Єгор Коробєйніков: «Довіра — один з ключових факторів економічного розвитку»

Дата публікації: 15.12.2014 Розділ: Місто

Єгор Коробєйніков про те, що “не так” з містами пост-радянського простору і як громада може їх змінювати.

Засновник і головний редактор проекту urbanurban.ru Єгор Коробєйніков під час свого візиту до Києва розповів “Хмарочосу”, як створювався перший у Росії ресурс про урбанізм, про проблеми міст пост-радянського простору та про те, чи готова громада брати на себе відповідальність і робити міста зручними для життя.

korobeinikov-3

Як створювався urbanurban.ru?

У мене ніколи не виникало бажання займатися чимось схожим. Я навчався у Вищій школі економіки на спеціальності “стратегічний менеджмент” і збирався будувати звичайну кар’єру випускника економічного факультету: спочатку працювати у стратегічному консалтингу, потім перейти у велику корпорацію, стати директором департаменту стратегічного розвитку і купити собі “Мерседес” й будинок за містом, їздити два рази на рік відпочивати з родиною кудись на Шрі-Ланку і вусом не моргнути. Та якось так виходить, що ти в житті йдеш слизькою стежкою.

Я народився у Пермі. До 18 років жив у цьому місті і прекрасно себе почував, вважаючи, що це найкраще місто у світі. Але в 18 років зробив найбільшу помилку – опинився у Празі. З того часу моє життя пішло шкереберть. У мене вперше виникла гіпотеза, що з нашими містами щось не так. І чим більше я мандрував, тим більше в цьому переконувався. У якийсь момент мені захотілось з’ясувати, що з нашими містами —  не так? Чому по європейських вулицях хочеться гуляти годинами, а з російських міст хочеться якнайскоріш втекти?

urban-urban

Згодом в інституті “Стрелка” відкрилася літня освітня програма. На той момент  я працював у банку. Але цей курс перевернув моє уявлення про те, як все влаштовано. Я дізнався, що існує ціла наука  “урбаністика”, що є спеціально навчені люди, які отримують професійну освіту не обов’язково у галузі архітектури, а й у царині міського дизайну, планування, міської антропології, кримінології, філософії й таке інше. Ці люди займаються чудовими речами і змінюють наші міста. Я цим пройнявся після чергової поїздки: Барселона, Лондон, Париж, Берлін. Коли повернувся у Москву, вирішив, що пора з цим щось робити. Ввів в інтернеті слово “урбаністика”, але жодного тематичного сайту не знайшов. І подумав: “Якщо його не має, то потрібно створити”. На той момент я навіть не знав, чим домен відрізняється від хостингу. Довелося з’ясувати. Домен купив, хостинг орендував. Знайшов, як на все можна натягнути безплатний шаблон WordPress, і надзвичайно собою запишався.

Розкажіть про команду urbanurban.ru.

korobeinikov-1

Спочатку сайт був агрегатором. Я почав збирати статті й кожному, хто в соціальних мережах лайкав публікації, писав: “щиро дякую за підтримку проекту”. Люди так дивувалися, що починали запитувати, як можна цьому проекту допомогти. Так ми розпочали перекладати тексти з англійської мови на російську. Потім я вирішив, що можна й самим спробувати писати. Знаходилися люди, які готові були працювати безкоштовно.

Я ніколи вживу не спілкувався з авторами. Ми переписувалися за допомого електронної пошти, у Facebook. Минулого року мені вдалося знайти партнерів, котрі були готові підтримати наш проект. У нас була редакція з шести людей.

Наразі ми перекваліфікувалися. Бо ж контракт з партнерами закінчився, інших не знайшли, а гроші людям потрібно виплачувати.

Ми сфокусувалися на проектній і дослідницькій діяльності, дякуючи чому сплачуємо зарплатню двом людям та мені (котрий вирішує, як всьому цьому хазяйству жити далі).

Які головні проблеми в функціонуванні російських міст і як шляхом активізації спільнот їх можна вирішувати?

Головна й перша проблема російських міст — відсутність об’єктів міського планування. Всі генеральні плани, які пишуться і приймаються, всі стратегії просторового розвитку незрозуміло для кого розробляються. Хто їх буде реалізовувати та хто є зацікавленими сторонами? Все робиться для середньостатистичних містян про яких адміністрація міст взагалі нічого не знає. Вона не розуміє їх мрій, прагнень, цінностей, не розуміє, як люди співвідносять себе з містом.

Друга проблема — питання грошей. У муніципалітетів немає своїх коштів. Усе, що вони заробляють, спочатку надходить до федерального бюджету, а потім розподіляється між муніципалітетами. Відповідно, відстутній прямий зв’язок між тим, що ти заробляєш і тим, що можеш витратити.

Третя проблема не пов’язана безпосередньо з містами. Це криза довіри, як міжособистісної, так й інституційної.  Люди не довіряють одне одному. Довіра — один з ключових факторів економічного розвитку країн у всьому світі, не лише в Росії. Недовіра — міжособистісна, міжінституційна — головним чином впливає на те, як у нас розвиваються міста, як люди себе в них почувають і як відбувається взаємодія між різними суб’єктами. У нас не вибудувана система взаємодії та пошуку інтересів. Ми не можемо домовитися між собою. Міська влада сидить у своїй вежі зі слонової кості й щось вигадує за містян: «Ми вважаємо, що вам так буде чудово й весело». А виявляється, це зовсім не так.

Чи готові самі люди формувати активні спільноти з метою змінюватити міський простір на краще?

korobeinikov-2

Звичайно, не готові. Їх довго до цього привчали. Останні 80 років, і навіть більше, держава брала на себе відповідальність за прийняті рішення. Містяни ж, особливо останні 20 років, коли отримали можливість отримуваті задоволення за рахунок прибутку: купуючи мікрохвильовки, холодильники, вирушаючи  відпочивати до Єгипту, подумали, що все вже зроблено за них, і можна розслабитися й не брати участь у політичному житті, а перекласти відповідальність на державу. Я б сказав, що в цілому міські жителі не готові брати на себе відповідальність, та є окремі особистості, які брати цю відповідальність готові. Вони стають лідерами неформальних міських організацій, проектів, приватними підприємцями та починають робити речі, котрі перетворюють міста на краще.

Як приклад, я б навів Іжевськ. Минулого року група містян вирішила там зібратися, аби зрозуміти, як зробити їхнє місто кращим для життя. Було вирішено збиратися щомісяця на “Стратегічний чай” і розмовляти. Але балачками нічого не зміниш, тому вони перейшли у проектне русло. Домовилися з місцевим бізнесом (його представники були ініціаторами зустрічей) і сформували професійну спільноту з архітекторів, дизайнерів, художників і представників міських неформальних спільнот. Вони створили неформальну асоціацію розвитку міста, яка й стала тим інститутом, котрий додав нову динаміку в формування нової міської повістки.

Вони виявляли потреби містян. Якщо до них зверталися велосипедисти й говорили, що їм не вистачає велоінфраструктури, вони формували проект із розвитку велоінфраструктури. Якщо приходили бабусі зі своїми проханнями — розробляли проект для бабусь. Наприкінці року зібралося близько 20 проектів. Відбулися проектні сесії, розробки, наразі готова документація, яку можна обговорювати. На певному етапі стало зрозуміло, що якщо не взаємодіяти з міською адміністрацією, проекти матимуть мало шансів для реалізації. У цьому випадку виявилося важливим, що в асоціації було близько 10 000 людей. Асоціація розвитку міста запропонувала самостійно розробляти проекти для Іжевська. Вони були б схвалені професійною і міською спільнотою, а потім передані до адміністрації. Такий проект з легкістю б ухвалили на громадських слуханнях, у його бік не буде критики з боку містян. Саме тому міська адміністрація погодилася. На мою думку, це дуже важливий проект. Він демонструє, що схожа схема може діяти. Практично будь-яке місто може зробити так само.

Подібний процес планують розпочати в Тольятті. Наше бюро буде допомагати жителям із цим.

Яке враження справляє Київ?

У мене є особистий критерій, згідно з яким я оцінюю міста. Він полягає у тому, чи можна і чи хочеться гуляти містом. Звичайно, критерій не зовсім очевидний, тут не йде мова за архітектуру й таке інше. Проте я пригадую міста, які мені подобаються найбільше, і розумію, що ними можна прогулюватися по п’ять годин без перерви, і все навкруги тобі подобається.

У цьому сенсі Київ — одне з небагатьох таких міст на пост-радянському просторі. Безсумнівно, тут є місця, які виглядають дивно та незручно. Тут є й підземні переходи, які не роблять пересування комфортним. Хоча навіть у таких великих містах, як Лондон чи Нью-Йорк, переходи наземні.

Але я навіть боюсь уявити, наскільки тут гарно влітку. Навіть узимку, коли все заховано під снігом, відчувається краса й потенціал міста. Тут є чим порадувати око: цікава виразна архітектура, велика кількість соборів, неймовірний ландшафт, з якого відкриваються панорами, які захоплюють подих.

Я розумію, що це “зелене” місто. Особисто для мене це дуже важливий показник: зелень пом’якшує урбанізований характер більшості поселень.

А ще тут не такий, як у Москві, темп життя: тут приємна амосфера, немає засилля небосягів і розв’язок на 20 смуг.

У центральній частині міста все співрозмірно людині. Безперечно, спальні райони – це зовсім інший Київ, як і зовсім інший Санкт-Петербург чи Мінськ.

Але в загальному, якщо говорити за Київ, то ним куди приємніше прогулюватись, ніж Москвою. Сюди хочеться повернутися в літній час.

Фото: Ольга Закревська; archi.ru
Дякуємо ГО “МістоДія” за допомогу в організації інтерв’ю

Опублікувати в соцмережах

Підтримати проект

Підписуйтесь на розсилку і щотижня отримуйте наші найкращі публікації до себе у поштову скриньку. Обіцяємо не спамити!