Сьогодні наша архітектурна прогулянка вулицею Мельникова продовжиться – в декількох сотнях метрів від телецентру у бік Лук’янівки розташована ще одна видатна споруда у стилі київського модернізму – колишній комплекс Вищої партійної школи (нині – Інститути журналістики й міжнародних відносин при КНУ).

Читайте також: «Монстри модернізму: Київський телецентр»

Адреса комплексу – Мельникова, 36/1. На відміну від телецентру, колишня ВПШ знаходиться в більш щільно забудованому районі, в оточенні найрізноманітніших житлових будинків – довоєнних, «хрущовок», сучасних житлових будинків, а також споруд обласної лікарні та адміністративних будівель. В минулі часи, до середини 1970-х, тут розташовувався акліматизаційний сад знаменитого академіка Миколи Кащенка. Розбитий паралічем професор зоології в 1912 році створив на Загорівщині (так історично називається ця місцевість) плодовий сад, в якому в досить суворому київському кліматі дозрівали примхливі південні плоди.

Фото: О.Ранчуков. Надано О. Биковим

Всі ми знаємо про трагічну історію вулиці Мельникова, що стала дорогою смерті для тисяч киян у роки німецької окупації Києва. У пізньорадянську епоху ця сумна традиція продовжилася. Сад Кащенка і старе єврейське кладовище на Мельникова були знищені практично водночас.

У 1976 на звільненій від акліматизаційного саду Кащенко території почалося будівництво корпусів Вищої партійної школи при ЦК КПУ, спеціального навчального закладу, який займався підготовкою керівних кадрів компартії. Призначення помітно відбилося на зовнішньому вигляді комплексу – лаковані дерев’яні віконні палітурки замість поширеного в ті роки анодованого алюмінію, зв’язок навчального корпусу з гуртожитком, їдальнею та спорткомплексом (так і не добудованим) через криті переходи. Та й який з київських вузів може похизуватися 14-поверховим гуртожитком, виконаним за індивідуальним проектом з облицюванням натуральним каменем. Пізніше всі ці переваги перейшли за спадком Інститут міжнародних відносин й Інституту журналістики.

Архітектура комплексу

Композиція Вищої партійної школи побудована на класичному прийомі – висотну домінанту (14-поверховий гуртожиток) доповнює розпластана горизонтальна споруда (4-поверховий навчальний корпус). Архітектори проекту – Ігор Шпара (автор забудови Подолу, вулиць Горького та Боженка), Георгій Духовичний, Олександр Тамаров і Олександр Ноценко, конструктор – Іван Онуфрієнко.

Навчальний корпус має незвичайний Х-подібний план, де в пересічних прямих розташовані навчальні кабінети і коридори, а в просторі між ними – лекційні аудиторії. Нависаючі обсяги лекційних аудиторій з боку вулиці Пугачова дають пряме відсилання до конструктивізму, а саме – до московського будинку культури імені Русакова, побудованому в 1929 році за проектом відомого конструктивіста Костянтина Мельникова. Забавний збіг, адже ВПШ стоїть на вулиці імені Мельникова, хоча це зовсім інший історичний персонаж.

[metaslider id=12469]

Гуртожиток (тепер – готель № 2 Національної академії державного управління при Президентові України) – трипроменева в плані, облицьована каменем будівля. У дусі радянського «імперського» модернізму 1980-х будівля вийшла досить важкою, масивною, на відміну від тонких, пластинчастих будівель 1960-х і 1970-х. Відчуття масивності досягається завдяки великим глухим площинам, досить невеликим квадратним вікнам і складному завершенню даху. П’ятирівневий дах з безліччю виступів і терас остаточно надає будівлі схожість з неокласичною «сталінською архітектурою», не вистачає лише шпиля. Цікавий елемент даху – тераси-балкони на своєрідних вантах.

У комплексі колишньої ВПШ є ще три будівлі – їдальня, недобудований спорткомплекс, що примикає до готелю та ще один гуртожиток, хоч і побудований за індивідуальним проектом, але вже без використання «елітних» оздоблювальних матеріалів.

Автор: Лев Шевченко