Режисер Олександр Ратій: «Наші міста схожі на гуртожитки»

У рамках фестивалю кіно та урбаністики “86” проходить майстер-клас та конкурс для молодих українських режисерів. За декілька тижнів вони мають придумати та зняти документальну короткометражну стрічку про місто. Ми поспілкувались з одним з кураторів майстер-класу, режисером Олександром Ратієм, переможцем фестивалю «Молодість» та учасником кінофестивалю в Каннах. Він є автором короткометражного фільму «Повернення» про життя та устрій мономіст. Ми поговорили з Олександром про його фільми та міста, в яких ми живемо.

Розкажіть про майстер-клас та вашу роль у ньому.

Організатори фестивалю “86” (Надія Парфан та Ілля Гладштейн – ред.) роблять воркшоп, намагаючись залучити в кінопроцес і процес роздумів про урбаністику людей з міст, менш насичених культурою, ніж Київ, в тому числі аматорів. Нам на конкурс надіслали багато робіт, ми відібрали 15 тих, які потенційно можна зняти за короткий проміжок часу. Зараз всі учасники воркшопу розподілені між трьома кураторами, одним з яких є я. І ми будемо допомагати режисерам-аматорам довести їх ідеї до реалізації, до фільму.

Поговоримо про ваші творчі плани. Чи плануєте ви знімати щось найближчим часом?

Наразі ми намагаємось вийти у формат повнометражної стрічки. У цій сфері зовсім інші задачі, і я ще не вмію їх вирішувати. Зараз пишу сценарій до повного метру, і як тільки його допишу, буду шукати способи, як його зняти. Для мене вся драматургія побудована на пошуках щастя і шляхах до його здобуття, тож новий фільм буде стосуватись, насамперед, цієї теми.

Ви неодноразово згадували про письменника Андрія Платонова, що він надихнув вас на зйомки «Повернень». Що саме у його творчості вас «зачепило»?

Мені подобається поетика його прози, те, як Платонов розгортає вірш у нескінченне речення, розмежоване лише розділовими знаками. Ця стилістика була близькою до того, як я хотів розповісти свою історію у «Поверненнях», мені не підходив звичайний оповідний стиль. Мені було потрібне мистецьке осмислення дійсності. І найбільш близькою до цієї задачі здалась проза Платонова. Я його можу читати з будь-якого місця в книзі, і це прекрасно. У «Котловані», наприклад, є чудово розказана історія, але мені більш цікавий стиль, яким цю історію розповідає письменник.

Що ще вас надихнуло на зйомки «Повернень»?

На це мене надихнув російський короткометражний фільм «Путіна», там за структурою була схожа історія. Автор поїхав знімати курсову роботу про моряків і згодом зрозумів, що про моряків він нічого не зніме. Історія не клеїлась, і режисер прямо у кадрі почав вголос міркувати про те, якою мала б вийти стрічка. В результаті у нього вийшла велика притча про творчість. Я хотів зробити щось подібне і цей фільм став для мене поштовхом, адже після його перегляду я знайшов форму для своєї ідеї фільму. Що це буде саме такий відеоряд і багато тексту за кадром.

Фільм «Путіна»

Які, на вашу думку, головні проблеми є у пострадянських містах?

Найголовніша проблема, на мою думку – це неорганізованість міського простору та те, що воно не призначене для життя. У нас всі міста схожі на гуртожитки – мінімальна площа для мінімального комфорту. Місто від села у нас відрізняється тільки тим, що можна ходити по асфальту, хоча він теж є дуже умовним явищем, та їздити в умовно зручному громадському транспорті. Тут немає місця для життя. Є місце, де поспати, де прийняти їжу, місця для відпочинку та громадський транспорт. А місце для життя захаращено. Уявіть, як очиститься простір для ваших очей, якщо прибрати всі вивіски. А як очиститься простір, якщо прибрати всі мафи, які плюндрують зовнішній вигляд будь-якого міста. У нас немає вільної території, на якій можуть збиратися люди, не зайняті роботою або випивкою (парк).

Конкретно в Києві ще не сформований бренд міста. Немає його. От у Парижа є – круасани, шансоньє, берети, прогулянки Монмартром. У Москви є – там б’ють у дзвони, золоті бані, багато пафосу, дороге нічне життя. А у Києва.. у Києва є Майдан хіба що зараз. Але ж його не «розтягнеш» на все місто. Тому бренд Києва доведеться ще створити.

Наскільки сильно місто може впливати на людину?

Ось на це питання я відповів у фільмі «Повернення».

Чи повинні зараз існувати мономіста?

Ну вони ж виконують якусь функцію. У країнах Заходу взагалі є міста, в яких немає жодного виробництва, і там люди дуже добре себе почувають. Ми всі ще затримались у індустріальному суспільстві й не можемо зробити, нарешті, крок у пост-індустріальне.

В містах має з’явитись місце і умови для гідного життя, а не для обслуговування підприємств. Має з’явитись культурне та суспільне життя. Ревіталізація індустріальних міст можлива тільки якщо у цьому зацікавлені місцеві жителі, щоб усі зміни проходили у колаборації з ними. А не так, що приїхав, зробив парк і поїхав назад.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 275 днів. За цей час ми опублікували 23472 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?