Співзасновники Школи урбаністики CANactions School Віктор Зотов та Урс Томанн і координатор Школи Владислав Тимінський поспілкувались з «Хмарочосом» про популярність неформальної освіти в Україні, міську владу та громадські простори і розповіли про навчальну програму майбутнього освітнього проекту, який розпочнеться вже у вересні.
Про бум неформальної освіти у Києві
Мені здається, що, більшою мірою, відкриття нових освітніх центрів – це наслідки Майдану. Півтора року тому сформувався запит на якісні зміни. Всіх дістав пострадянський застій та постійний негатив. Народ хоче змін, але очікування, що вони розпочнуться «згори», жодним чином не виправдані.
Тому цілком логічно, що бажання щось змінити починається в інших місцях. Остаточний песимізм приходить, коли ти починаєш думати, що нічого нікому не потрібно. А коли ти бачиш, що «чайник кипить», що навколо тебе є постійна активність, це додає сил.
Такий спосіб управління змінами кардинально відрізняється від колишніх сценаріїв. Адже як виглядав пострадянський «сюжет»: ми звертаємось до влади, кудись «нагору», а якісь втаємничені люди спускають на нас певне благо, на яке ми зробили запит. Але це не є правилом, це радше якась радянська утопія всесильної влади. Покращення ж нашого життя, зокрема, міст відбувається через інші механізми: «знизу», «збоку», від кожного з нас. Мені здається, що усі ініціативи, які виникають зараз, як «бульбашки» на воді, яка кипить, вони є наслідком роботи нових механізмів.
Інша справа, що багато «бульбашок» швидко з’являється і швидко зникає. Це, звісно, наслідок того, що більшість проектів робиться на емоціях, а ініціативності не вистачає, і це теж нормально. Але от що цікаво: скільки «бульбашок» продовжать своє існування? І які сенси стоять за цими заявами, намірами та ініціативами? Наскільки вони є sustainable, тобто стійкими?
Про Київ, як місто-університет та сучасну роботу архітектора
Ця розмова взагалі виникає циклічно у нашому середовищі. У радянський та пострадянський час усі намагались бути вузькими спеціалістами, професіоналами. А зараз виникає потреба у «широкій» освіті й постійній взаємодії між людьми. Що таке міський розвиток? За самим формулюванням — це мультидисциплінарна, спільна справа. Міський розвиток є полем для діяльності великої кількості учасників. І чим більше я займаюсь цією сферою, тим більше впевнююсь у тому, що тут головне — взаємодія між людьми й комунікація. Можна навіть сказати, ставлення до Іншого. Рівень цієї взаємодії автоматично визначає розвиток території.
Тому повертаючись до теми університету, маю сказати, що сьогодні важливе «полі-знання», широке знання. Я, наприклад, архітектор. Моя професія, якщо сильно спростити, – будувати будинки. Але щоб сьогодні займатись архітектурною діяльністю, потрібно дещо більше. Потрібно бути більше модератором, ніж демонстратором, як це було раніше. Тобто якщо замовник приходить і каже, що йому потрібно побудувати будинок, щоб зрозуміти, який саме він хоче, треба самотужки розробити та втілити у життя сценарій відносин з клієнтом. При чому усі учасники процесу за цим сценарієм мають бути задоволені.
Про нестачу кадрів для сталого міського розвитку
От саме це розуміння у нас дуже продуктивно з позначкою «мінус», вбив совок. Тобто усі цінності, про які я говорив: відношення до Іншого, спільно творення, ініціативи знизу — це зовсім не про Радянський Союз. Оскільки там усе повинно було відбуватися «згори». Такий тоталітарний, пірамідальний устрій. Тому в нашій ситуацій присутній вакуум щодо сприйняття нових, демократичних, містоформувальних цінностей. Зараз ми тільки починаємо розуміти ці поняття. Тому якщо питати, в чому причина відсутності спеціалістів у сфері міського розвитку, то основна відповідь — совок. Можна сказати, що совок — це теж наслідок, а причина у нашій ментальності, але я в це не вірю. І останні події це доводять. Наше бажання свободи, прагнення в основі своїй непогано вписуються у європейську культуру.
Про важливість порожнечі у міському просторі
Я бачу певну нерозвиненість нашого міського простору саме через відсутність порожнечі. Мабуть, найбільш яскравим критерієм якості міського середовища є наявність публічних просторів. І тут саме слово «простір» передбачає певну порожнечу. Якщо узагальнити, то публічний простір – це місце, яке належить людям, які можуть там вільно проводити час та збиратись разом, де їм комфортно знаходитись. Ось такі простори визначають якість міського середовища.
В Києві існує якась патологія: як тільки десь з’являється порожнє місце, його одразу намагаються чимось заповнити. Як не будинком, щоб заробити на продажі площ, так МАФами. І ці кіоски, власне, теж про споживацьку культуру. Це мені нагадує питання вільного часу. Людина весь час намагається заповнити чимось свої вільні години. Робить щось, робить, а потім раз і померла. А нащо це все було – незрозуміло. Якраз у цих паузах – часових та просторових – і ховається вся правда. Коли у тебе є ця пауза, то не треба її заповнювати речами чи діями, що не мають цінності. У такі хвилини хочеться насолоджуватись порожнечею, яку можна заповнити думками та ідеями. І не зводити все до нашого улюбленого споживання, консьюмеризму, який в Україні набув гіпертрофованих рис.
Про спосіб взаємодії з міською владою
На мій погляд є лише один продуктивний спосіб взаємодії з міською адміністрацією або міською радою — це тиск. На них треба тиснути. Чекати, що вони будуть демонструвати найкращі людські якості на цих посадах — контрпродуктивно. «Я хочу, щоб у мене були публічні простори в місті». «Я хочу нормальний громадський транспорт». «Я хочу жити в зеленому місті». І багато інших “хочу”, які чиновник має почути та виконати. І тоді є шанс, що вони будуть щось робити. Просити їх про щось, а тим паче чекати, що вони стануть носіями цих цінностей — це такий прояв патерналізму.
При цьому форми тиску, звичайно, мають бути цивілізованими та в рамках чинних законів. Ну але це залежить від наявності терпіння у громадян. Що буває, як терпець урветься, ми всі бачили півтора року тому. Як би страшно це не було, та як би нам цього більше не хотілось.
Про цілі й завдання Урбаністичної школи
CANactions School – це, перш за все, некомерційний проект. Раніше це був архітектурний фестиваль, але зараз він трансформувався у школу, при чому не архітектурну, а урбаністичну. І це публічна сфера. З одного боку ми працюємо, як класичне архітектурне бюро, тобто проектуємо будинки та території, а з іншого займаємось комунікацією у вигляді фестивалю чи ось тепер школи для побудови проєвропейських поглядів на розвиток міст. Я сподіваюсь, що у CANactions School буде як щось від світосприйняття та певних філософських поглядів, так і від практичних завдань, навіть вирішення реальних кейсів. Щоб усі наші нові сенси були базою для вирішення конкретних задач.
Основна мета школи – це, звичайно освіта. Ми хочемо створити освітню інституцію нової генерації. У мене немає амбіцій раптово почати когось вчити. Я сам із задоволенням кожен день отримую нові знання. Тому основними «ретрансляторами» інформації будемо не ми, а запрошені нами експерти з найбільш розвинених міських територій у світі на наш погляд. Вже на перший семестр заявлено багато відомих, зіркових постатей, які будуть ділитись своїм досвідом й знаннями з нашими студентами. Тобто наша інша мета — з користю використовувати світовий досвід розвитку міст.
Інша справа – наші завдання. Одним з основних наших завдань є напрацювання методик. Наприклад, ми хочемо у Івано-Франківську створити концепцію стратегії проєвропейського розвитку міст. Її суть полягає в тому, щоб замінити пострадянську практику містопланування через генеральний план на guiding plan. Тобто це більше управління процесами, ніж проектування.
Основний напрямок у нас буде вести Урс Томанн, який розробляв концепцію розвитку міста для Вінниці й зараз вже відчутний результат його роботи: за одним з рейтингів Вінниця вважається найбільш комфортним містом України за певною сумою показників.
Урс Томанн
Співзасновник CANactions School«Наша мета — разом зі студентами розробити стратегії та методології, які допоможуть знайти баланс між вимогами комфортного проживання у місті та навколишнього середовища, ринкової економіки та економічної регуляції, які в результаті стануть умовою для створення у Івано-Франківську міського простору найвищого рівня. Робота над реальним кейсом з міжнародною командою з міждисциплінарним підходом має дати гарний досвід для всіх студентів школи та наших партнерів у Івано-Франківську.
Ми хочемо підготувати людей, які радше будуть спеціалістами широкого профілю, ніж у якомусь одному напрямку. Щоб міський розвиток в Україні почав працювати у вірному напрямі, нам потрібні люди, які можуть модерувати, пояснювати та переконувати, а не просто планувати місто. Люди, які не боятимуться підходити до справи комплексно, а не обмежуватимуться простими рішеннями. Ми хочемо запровадити методи навчання, які є практично орієнтованими та зможуть відкоригувати європейські підходи до вирішення міських проблем під українські реалії. Але чи не найбільше ми сподіваємось заручитись підтримкою професійних асоціацій, громадських та урядових організацій, бізнес середовища для вирішення ключових складнощів у місті та налагодити між ними конструктивний діалог».
Про Івано-Франківськ, як об’єкт дослідження Школи
Спочатку ми розглядали міста на Донбасі: Слов’янськ, Маріуполь. У цьому є певні сенси. Але вирішили показати приклад розвитку міста на позитивному досвіді. Я більшу частину життя прожив на Донбасі й знаю, що якщо братись за цей регіон, то це буде вирішення важких, депресивних, гнітючих проблем. Війна зараз там не випадково.
Ми все ж таки вважаємо, що найбільш ефективно досвід передається саме через позитивні кейси. Івано-Франківськ знаходиться ближче до Європи, і не тільки географічно. Ще одним важливим критерієм вибору є наявність у місті ком’юніті. В Івано-Франківську це проект “Тепле місто”. Це найважливіше, що має бути у місті для його подальшого успішного розвитку.
Протягом першого семестру навчання у нас буде field trip, робоча поїздка до Франківська. Туди заїжджають наші студенти та куратори, ціла «банда». Вони вивчатимуть місто та досвід місцевих активістів, загальну ситуацію. Щоб потім повернутись до Києва і почати створювати концепцію розвитку. В інших містах вже є запит на такий досвід і, сподіваємось, є люди, які готові цей досвід взяти. Ми дуже сподіваємось, що це буде корисне починання.
Про початок навчального процесу
Владислив Тимінський
Координатор школи«Перед подорожжю до Івано-Франківська у нас буде ще два освітніх блоки: блок #0 та блок #1.
Блок #0 передбачає підготовку студентів перед активною роботою у освітній студії. Тобто добре було б ввести усіх у курс справи. Класичний підхід до цього питання — сформувати рідер, певний масив текстів, які рекомендуються до читання, щоб налаштувати фокус. Цей рідер у нас буде. Але нам здалось, що цього буде замало і ми вирішили спробувати знайти нові підходи. Ми звернули увагу на онлайн-освіту. Не буду розкривати усіх карт, але наразі планується створити для майбутніх студентів заочний онлайн-курс. Щоб вони могли відчути місто, самотужки поспілкуватись з людьми, підготувати себе до того, чим вони будуть займатись протягом семестру, у свій вільний час.
Блок #1 спочатку розглядався нами як теоретичний, лекційний курс перед поїздкою у Франківськ. Але після спілкування з людьми, які розуміються на урбан-освіті, ми вирішили переформатувати його. Тепер він більше орієнтований на практику та формування навичок. Це буде п’ять дводенних воркшопів по п’яти напрямах: економіка, соціологія, управління, діджитал інфраструктура та простір. Для цього ми запросили експертів з-за кордону та з Київської школи економіки. За два дні воркшопу з кожної теми студенти отримають короткий інтенсивний курс про напрям загалом. Після цього два етапи роботи під керівництвом тьютора і презентація результатів дослідження з обговоренням у кінці другого дня.
Вже після цього ми змоделюємо роботу над проектом: за 5-6 днів наші студенти мають зробити дослідження реальної території, аналітику проблем цієї зони та підготувати пропозиції з її покращення. Це не будуть архітектурні проекти – я взагалі сподіваюсь, що ми не будемо займатись проектуванням в класичному розумінні, а більше сконцентруємось на аналітиці та управлінні процесами».
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 274 днів. За цей час ми опублікували 23466 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті