Вже навесні 2017 року Довженко-Центр відкриє двері Музею кіно для всіх охочих відвідувати кінопокази, театральні вистави та інші арт-події. Поки що тут ведуть будівельні роботи, проектують нові приміщення та будуть амбітні плани. Ми відвідали центр на етапі фінальних демонтажних робіт в приміщеннях майбутнього музею аби дізнатись, що буде на Васильківській, 1 через півроку.
Екскурсію проводив Андрій Бражник, архітектор Центру, який спільно з бюро Cullmann розробляє концепцію реконструкції центру.
Ззовні Довженко-Центр наче вулик: кожні 3-4 хвилини з будівлі виходять то робітники у робочій, вимащеній побілкою, формі, то відомі зірки (ми зустріли Олю Діброву з гурту DVOE), то красиві та інтелігентні молоді люди. Видно, що Довженко-Центр живе.
На вході перше, що впадає в око – суворий охоронець з журналом, куди нотує рух ключів Довженко-Центру. Андрій вітається з охоронцем по-дружньому:
– Що, в п’ятницю знову щось буде? – питає охоронець, маючи на увазі концерти електронної музики в Plivka.
– Так, буде, – відповідає Андрій.
– Може, не треба, Андрію?
Андрій сміється й бере ключі, ми починаємо екскурсію.
Вас тут охоронці не люблять?
Та ні, чому. Ми просто знаходимось у такому цікавому періоді: переходимо від режимного до публічного об’єкту, потроху вводимо нову систему доступу та програмування.
Звертаємо від охоронця вліво, у приміщенні темно, стеля не дуже висока, з неї звисає безліч проводів.
У цьому приміщенні ми хочемо облаштувати вхідне лобі, яке б поєднувало вхід та публічну зону, найбільшу в усьому центрі. Деякі стіни демонтуємо, тому приміщення стане більшим й світлішим. У цьому приміщенні є шахта ліфту, у жовтні плануємо поставити нові ліфти, облаштовані для інвалідних візків, тому люди з обмеженими можливостями матимуть наскрізний доступ до публічних приміщень.
Трохи далі розташовані майстерні, де раніше утилізували плівку. Великі кімнати заставлені металобрухтом.
Це все ви будете викидати?
Так, інакше ми можемо просто потонути у цьому хламі. А наша задача – реновація, зміна функції приміщень, водночас зберігши пам’ять та артефакти минулого виробництва. Власне, приблизно так виглядав весь центр ще рік назад. Тут було багато сміття.
Ми заходимо до великого світлого приміщення на першому поверсі. В ньому є лише опорні балки, великі ворота, де зможе проїхати авто. Тут у нас столярна майстерня. Ми плануємо виготовляти меблі та різні штуки, якими будуть облаштовувати нові публічні простори Довженко-Центру, та для проектів поза його межами. Будемо багато працювати з деревом, створюючи нові міські концепти для відпочинку.
Йдемо до другого ліфту поблизу сходів. Піднімаємось на п’ятий поверх, де якраз будівельники проводять демонтаж стін. Ще в кабіні ліфту чути звуки важкої кувалди та тріск бетону. Входимо до величезної прямокутної зали з видом на готель «Мир» та Голосіївську площу.
Площа цього приміщення – 750 квадратний метрів, тут невдовзі розташується експозиційний простір музею кіно. Поруч із входом буде лекторій на 150 відвідувачів та дитячий зона «Довженко for kids».
Тобто у музеї не треба буде ходити за одним маршрутом, тут можна буде доторкнутись до всього?
Так, тут не буде традиційної постійної експозиції Простір щоразу формуватиметься наново під кожну окрему тематичну виставку.
У вас використано багато будівельних матеріалів. Вам хтось допомагає?
Ми будуємо власним коштом.
А хто в центрі вже працює як орендар?
На сьомому поверсі працює студія звукозапису, готуються для здачі в оренду приміщення під художню студію, орендар третього поверху створив простір Plivka і проводить там різні культурні заходи. Головне – всі орендарі відповідають нашій основній вимозі, а саме працюють в сфері культури, а не займаються суто комерційними проектами. Так, на першому поверсі невдовзі розташується не магазин одягу чи шуб, а книжковий.
Які саме вимоги до орендарів?
Це мають бути проекти, пов’язані з мистецтвом, креативними індустріями. У нас є досить жорсткі правила, яких ми дотримуємось: це «тематична» оренда. Сюди приходили люди,
котрі мали гарні ідеї та готові були взяти в оренду 300, 500 метрів, платоспроможні, та ми їм відмовили.
Ми піднімаємось ліфтом на сьомий поверх, який охороняє великий замок на залізних дверях. Андрій відкриває двері на дах. Від виду перехоплює подих: перед очима тільки зелень Голосіївського парку та небо.
Тут ще є, де будувати!
Однак це місце охороняється, тому забудов тут не має бути взагалі.
Про цей дах у нас вже запитувало багато людей, та ми поки не ризикуємо проводити тут івенти, бо ще не створено всієї необхідної інфраструктури. Треба постелити спеціальне покриття, побудувати подіумну терасу. Власне, облаштувати безпечне місця для відпочинку. Думаю, цей майданчик стане дуже популярним у Києві.
Ви будете заробляти у Центрі?
Згодом, сподіваюсь, ми будемо проводити монетизацію проектів задля розширення інфраструктури центру, та будемо зберігати баланс між доступністю та грошима. Тому мова про гроші відходить на другий план. Фільмофонд Центру – це найцінніше, що ми маємо. Тут зберігаються чи не всі українські фільми та чимало фільмів іноземного виробництва: з 1909 року. те, на що зосереджена увага Довженко-Центру у першу чергу – зберігати архів, і актуалізувати його через ретроспективи, перформанси, видання, виставки, освітні проекти.
Ми спускаємось ліфтом на третій поверх, де розміщена територія Plivka. Аби роздивитись все всередині – вмикаємо ліхтарики на телефонах.
Скільки всього має бути приміщень у готовому Центрі?
Такого поняття немає. Є 14 тисяч квадратних метрів, більшість із них – порожні, от їх і треба заповнити. Треба зробити інфраструктуру підготувати місце – і процес запуститься.
Ось Plivka вже проводила вечірки, місце сподобалось людям, та треба дороблювати приміщення. Тут є старі кінотеатри, які використовували для технічних переглядів фільмів. Один зал вміщує 50 людей, інший – до 80. Plivka їх відновлюватиме, а ми програмуватимемо.
В залах немає стільців, великі білі екрани, котрі ніколи не бачили денного світла, збереглись в ідеальному стані. А через дірку в підлозі можна побачити приміщення другого поверху.
Після перших заходів у Довженко-Центрі аудиторія, на яку ви розраховували, стала ширшою? Як вона змінилась?
Вона стала ширшою, так, тому що все більше про нас дізнаються. Часто тут відбувалось паралельно декілька заходів, люди могли ввечері прийти на лекцію, а вночі – на концерт танцювального гурту поверхом вище. Тут поєднуються різні стихії, різні культурні процеси, й від цього відбувається перебіг аудиторій, бо людям цікаво.
Ми спускаємось на перший поверх. Минаємо охоронця та йдемо у крило адміністрації. Проходимо вузьким коридором повз скляні двері з магнітним замком. За ними знаходяться кабінети керівництва центру.
Іван Козленко – генеральний директор центру Довженка – призначений на цю посаду Міністром культури навесні 2015 року. Саме з того часу розпочались активні роботи з реконструкції Центру. Кабінет Івана невеликий, тут є стіл, шафа, комп’ютер та декілька стільців сімдесятих років.
Буде відкритий та обладнаний дах. Працюватиме музей на п’ятому поверсі, Plivka, кінозали. Невдовзі має бути готове вхідне лобі на першому поверсі. Мають працювати кав’ярні та великий книжковий магазин – 300 квадратних метрів.
фото Plivka
Іване, чи змінилась концепція Довженко-Центру з моменту першої презентації?
Так, змінилась. Ми позиціонували представляли його як арт-кластер, та згодом зрозуміли, що люди розділяють сам Центр, кластер й інші наші проекти. Тому ми відмовились від такого означення на користь просто простого бренду «Довженко-Центр». Бо саме він об’єднує все те, що тут відбувається. Це і є кластер – спосіб взаємодії різних мистецьких проектів.
Над чим ви зараз працюєте?
Здебільшого над підготовкою до зими. Нам ще треба провести ряд будівельних робіт, аби не мати проблем у морози. Це, перш за все, опалення та сантехнічні роботи. Ми плануємо навесні відкрити новий публічний простір, тож у нас є проміжок часу, за який ми маємо чи не повністю реконструювати інфраструктуру. Це здається дріб’язком, та це надзвичайно важливий етап у побудові оновленого центру.
Та все ж у центрі відбуваються заходи, як ви їх відбираєте?
Ті заходи, які ми проводимо, здебільшого направлені на освоєння та «залюднення» Центру, організацію простору. По-друге, ми самі після заходів маємо змогу
зрозуміти, де і що нам треба покращити в інфраструктурі, ми дослухаємось до людей. Отже, працюємо зараз в такому собі «тестовому» режимі. Наразі ми більше приймаємо контент, який нам пропонують ззовні. Активно створювати свій будемо пізніше, коли відремонтуємо приміщення Музею та лоббі.
Яким Центр буде через рік, у серпні 2017?
Буде відкритий та обладнаний дах. Працюватиме музей на п’ятому поверсі, Plivka, кінозали. Невдовзі має бути готове вхідне лоббі на першому поверсі. Мають працювати кав’ярні та великий книжковий магазин – 300 квадратних метрів.
Згодом будемо вводити в активне користування й інші приміщення. Сподіваюсь, знайдемо партнера
або орендаря на поки що вільний шостий поверх. Змінимо всі комунікації, а також, якщо вийде, запустимо роботу внутрішнього дворика центру. Хотілось би ще попрацювати над фасадом будівлі, бо цього вимагає оновлений стиль, а також потреби партнерів, які вже є у нас.
Для чого взагалі потрібні ці зміни?
Хороше питання. – Іван задумався. – Для майбутнього. Тут розвиватиметься культура критичного мислення. Всі події та партнери мають відповідати нашій візії майбутнього. Тут будуть збиратись люди, які вміють мислити, прагнуть знань. Ми знаходимось у структурі державного управління з усіма її бюрократичними умовностями, саботажем, неефективністю, тож це ще й буде такий внутрішній переворот.
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 268 днів. За цей час ми опублікували 23422 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті