Цьогорічний фестиваль документального кіно про права людини DocudaysUA, відкриття якого перенесли через пандемію коронавірусу, стане першим українським кінофестивалем онлайн. Такою була відповідь організаторів на життя в умовах карантину. 

«Хмарочос» разом із DocudaysUA зробили підбірку фестивальних фільмів, що показує різні публічні простори та способи взаємодії в них. Міська культура зафільмована в подорожах київською міською електричкою з її закільцеваними пейзажами, у розмовах робітничого класу на приміському маршруті, в актуальному погляді на гігантську конструктивістську споруду початку століття, у давньому конфлікті вуличного мистецтва та комунальників, і, зрештою, у втечі у лісу на околицях Парижа – комусь для відпочинку, а комусь – для роботи. 

Стрічки транслюватимуть онлайн з 24 квітня по 3 травня на платформі Docuspace. Кінопокази та онлайн-трансляції будуть безкоштовними. За можливості, можна сплатити за перегляд довільну суму або зробити благодійний внесок на сайті фестивалю.

Будинок

Німеччина, Україна
DOCU/UKRAINE

Будинок державної промисловості в Харкові збудований у 1925–1928 роках і спроектований так, аби втілювати ідею комунізму. Як живе сьогодні цей дещо забутий свідок авангардистського руху? Як сучасна людина сприймає і обживає цю пам’ятку радянського конструктивізму? Фільм «Будинок» балансує між документалістикою спостереження та експериментальним кіно і показує споруду Держпрому як «свідка часу і простору». У стрічці майже відсутні діалоги, проте є архівні кадри 1920-х років і кадри з актуального життя першого радянського тринадцятиповерхового хмарочосу. Фільм, серед іншого, рефлексує над тим, як минуле й сучасність, рух і час пов’язані зі статичністю архітектури. Читайте більше про стрічку в інтерв’ю «Хмарочосу» з режисеркою фільму. 

Переглянути на сайті фестивалю

Не хвилюйся, двері відчиняться

Канада
DOCU/UKRAINE

Усі пасажири приміських електричок знають, що всередині поїздів існує особливий світ з постійними продавцями всіляких дрібничок, які часто виглядають як персонажі дивакуватого фільму, і з незнайомцями, які стають знайомими, подорожують з вами в один і той самий час. Фільм «Не хвилюйся, двері відчиняться» знятий в електричках, що курсують між Києвом та кількома провінційними містечками. Камера слідом за кількома людьми та сім’ями переходила з одного засмальцьованого вагона до іншого, зі станції на станцію, аби показати їхні повсякденні турботи й радості. Це атмосферний та вкрай людяний портрет українського суспільства в дорозі.

Переглянути на сайті фестивалю

Чисте мистецтво

Польща, Білорусь
DOCU/ART

Фільм зачіпає тему спадковості на значно ширшому рівні, аніж локальна сім’я. Режисер фіксує, як місто, що піклується про збереження сталого порядку речей, пручається змінам, які приносить молоде покоління. У Мінську комунальники зафарбують будь-які написи й графіті, незалежно від їхнього змісту, акуратними прямокутниками, часто зовсім іншого кольору, ніж фасад будівлі. У відповідь на це художник-абстракціоніст Захар Кудін починає створювати серію картин на вулицях міста, запрошуючи до співтворчості й діалогу перехожих. У цих розмовах можна відчути і побачити сучасну Білорусь. 

Переглянути на сайті фестивалю

Колообіг

Україна
DOCU/SHORT

Автори фільму три роки знімали рухомі пейзажі Києва, використовуючи київську міську колію як кінематографічне «доллі» довжиною в кількадесят кілометрів. Закільцеваність київської міської електрички ніби відсилає до образу порочного кола чи «дурної нескінченності» буденного існування. Це фільм-спостереження за пейзажами з маршруту міської електрички, в якому три роки стиснуті до десяти хвилин екранного часу.

Переглянути на сайті фестивалю

The Wood Dreams are Made Of

Франція
CLAIRE SIMON RETRO

Фільм французької режисерки Клер Сімон про один із парків Парижа – Буа-де-Вінсенн, де містяни шукають «втраченого раю» єднання з природою. Сюди приходять багаті і бідні, французи й іноземці, гомосексуальні й гетеросексуальні, самотою чи з компанією, модники і консерватори. Режисерка не ховає себе та свій погляд, вона сміється за кадром разом з героями, каже: «Ми підемо, бо вже темніє» або «Ми ще повернемося». Це не вихолощене документальне спостереження, не інтерв’ю, а радше довірливі бесіди – для кожного й кожної ліс відкривається по-різному та має власну цінність. Тут можна побачити садівника, який прийшов зарядитися енергією, гея в пошуках випадкового сексу, художника, який розповідає про блукання у своїх роботах, секс-працівницю, в якої у лісі «робочі» години, собачників, бездомних,  камбоджійці, які влаштовують у лісі святкування Нового року. 

Переглянути на сайті фестивалю

Sans Soleil

Франція

У фільмі 1983 року французький документаліст Кріс Маркер бере свою камеру в Японію, показуючи як індустріалізація і деперсоналізації часто йдуть пліч-о-пліч. Він протиставляє ці сцени незайманим видам Африки, а згодом – модернізованій Європі, Скандинавії та Каліфорнії. Це ніби фільм медитація про природу людської пам’яті, яка показує часткову втраченість контексту та нюансів подій і пейзажів, що, зрештою, впливає на сприйняття та оповідь особистої та глобальної історії. Фільм демонструватимуть у рамках програми, присвяченої жанру документального есе.

Переглянути на сайті фестивалю