Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Нещодавно виник черговий конфлікт зі встановленням літньої тераси ресторану МАМА МАНАНА на Великій Васильківській. «Хмарочос» розбирається, чому майданчики закладів харчування є подразником для киян.

Центральна частина Києва, як і багатьох інших міст, складається з кварталів. Вони влаштовані так, щоб містяни могли прогулюватись вулицями, дивитись на будинки, інших пішоходів, заглядати у вітрини магазинів та вікна громадських закладів, кафе чи ресторанів. Квартали зроблені таким чином, щоб у людини був вибір: на що дивитись, куди зайти, що скуштувати. Міські вулиці за ознакою є уособленням демократії: пішки центром ходить людина будь-якої соціальної верстви, кольору шкіри чи релігійного переконання. Розмаїття та вибір є передумовами існування щасливого та успішного міста.

1

Але для збереження цієї унікальної екосистеми кварталів необхідна спільна повага до вулиці – громадського простору. Якщо хтось на тротуарі поводить себе, ніби цей простір є приватним, це означає прояв агресії щодо всіх інших, хто користується вулицею. Це стосується і автівок на тротуарах, і рядів кіосків, і навіть засклених балконів – адже вони заважають дивитись на архітектуру. І одним з таких подразників є літній майданчик кафе або ресторану. Якщо власник закладу, хоч би й на півроку, привласнює собі частину простору, яким він не володіє, і на який мають право всі, тоді це одразу стає передумовою для виникнення конфлікту.

Але не кожна тераса викликає подив і бажання її знести. Якщо це акуратний майданчик у сквері між будинками, який не зазіхає на тротуар, тоді він вважається точкою тяжіння у кварталі. Якщо тераса була запроектована архітектором під час будівництва, тоді вона є частиною фасаду і акуратно у нього вписана. Якщо на вулиці, навіть вузенькій, просто виставлені столики, квіти у кашпо, та парасольки, тоді тротуар стає ще більш активним і приємним для прогулянок, а заклади, які поважають простір містян, отримують додаткових клієнтів.

3

То що ж нас тоді так дратує? В жодному з вищенаведених прикладів, власник закладу не захоплює частину тротуару і не відділяє її, як власний приватний простір. Коли ж майданчик піднімається над тротуаром, навколо нього встановлюється паркан, згори з’являється дах, а простір на рівні очей клієнтів завішується занавісками, тоді він починає виглядати просто як ще один зал закладу, як приватна територія. А для перехожого на вулиці він є однозначним подразником, бо на тротуарі з’явилось щось очевидно зайве і воно заважає фізично (менше місця для транзиту) й візуально (дисонує з будинком, біля якого майданчик побудований). Крім того, балахон чи парасолі, які встановлені на терасі, що вище тротуару, закривають вид на архітектуру для пішохода. Це навіть вказано у розпорядженні КМДА «Про затвердження Порядку розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві»:

– Розміщення майданчиків проводиться з дотриманням структурної побудови, стилістичної єдності фасадів, з урахуванням зовнішнього опорядження фасаду будинку;

– Розміщення майданчиків не повинно заважати сприйняттю архітектурних деталей та декору фасадів будинків. Забороняється розміщувати майданчики з закриттям автентичних елементів архітектури фасадів.

2

Таким чином, маємо зловживання громадським простором, який силами деяких підприємців перетворюється на приватний. Що виглядає, як «парад балахонів» для перехожого. Власник, як правило, намагається відокремити свій майданчик і таким чином поділити людей на вулиці на «своїх клієнтів» і «всіх інших». Це частина українського «синдрому паркану», коли огорожами обноситься все, що завгодно: міністерства чи інші державні установи, багатоквартирні будинки та міські вулиці. Якщо ж майданчик інтегрований у загальний простір, для нього кожен на вулиці – потенційний клієнт. І це головний принцип: місто – це не сума парканів та огорож, а простір постійної взаємодії. Чим більш відкритим є центр міста, тим більш щасливими є його жителі.

Місто – це не сума парканів та огорож, а простір постійної взаємодії.

 

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 246 днів. За цей час ми опублікували 23266 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
| Хто ми такі?

Коментарі:

Вам доступний лише перегляд коментарів. Зареєструйтесь або увійдіть, щоб мати можливість додавати свої думки.

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті

Newsletter button
Donate button
Podcast button
Send article button