Місто Славутич, зведене у сосновому борі і з усіх сторін оточене соснами. Здається, ніби ось-ось повз промчить Райан Гослінг на своєму байку, як у фільмі “Місце під соснами”.

Через запах хвої та повну тишу Славутич нагадує великий санаторій. Насправді ж – це справжня радянська утопія. Ідеальне місто, яке навряд чи вдасться відтворити в інших умовах. Вишикувані огрядні будинки типової радянської забудови з вірменським оздобленням змінюються азербайджанським, потім – грузинським, російським (є навіть березовий гай) та балтійським. Ось воно, справжнє втілення ідеї “Дружби народів”. Вулиця з такою назвою тут, звичайно, є. У якийсь момент в голові навіть починає награвати пісня: “…а Ленин такой молодой и целый октябрь впереди…”. Але в Славутичі є щось і від бабці-Європи, а саме – від бюргерської Німеччини. Тут дуже чисто. Це не звичайна чистота з ледь помітними клаптиками паперу на клумбі, а по-німецькі педантична чистота. Тротуари, дороги, клумби – без жодного папірця, окурку, навіть гілочки. Кожні 20-30 метрів тут стоять урни. Біля кожної лавочки – теж урна. До речі, лавки у Славутичі – окрема тема. Вони абсолютно різні: від дерев’яних сидінь, облаштованих на бетонних парапетах, до яскравих металічних крісел, розрахованих на 2-3 особи. Відчувається, що під час їх розробки, автори докладали хоча б жменьку творчих зусиль.

Інші статті циклу:

Світовий досвід відбудови міст: Крайстчерч

Світовий досвід відбудови міст: Ісіномакі

Світовий досвід відбудови міст: Сан-Франциско

Славутич, Київська область, Україна

Засновано: 1986 рік

Населення: 25 тисяч, середній вік: 32-34 роки

Площа: 2,53 кв. км.

У 1986 році на Чорнобильській АЕС стався вибух, внаслідок якого з зони відчуження евакуювали майже 116 тисяч людей. Серед них опинилися і жителі міста Прип’ять, населення якого на той час складало близько 45 тисяч осіб.

Виникла потреба в додатковому житлі для переселенців.  Свого часу, приводом для будівництва Прип’яті стала необхідність у роміщенні працівників Чорнобильської АЕС. Славутич заснували для того ж персоналу, але щоб вберегти його від згубної дії радіації, оскільки після вибуху на четвертому енергоблоці місто Прип’ять стало непридатним для життя. Проте Чорнобильська АЕС продовжувала виробляти електроенергію трьома блоками. Остаточно станція припинила роботу лише у 2000 році. Таким чином, Славутич пережив ще одну власну “катастрофу” – закриття АЕС.

Стратегія

Славутич збудували протягом двох років. Початком будівництва вважається 15 жовтня 1986 року. Головним архітектором з проектування міста був Федір Боровик. Він працював у колаборації з представниками республік Радянського Союзу: Литвою, Латвією, Росією, Грузією, Естонію, Вірменією та Азербайджаном. Відповідно, місто поділене на квартали: Бакинський, Єреванський, Київський, Вільнюський, Ризький, Білгородський, Московський, Добринінський, Таллінський та Тбіліський. Кожному кварталу притаманна своя типова забудова. Для зведення будинків забудовники привозили характерні для свого краю матеріали, наприклад, рожевий вірменський туф, везли навіть цеглу. Керівником зі зведення кожного з кварталів був назначений вихідець з тієї ж країни. Через це кожному району притаманна автентична атмосфера.

У дворах Єреванського кварталу встановлені мангали, на дні яких ще жевріє вугілля, притрушене попелом. Зовсім нещодавно славутичани запікали тут шашлик або соковиті стейки. У бакинському дворику на фоні великої кам’яної мозаїки з автентичним візерунком стоять лавки. А з балконів типової азербайджанської забудови майорять жовто-блакитні стяги.

Під час будівництва було вказано, щоб будівельники вирубували якомога менше зелених насаджень. Для цього деякі ділянки огороджували невисоким парканом і встановлювали щити з закликами зберегти ліс. Через це у багатьох двориках стоять стрункі сосни. Чимало їх збереглося у Таллінському кварталі,через що подвір’я нагадує околицю лісу.

Місто зводили швидко. Будівельники працювали по 2-3 зміни на добу. Наприклад, на будівництво котельні для подачі гарячої води і опалення по плану відводилося -2,5 роки. А побудували її за півроку.

[metaslider id=526]

Проект

Перпендикулярно до залізничних колій розташований центральний парк. Ліворуч від неї біжить вулиця, що веде до Київського кварталу, дещо відокремленого від інших.  Кожен квартал ділиться на багатоповерхову та котеджну частину. Котеджі відводилися не чиновникам, як зазвичай відбувалося, а сім’ям, у яких троє і більше дітей. Більшість з них огороджена низькими кованими парканами.  Зараз на території Московсього кварталу зводяться нові приватні будинки, які незграбно вписуються у гегемонію ідеального міста.

У кожному кварталі є магазин та дитячий садок. Тут неймовірна кількість ясел, як для 25 тисячного міста. Батькам навіть не доводиться відводити своє чадо кудись далеко, все необхідне – поряд.

Крім цього, у Славутичі є кінотеатр, ЗАГС, центри дитячої творчості.

З усіма об’єктами обслуговування центр міста – пішохідний, тут панує приємна тиша. За півдня прогулянки не вдалося побачити жодного громадського транспорту чи служби таксі. Славутичани активно пересуваються на велосипедах. Воно й не дивно, адже місто – рівнинне з велодоріжками. Біля кожного пішохідного переходу є лежачий поліцейський – авто їздять повільно та обережно.

У центральному парку окрім клумб та лавок встановлена рампа. У спекотний липневий день по ній шмигають на скейтах та бі-ем-іксах.

Славутич – місто, яке будувалося по одному плану і за цим самим планом розвивається й досі, єдине такого типу в Україні.  Крім того, це – наймолодше місто у нашій державі.

[metaslider id=544]

Що зараз?

Не зважаючи на ідеальне планування, місто має низку економічних проблем. Через закриття Чорнобильської АЕС втрачена значна кількість робочих місць. Спостерігається відтік молоді у великі міста: Київ, Чернігів. До речі, хоча Славутич і знаходиться поблизу Чернігова, воно належить до Київської області.

Щоб втримати місто “на плаву”, його оголосили спеціальною економічною зоною. Це має сприяти залученню інвестицій та їх ефективному використанню. Такий крок може прискорити економічний розвиток міста.

Крім того, місцева влада реалізовує стратегію розвитку Славутича. Внаслідок комунальної реформи, яку провели напочатку дев’яностих, у місті ліквідували всі ЖКГ. Місто перетворилося на єдине об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Їх обслуговують приватні структури, що конкурують між собою.

Реалізується ідея електронного управління, згідно з якою всі міські служби об’єднаються в одну мережу. Місцеві жителі зможуть не лише отримувати всі платіжні довідки онлайн, а й з’ясовувати всі комунальні питання у мережі.

Однак у місті без роботи залишилися спеціалісти з атомної енергетики. І те, як ці люди зможуть пристосуватися до життя, складає чи не найголовнішу проблему.

[metaslider id=566]