Період СРСР в українській історії – найбільш контроверсійний з усіх. Стосується це і київської архітектури. З одного боку, радянські будівельники “подарували” місту “хрущовки”, “чешки” та інші вбогі панельні будинки, зроблені нашвидкоруч через масову урбанізацію повоєнної країни.

З іншого боку, Київ збагатився десятками унікальних пам’яток архітектури у різноманітних модерних стилях. Але разом із мистецьким наповненням, радянські архітектори мали дати будинку ще й ідеологічне підгрунтя. Це видно по функціях нових будівель: різноманітні конструктивістські експерименти, будинки культури, палаци піонерів тощо мали на меті замінити “застарілі” релігійні та культурні звички киян. Циклом статей про ці архітекутрні споруди ми ставимо за мету показати функції найнезвичніших будинків Києва та їх значення для сучасної громади.

Будинок лікаря

Велика Житомирська, 17

Роки будівництва: 1928-1930

Будинок височить на клаптику землі, обмеженому з однієї сторони Великою Житомирською, а з іншої – Стрілецькою вулицею. Це не черговий “підстаркуватий будиночок”, залишений у спадок від Радянського Союзу, а яскравий спогад про конструктивізм. Здається, ніби будівля вийшла на пенсію і тепер веде неквапливе буржуазне життя.

Як і дев’яносто років тому, зараз – це житловий дім. Архітектор Павло Альошин будував його, перш за все, для людей, на замовлення, аби тут проживали лікарі. Проте це не завадило оселитися тут і самому Альошину.

На розі вулиць за кованим парканом видніється невеличке зелене подвір’я, заховане між резалітами навпроти головного фасаду. У своїй лаконічності будинок виглядає довершено. Лоджії лапідарної форми, еркери та цегла двох кольорів виглядають просто і самобутньо.

Створюючи проект, Альошин намагався максимально забезпечити комфорт та зручність мешканцям. Саме тому у будинку передбачені приміщення для клубу, бібліотеки, пральні, оснащена крита галерея для прогулянок, а плоска покрівля могла використовуватися, як солярій. У той час, як всесвіт ще не задумав Стіва Джобса, Альошин вже створював справжній функціональний дизайн. Розповідають, мовляв, після будівництва він розробляв інтер’єри квартир. Архітектор уявляв, де буде стояти ліжко, потім подумки протягував руку, і, вказуючи на точку у стіні, просив робочих встановити там вимикач.

Щодо планування, то квартири чітко поділені на зони: робочу (кабінет, бібліотека) та житлову (столова, вітальня, спальні).

[metaslider id=632]

Довідка: Архітектори-конструктивісти у своїх житлових проектах частково наслідували принцип комун. Хоча попередній досвід з будинками -комунами для вчених, чиновників, діячів мистецтва або студентів не можна назвати вдалим: їм не вистачало організації, відчувалася недбалість та халатність в управлінні. Скоріше, такі комуни нагадували сегрегацію, ніж соціалізм. Проживання у такому будинку вказувало на ступінь значимості людини для влади, не більше того. Разом з тим, конструктивізм намагався сконструювати нову людину і нове суспільство.  Він намагався вивільнитися від усталених форм в архітектурі та суспільстві в цілому. Що створювало сприятливий грунт для експериментів.

Київський крематорій

Вулиця Байкова, 16

Побудований у 1975 році

Піднявшись вгору вздовж червоного паркану по Байковій вулиці, ви опиняєтеся біля входу на територію Київського крематорію. Позаду лишилися апокаліптичні вивіски: “Поминальні обіди за 59 гривень” та “Видача урн з прахом”. Попереду чекая асболютна тиша, пронизана запахом корвалолу. Оминаючи колумбарій, ви підходите до самої споруди. Озирнувшись довкола, може здатися, що це планета Татуїн – настільки незвичною є архітектура крематорію.

Саме слово “крематорій” з латинського “сremio” означає “спалювати”. Так називають споруду, обладнану для кремації – спалювання тіл померлих людей у спеціальній печі. Цей обряд був популярний у дохристиянську добу. Про що згадується у “Повісті минулих літ”. Після Хрещення Русі він витіснений захороненням у землі. Оскільки у православ’ї важливо, аби тіло залишалося цілим. Вважається, що воно створено Богом, а тому не допускається руйнування. З появою Радянського Союзу почався агресивний процес насаджування атеїзму та нової радянської ідеології, яка мала замінити християнство. Одним з кроків у цьому напрямку було будівництво крематорію, як певної альтернативи православному ритуалу погребіння.

На цей період припало булівництво Київського крематорію, він збудований у 1975 році. Автори проекту – Ада Рибачук, Володимир Мельниченко, Авраам Мілецький. Зараз Київський крематорій – прибуткове комунальне підприємтсво. І хоча невеликий відсоток українців звертається до його послуг, територія колумбарію нагадує гуртожиток для урн з прахом.

Незважаючи на неприємну функцію, крематорій вражає своїми незвичними, дещо космічними формами. Навіть дивно, що посеред великого міста є місце, де панує повний спокій. Перехідний пункт у вічність.

[metaslider id=613]

Готель “Салют”

вулиця Івана Мазепи, 11

Побудований у 1984 році

Знімок готелю “Салют” є чи не в кожному фотоальбомі  футуристичної радянської архітектури разом з Міністерством автомобільних доріг у Тбілісі та готелем “Дружба” у Ялті. І недарма. Будинок є вдалим завершенням ансамблю площі Слави та ніби відтінює комплекс Києво-Печерської лаври, розташованого неподалік. Це певне бачення радянської влади, як має виглядати організація міського простору у ХХ столітті, це відповідь атеїстичного релігійному.

Забудова цієї території почалась у 50-х роках: у 1956-му був завершений Палац піонерів за проектом архітектора Авраама Мілецького. Раніше на його місці знаходився Миколаївський військовий собор, який зруйнували більшовики у 1930-ті. А замість “Салюту”, відповідно, стояла дзвіниця цього собору. Тож сучасний ансамбль є свого роду модерним скляно-бетонним повторенням церковного комплексу.

Готель почали будувати майже через  20 років після Палацу піонерів, а завершили у 1984-му. “Салют” створений за проектом того самого Авраама Мілецького. В основі будівлі знаходиться бетонна труба, на яку навішені консольним методом шість поверхів номерів у формі еліпсу. Всередині труби знаходяться ліфти, комунікації та спіральні східці. Зверху та знизу розміщені два ресторани, при чому той, що на горищі, використовується, як конференц-зал. У “Салюті” всього 100 номерів: 90 однокімнатних та 10 “люксів”. Будинок спочатку хотіли зробити 18-поверховим, але зупинились на семи поверхах, чи то через сварки у авторському колективі, чи то через те, що жодна будівля у цьому районі не може бути вищою за дзвіницю Лаври.

Дуже вдало обрана локація, з точки зору готельного бізнесу – поряд знаходяться як історичні пам’ятки і парки для туристів, так і урядовий квартал для ділових мешканців закладу. “Салют” – це тризірковий готель, і, як запевняють власники, комфортний і з чудовим сервісом.

[metaslider id=633]