свої міста кустарним утепленням і недоладними балконами або піти шляхом Європи і привести своє житло в порядок. І, звичайно, не варто забувати, що якими б не були наші будинки, вони – частина всесвітньої архітектурної спадщини, скарбнички, кожен елемент якої є унікальним, навіть якщо це і типове житло.

Автор: Лев Шевченко