Декілька активістів із допомогою місцевих жителів з нуля побудували інтернет-мережу у 15 селах північної Греції. Один з учасників проекту, який має назву Sarantaporo.gr, Василіс Крісос, розповідає про те, як змінилось життя у цих селищах після того, як мешканці отримали постійний доступ до інтернету.
Проблема
Стан справ у Сарантапоро, який можна побачити до і після нашої “інтервенції”, старту проекту, дуже відрізняється. Щоб ви розуміли ситуацію, ми говоримо про селища, що знаходяться у віддалених сільських районах Греції. У мешканців тут нема жодної альтернативи нашій громадській мережі, щоб забезпечити себе доступом до інтернету. Телекомунікаційні компанії не надають інтернет-з’єднання окремо від телефонного зв’язку. Так є не в усіх селах цього регіону, але в багатьох ситуація саме така.
До того, як ми розпочали наш проект з надання доступу до інтернету, школярі та студенти з сіл не могли спілкуватися зі своїми друзями у соціальних мережах, використовувати інтернет для виконання домашньої роботи. І коли їм було необхідно взяти інформацію з якогось онлайн-ресурсу, вони мали їхати близько 30 кілометрів до найближчого містечка, де було якесь інтернет-кафе. Після цього школярі поверталися додому. Уявіть собі фемера, який має везти дитину до міста, а потім забирати її назад — він втрачає цілий робочий день на це! Тепер діти мають можливість використовувати бездротовий доступ до інтернету так, ніби вони знаходяться у будь-якому великому місті.
Ресурси
Принцип об’єднання усіх користувачів у одну мережу приблизно такий: ми встановлюємо декілька Wi-Fi роутерів на певній відстані один від одного у кожному селі, у якості хот-спотів, тобто до них може під’єднатися будь-хто. Тому чим більше роутерів ми підключаємо до мережі, тим більшою стає зона покриття інтернету у селищі. Пізніше ми об’єднали усі локальні мережі, що утворилися у кожному селищі, в одну велику мережу, яка має значно більшу провідну спроможність (backbone network). Тепер до нашого проекту під’єднано 15 сіл. Кожен мешканець має доступ до інтернет мережі за допомогою Wi-Fi і може переглянути будь-яку веб-сторінку. Також ми встановили у мережі спеціальні вузли, які дозволяють об’єднати всі селища в єдину сітку. Це означає, що на її базі можна створювати різноманітні мережеві сервіси. Наприклад, за допомогою цифрової телефонії мешканці цих сіл можуть дзвонити один одному, не користуючись послугами телефонних компаній.
Ми уклали декілька контрактів з телекомунікаційними компаніями у тих селищах, де вони пропонують свої послуги, і тепер розподіляємо ці канали між усіма селами, використовуючи принцип єдиної мережі спільноти (community network) за допомогою напрацювань проекту CONFINE.
Команда
Всього у нашій команді десь 10-12 людей, дивлячись, як рахувати. Ніхто з нас не отримує за управління цим проектом гроші — ми всі волонтери. Серед нас є інженери мережі, інженери-екологи, спеціалісти з маркетингу, системний адміністратор, який зараз працює у телекомунікаційній компанії у Брюселі, юрист, який спеціалізується на правових аспектах в інтернеті та бухгалтер. Також у нашій команді є декілька волонтерів, які не мають професії, пов’язаної з проектом, але вони швидко вчаться. Дуже добре, що проект почався з людей, які народились у цій місцевості. Декілька членів нашої команди живуть у селах, куди ми провели інтернет. Тож ми маємо змогу швидко реагувати на будь-які несправності і слідкувати за тим, як мережа працює.
Ми створили та навчили 12 груп, які займаються підтримкою сітки у належному стані, загалом близко 60 осіб. Вони зацікавлені у розвитку, утримуванні та ремонті інфраструктури. Наступний виклик для нас – показати мешканцям, як можна за допомогою цієї мережі створювати інструменти, які б допомагали їм у побуті. Але це непросто. Здебільшого ми маємо справу з особами похилого віку, з людьми, які не дуже добре тямлять у технологіях. Етапи
Вся історія розпочалась у травні 2010 року, коли була створена перша веб-сторінка села Сарантапоро. Через декілька місяців стало зрозуміло, що місцеві жителі не користуються нею, так як не мають доступу до інтернету. Тоді активісти почали шукати можливості, як створити бездротову сітку у селищі. В кінці літа 2010 року вони створили першу мережу у Сарантапоро, звідки й пішла назва всього проекту. Для цього активісти подали заявку на грант у місцеву організацію, яка підтримує проекти відкритого програмного та апаратного забезпечення (open-source software & hardware). На виділені гроші вони купили і встановили мережеві модульні роутери Open Mesh.
З 2010 до 2013 року подібні сітки були встановлені ще у 14 селах. Але всі вони були як “острівці”, не з’єднані у єдину мережу. У 2013 році ми знову подали заявку на грант і у лютому 2014-го року отримали його. На ці кошти ми з’єднали усі 15 мереж у єдину, що має більшу провідну спроможність. Ця велика сітка сягає найближчого до нас міста Лариса — там до нас під’єднаний місцевий технічний університет. Це також збільшує пропускну спроможність інтернет з’єднання у нашій мережі.
Зараз ми шукаємо фінансування для наступного етапу роботи. Ми хочемо створити на базі мережі тренінговий центр у Сарантапоро. Плануємо купити туди декілька ноутбуків і на них будемо вчити місцевих мешканців, як ними користуватися. В першу чергу це буде стосуватися комунікації, але ми будемо вчити робити через інтернет й інші речі. У центрі облаштуємо невеликий конференц-зал.
Якщо говорити про більш віддалені плани, ми хочемо прокласти у Сарантапоро оптоволоконний інтернет у якості пілотного проекту, щоб збільшити швидкість інтернету. Якщо пілот виявиться вдалим, ми зробимо це й у інших селищах.
Результат
Люди похилого віку, хоч їм і важко впоратись з новітніми технологіями, все одно вчаться ними користуватися, щоб принаймні розмовляти з близькими, які живуть за кордоном. З цього регіону багато емігрантів по всьому світу, тому що це бідні райони Греції. Отже, бабусі й дідусі бачать своїх дітей та онуків раз-два на рік, у кращому випадку. Вони не можуть спостерігати, як ростуть онуки, хіба що на фотографіях, які їм іноді надсилають діти. Все, як 30-40 років тому. Зараз ці люди похилого віку можуть використовувати Скайп, щоб спілкуватися з родиною чи не щодня. Наприклад, снідати зі своїми дітьми та онуками. Комунікації об’єднують сім’ї, навіть якщо вони знаходяться за багато тисяч кілометрів один від одного.
Ще один приклад поширеного використання нашої мережі — допомога бізнесу. Фермери, що працюють у цьому регіоні, не мають багато альтернатив щодо збуту своєї продукції – раніше вони могли продавати зерно тільки декільком компаніям, які купляли його тут. Тому ціна, за якою фермери продавали продукцію, контролювалася покупцями — у них не було жодної конкуренції. Зараз, використовуючи інтернет, люди можуть контактувати з іншими покупцями, яким потрібно їхнє зерно, і вони можуть запропонувати за нього вищу ціну. Тож тепер фермери є більш поінформованими, бо мають інтернет-з’єднання з іншими ринками збуту.
Одному з мешканців села дочка зробила веб-сторінку, через яку його знайшли зацікавлені особи у іншому грецькому місті, які організовують продуктові ярмарки. Вони купили весь врожай, який той фермер виростив за сезон за один раз. Для нього це було абсолютно новим досвідом — раніше ніхто не купував у нього товар такими великими партіями, та ще за вищу ціну, ніж він зазвичай продає. Він зацікавлений у тому, щоб не збувати товар мережі супермаркетів чи комусь іншому. Таким чином, врожай потрапляє одразу до кінцевого покупця.
Син цього фермера знайшов через інтернет запчастини для сільськогосподарських машин, які він тепер замовляє уп’ятеро дешевше, ніж купляв у найближчому місті. Це суттєво зменшило витрати на устаткування, і сім’я отримує більше прибутку завдяки інтернет-з’єднанню.
Також місцеві жінки створили невеличке об’єднання і тепер продають по всій Європі через інтернет-майданчики варення, консервовані продукти та хенд-мейд прикраси, які самі ж і роблять.
Мешканці деяких сіл мали можливість під’єднатися до інтернету, купуючи обладнання та послуги у великих телекомунікаційних корпорацій, але це надто дорого для бідних людей, які живуть у сільській місцевості. Тому замість того, аби платити десь 30 євро на місяць за виділене з’єднання з інтернетом, вони ділять вартість декількох інтернет-каналів на все селище. Це об’єднує людей, створюючи міцні персональні зв’язки між мешканцями, та дозволяє платити за інтернет значно менше. Оплата за послуги відбувається через місцеві культурні асоціації. У кожному селищі така асоціація являє собою неформальну організацію з декількох осіб, які займаються збором грошей та контролем якості мережі.
Також багато людей живуть в містах і приїджають у цей регіон тільки на свята. Вони так само не можуть дозволити собі весь час платити за інтернет, тим паче, що більшість часу не є його користувачами у цій місцевості. З нашою мережею, ці “дачники” мають можливість під’єднуватись до бездротового інтернету.
Проект реалізовується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»
Матеріали проекту можуть вільно передруковуватись іншими ЗМІ за умови посилання на оригінал публікаціїПерш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 120 днів. За цей час ми опублікували 24969 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
