Навколо світу за $1700: історія нетипового туризму

Білорус Павло Андріївський, який здійснює навколосвітню подорож, розповів «Хмарочосу» про свою мандрівку і нетиповий туризм у містах різних країн світу.

«Вектор моєї подорожі «на схід» — до Китаю. До того, як вирушити у навколосвітню подорож, я працював підприємцем у Білорусі. У мене була своя IT- компанія. Разом з колегами ми робили масштабні PR-проекти для Білорусі. Сформованою командою ми пропрацювали рік. Але фінансових показників, яких ми прагнули, досягти так і не вдалося. Тому було вирішено розходитися. У цей момент з мене впав тягар великої відповідальності, у тому числі за людей.

Однією з ідей, як використати цю ситуацію, стала подорож світом. Останні декілька років через завантаження на роботі я собі не дозволяв відпочивати, і вирішив побачити світ. Можливо, протягом мандрівки я зустріну цікавих людей, або виникнуть інші цікаві ідеї, що робити далі.

Маршрут

У мене формат мандрівки, а не туристичної поїздки, тому мій маршрут — гнучкий. З самого початку я хотів дістатися Китаю та до країн південно-східної Азії. Тому вектор мого пересування – на Схід.

Спочатку я вирушив до Москви. Потім через Брянськ приїхав до України й об’їхав майже усю її західну частину: Житомир, Івано-Франківськ, в Карпатах побував, на Говерлу піднявся. Потім попрямував до Чернівців, проїхав усю Молдову і заїхав до Одеси.

Намагався безкоштовно потрапити звідти до Туреччини на поромі. Але не вийшло, довелося їхати своїм ходом. Через Київ я повернувся до Москви й звідти попрямував на Кавказ. Проїхав до Грозного, побував у Чечні. Спустився до Грузії, а через неї до Туреччини. Проїхав усе турецьке узбережжя, потім попрямував до Вірменії, і переїхав весь Азербайджан. Піднявся навколо Каспійського моря в Астрахань і звідти заїхав у Казахстан. Потім добрався до Алтайського краю, а звідти доїхав до Новосибірська. Це було крайня точка, куди я добрався.

Далі я продовжу мандри на Байкал, через Монголію в Китай (Пекін), а звідти по південному узбережжю вниз до південно-східної Азії: Лаос, Малайзія, Індонезія, Таїланд. А далі буду вирішувати. Хочеться потрапити до США, але треба буде відкрити візу. А звідти вже в Європу.

Самостійно мандрувати мені подобається набагато більше, як і моєму напарнику, з яким ми вдвох починали подорож. Наодинці ти глибше занурюєшся в атмосферу кожного міста. Отримуюєш яскравіші враження.

Я хотів би реалізувати навколосвітню подорож за рік. Мій бюджет $1600-1800, а за останні п’ять місяців я витратив $600. Гроші йдуть переважно на харчування.

Подорож я розпочинав разом зі своїм другом і колегою. Удвох ми їздили перший місяць. За цей час побували в Україні та Молдові. Але потім з особистих причин мій напарник зійшов з дистанції й повернувся до Білорусі. Згодом він самостійно вирушив звідти на схід і зараз вже в Китаї.

Міста

Київ

На відміну від Мінська, тут відчувається життя і рух. Це помітно й з повноти афіші з переліком міський подій, з наявності різноманітних майданчиків: хіпстерські кафе у підвалах, майданчики, облаштовані під коворкінг-центри, тут є багато стріт-арту. Також мене вражає політична активність. Чи не з кожного плакату дивиться обличчя, яке розповідає, скільки МАФів він зніс, наприклад. У нас такого немає. Наша політика замкнута в одному напрямі. Це говорить про те, що Київ живе і соціальним, і політичним життям.

Грозний (Чеченська Республіка)

Там зараз усе активно відновлюється, але все одно в місті відчуваються порожнеча та напруження. Лише 15 років тому закінчилася війна. У місті є великі проспекти: проспект Кадирова та проспект Путіна. На кожній адміністративній будівлі висить портрет Путіна і Кадирова. Напевне, країні потрібно створювати культ, оскільки раніше Чечня воювала з Росією, а зараз знаходиться під її контролем.

Тут багато нових будівель, щойно зведених, але за фасадом може бути повний жах. Якщо зсередини відпадає штукатурка, то видно ледве не сліди від куль.

Чеченці будують дуже швидко. Але по їхньому вигляду це помітно. Складається враження, ніби забудова зліплена з пластиліну.

Якщо потрібно звести щось нове, наприклад, заходить арабський інвестор і пропонує збудувати у центрі хмарочос, то для нього знесуть усі будівлі, людей переселять, а бізнес у цьому місці зруйнують. Ніхто й слова не скаже. Можливо, це пов’язано з тим, що у Чечні не прийнято висловлювати протест. Таким чином, місто росте з центру, а не з околиць.

Астана (Казахстан)

Стала столицею менш як 20 років тому. На правому березі річки було місто, а ліву частину почали відбудовувати. І ця частина міста зараз виглядає, як Чикаго. Красиво і дорого, попри те, що місто будуваллся швидко. У цій частині зручно розташовані усі адміністративні будівлі: міністерство оборони, приміщення уряду, президентський палац. Помітно, що у міста є план. Проте Астана дуже контрастує з іншими невеликими казахськими містами, які я проїжджав по дорозі.

Анкара (Туреччина)

В Туреччині чомусь ніхто не любить Анкару. Навіть турки, які там живуть, говорять, що ненавидять це місто. Я там був менше ніж 24 години, але мене нічого не вразило. На противагу Анкарі той самий Стамбул з безліччю мечетей, затокою Золотий ріг тощо справляє сильне враження.

Баку (Азербайджан)

Місто у якому відчувається три стилі: західний, східний і радянський. З часів Радянського союзу тут залишилися широкі вулиці, відчувається монументалізм. Разом з тим тут є багато місць, які зачинені. Наприклад, майданчик з найбільшим у світі прапором, вхід на який заборонений. А коли я цікавився у охоронця, він не міг пояснити чому.

У результаті мандрівки я потрапив у чорний список Азербайджану через відвідування Вірменії й Нагірного Карабаху. МЗС відслідковує, щоб відвідувачі Азербайджану не їздили, де заманеться по Вірменії. А коли я покинув країну й опублікував у блозі свої записи про Карабах, у МЗС внесли мене в чорний список і закрили доступ до Азербайджану.

Зараз у списку близько 350 осіб, одні з останніх — Монсеррат Кабальє і Любов Розумовська.

Єреван (Вірменія)

Вірменію я об’їхав майже всю. На митниці познайомився і потоваришував з вірменом, який володіє будівельною компанією. Спочатку я побував в усіх передмістях Єревану. Але найбільше у Вірменії мене вразило озеро Севан. Влітку температура у місті досягає 40 градусів, а проїхавши трохи за місто можна потрапити до озера, яке вважається найбільшим прісним джерелом води на Кавказі, і там завжди прохолодно.

Там є гора Арагац — колишній вулкан, який після виверження майже тисячу років тому, виглядає як бутон квітки з чотирма пелюстками. Я піднявся на найвищу точку, 4100 м. Це недалеко від Єревана, і в липні чи серпні туди можна піднятися навіть без підготовки.

Також там є Татев — старовинний монастир на горі, до якого веде найдовша у світі канатна дорога, довжиною 5,5 км. По ній їздить дві кабінки.

Є місто Джермук з мінеральними водами. А біля нього — гора, куди піднімаєшся на канатній дорозі. Там, до речі, я спробував хаш (традиційний вірменський м’ясний бульйон, по правилах його треба їсти взимку, коли холодно, або у горах).

Дуже сподобався Нагірний Карабах. Там неймовірна природа — гори, ущелини, впадини. З жителів майже усі чоловіки — військові, які у випадку тривоги будуть мобілізовані. У сфері послуг працюють діти та жінки».

Фото: Instagram Павла Андріївського; на головній — flickr-user David Davidson

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 265 днів. За цей час ми опублікували 23399 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?