Що спільного між київськими «сталінками», «хрущовками», «чешками», дореволюційними будинками та новими висотками? Усіх їх поєднує українська традиція скління балконів. Великі «шпаківні», оббиті пластиковою вагонкою є у кожному районі міста і псують його зовнішній вигляд. Балкони склять як на околицях, у віддалених від центру місцях, так і в історичному районі міста.

Відпочатку за радянської доби усі муніципальні багатоповерхівки вводилися в експлуатацію без засклених балконів. За часів СРСР влада забороняла склити балкони як з естетичних міркувань, так і у зв’язку з нормами пожежної безпеки. Після краху системи разом з нею у вічність канули й заборони. І, починаючи з періоду перебудови, мешканці будинків, які мали фінансову можливість, взялися за справу. Хтось таким чином намагався утеплити свою квартиру, а хтось створював додаткові квадратні метри, придатні для зберігання продуктів чи речей.

Оскільки процес скління не регулювався жодними нормами, кожен містянин керувався виключно своїм смаком чи бюджетом. Відтак, історичні будівлі Києва обросли різнокольоровими балконами, різної форми та фактури.

Вони псують вигляд будівлі, руйнують її архітектурну цілісність та сповнюють місто зайвим візуальним шумом. Крім того, аби засклити балкон, неодноразово мешканці будинків руйнували чи закривали його архітектурні принади — мозаїки, орнаменти, ліпнину. Те саме стосується і вікон. Не можна ставити у будинку з дерев’яними коричневими рамами нові білі й пластикові — це руйнує вигляд міста, а значить і його туристичну та інвестиційну привабливість. Ми робимо ремонти всередині, але мало хто переймається, як цей ремонт виглядатиме ззовні. Можна констатувати один дуже прикрий факт: спільне для киянина означає нічийне.

Наразі цю проблему можна вирішити або заохочувальними методами, які б спонукали містян повернути свої балкони до початкового вигляду разом із дієвою законодавчою базою, яка б забороняли склити нові балкони. Або шляхом превентивних дій у вигляді штрафів. Крім того, мають бути розроблені правила для кожного будинку, які регулюватимуть його зовнішній вигляд. З будинками радянської доби це взагалі зробити нескладно — варто лише знайти архітектурні плани та подивитись, як вони мають виглядати.

Дбати про зовнішній вигляд міста, а особливо фасади будинків — обов’язок кожного містянина. Адже з 1991 року не держава відповідальна за міста, а ми самі.