В Україні дуже недооцінюють важливість дослідницьких центрів. Будь-які рішення спираються не на результати досліджень, як мало б бути. Але попри відсутність великої зацікавленості у результатах такої діяльності, такі організації все ж існують. Більше про роботу незалежного дослідницького центру CEDOS, що займається проблемами суспільства ми поговорили з Ігорем Тищенко, співробітником цього центру.

Що таке аналітичний центр CEDOS? Якими питаннями ви займаєтесь?

Аналітичний центр CEDOS заснований у 2009 році, раніше він називався «Центр дослідження суспільства». Це неурядова, некомерційна, позапартійна громадська організація, що займається дослідженнями у сфері суспільних наук. Центр виник як ініціатива викладачів, аспірантів і студентів Києво-Могилянської Академії. Теми, які досліджує CEDOS – це державна політика освіти та міграційні процеси, включаючи моніторинг ситуації з внутрішньо переміщеними особами. До 2014 року також був проект моніторингу протестів та репресій в Україні. Напрямком “Місто” ми займаємось з 2013 року. В цій сфері в нас доволі широкі інтереси: державна політика та стратегії розвитку міст,  глобальні процеси міського розвитку, що якось проявляються на наших теренах, соціальні та просторові урбаністичні трансформації. Публічний простір, міська економіка, участь громадян у міському розвитку, а також міський активізм, діяльність міських рухів, ‘grass roots’.

Аналітичний центр в Україні. З якими проблемами ви зіштовхуєтесь під час роботи?

Виходячи зі специфіки нашої роботи, одна з основних проблем під час аналізу державної політики – дістати інформацію. У нас є статистичні служби й управління, які знаходяться у структурі державних органів влади, але дуже часто практично неможливо дістати потрібну інформацію, просто подивившись на їх сайтах. Як і багато інших організацій, ми спілкуємось с державними органами в тому числі шляхом надсилання запитів на доступ до публічної інформації. І ніби-то згідно з законом нам мають цю публічну інформацію надавати, але на практиці виникає купа складнощів. Університети, міські комунальні підприємства чи інші установи іноді приховують, або користуючись вигаданими причинами, намагаються не надавати потрібну для аналізу інформацію. Наприклад, щодо власного фінансування. У сфері розвитку міста теж були схожі ситуації, коли деякі комунальні підприємства не хотіли ділитися з нами інформацією щодо бюджетів. Ну, це звична справа.

Як ти оцінюєш рівень культури роботи з відкритими даними й що можна зробити, щоб його підвищити?

Саме явище, сам термін “відкриті дані” є досі не дуже поширеним в Україні, хоча ці дані дуже важливі для багатьох сфер розвитку суспільства. Наприклад, на відкритих даних дуже зав’язано розумне управління містами.

Як можна покращити? Ну, наприклад вважається, що наші муніципальні органи влади є комп’ютеризованими. Тобто електронного документообігу може й не бути, але ж усі їх відповідальні співробітники користуються комп’ютерами, інтернетом. При цьому дуже часто трапляються ситуації, коли співробітники не можуть відсканувати відповідь на запит і надіслати електронною поштою. Звісно при цьому можна не сподіватись швидко зрозуміти, як працює якийсь підрозділ КМДА. Але при цьому майже у кожного комунального підприємства є акаунт у Фейсбуці, де вони часто постять чужі новини, квіточки, клумби та прапорці. А от дати оперативну відповідь на запит чи більше того – викласти власні бюджети, плани роботи і фінансові звіти повністю і в зручному форматі у відкритий доступ на сайтах – це, виявляється, неможливо.

Відкриті дані мають бути у доступному форматі. Це і бюджети департаментів, і комунальних підприємств, і плани з розвитку територій, і кадастрові дані якщо ми говоримо про розвиток міста. У Києві з цим найкраще поки що справляється Департамент містобудування і архітектури. Звісно, є що покращувати, але наразі це найбільш відкритий для нас департамент.

Яке найбільш серйозне досягнення CEDOS у сфері, якою ти займаєшся?

Я думаю найбільшим, і звісно не тільки нашим, але всіх хто працює в цій сфері, досягненням є те, що в сфері розвитку міста почалися зрушення в бік більшої відкритості, публічності, а також залучення громадян до прийняття рішень. В публічному дискурсі, і, що найцікавіше, в риториці міської влади за останні 3 роки з’явились поняття “публічний простір”, “інклюзивність”, “право на місто”, яких там раніше не існувало. Міська влада (а саме департамент містобудування) також залучають нас і інших до створення нормативних документів, пов’язаних із благоустроєм та участю громадян.

Які ще є приклади використання вашої роботи?

Наші напрацювання та аналітика (моніторинг бюджету, стратегії економічного та соціального розвитку, відповідальності за благоустрій тощо) використовуються як деякими департаментами КМДА (розподіл капітальних видатків міського бюджету наприклад за нашим прикладом нанесли окремим шаром у електронному гео-кадастрі), так і окремими людьми і спільнотами, які цікавлять міським розвитком або реалізують певні проекти в цій сфері. Журналісти часто використовують наші матеріали в якості ввідних і тому подібне.

Чому ти займаєшся саме проблемами міста? Яка в тебе особиста мотивація?

Питаннями розвитку міста я цікавлюсь зі студентських часів. Хоча я навчався і не на архітектурі, а на культурології, у нас були курси з історії міст, містобудування, я слухав вибіркові курси з методології соціологічних дослідження міст. Це мене захопило і тому я присвятив темі ідеологічної репрезентації міського простору свою дипломну роботу. Своє навчання в аспірантурі, яке я вже закінчую, я теж присвятив дослідженням повсякденного життя і публічних просторів радянського і пострадянського Києва, активно займаючись самоосвітою. Основна мотивація в мене проста – зробити так, щоб Київ став кращим простором для існування. А також сприяти становленню практики наукових досліджень міста – антропологічних, соціологічних, культурних, історичних, економічних та інших, як в академічній,  так і громадській сфері. Моя мета – виробляти та постійно підвищувати якість цих досліджень, щоб потім результати роботи могли використовувати архітектори, урбаністи, міські чиновники, громадяни. Сподіваюсь що колись містобудівна політика і розвиток міста почнуть грунтуватись на результатах цих досліджень, а не наосліп або через лобі інвесторів.

З якою метою створювався ваш проект Містоsite та як ви плануєте розвивати проект?

Містоsite – це агрегатор, онлайн-платформа для міської аналітики. Там ми публікуємо дослідницькі, часто “неформатні” матеріали. Тут публікуються навіть академічні статті, що можуть бути досить довгими та мати багато цифр, посилань, порівнянь, інфографіки. Вони часто потрібні, наприклад, громадським активістам, які вже досить глибоко занурились у проблематику, але не мають достатньо часу, щоб зробити дослідження самостійно, читати книжки, надсилати десятки цих запитів або проводити інтерв’ю з десятком активістів чи міських чиновників. Тобто це сайт міської аналітики, який має допомагати орієнтуватись у трендах міського розвитку в Україні. Але поступово контент розширюється, і ми стали публікувати і інтерв’ю з міськими активістами з інших міст, переклади статей з англомовних ресурсів, і статті наших колег, які навчаються за кордоном, про західні міста, про особливості міського розвитку тощо. Теми, з якими ми працюємо, але якими не обмежуємось – це міська економіка, міські спільноти, соціальні рухи, публічні простори, інфраструктура і транспорт.

Далі ми плануємо концентруватись зокрема на дослідженнях міських соціальних рухів, оскільки це кореспондується з нашими основними задачами у CEDOS, в рамках проекту спряння доступу громадян до прийняття рішень у сфері розвитку міста. Тобто якщо під час досліджень ми побачимо, що існує брак міської аналітики чи іншої інформації щодо розвитку міст, то ми зможемо надати її.

Містоsite – це відкрита платформа для публікації досліджень, тож ми охоче залучаємо авторів, яким це цікаво.

Скоро в Україні відбудуться місцеві вибори. Чи будуть у вас проекти, якось з ними пов’язані?

Безпосередньо з виборами у нас нічого не пов’язано. Моя особиста думка, це не думка моїх колег, така: я боюсь виборів, поки у нас в країні відсутня демократія, публічний простір, участь і політична культура. Політика на всіх рівнях реалізується економічними елітами, а це є нонсенс для демократії. А урбаністичні питання, які зараз знаходяться в тренді, використовуються політтехнологами направо і наліво. Партії прописують в програмах вирвані з контексту цілі, яких вони навіть не розуміють.

Восени у нас будуть проекти, які межуватимуть в часі з виборами, але безпосередньо з ними не пов’язані. Це стосується доступу громадян до інформації та до управління містом. Зокрема, ми будемо піднімати питання учасницького бюджетування (participatory budgeting). В Україні, до речі, зараз реалізовується пілотний проект з учасницького бюджетування у трьох містах: Черкасах, Чернігові та Полтаві. Але ми не можемо і не маємо ресурсу пропонувати ці ідеї політикам, або просувати їх. Тому вводитимемо ці теми в суспільний обіг, аби формувати запит в суспільстві. А політики вже самі мають зрозуміти, чому саме ці теми потрібно розвивати. А зараз, поки в нас відсутня справжня політика, кандидати і партії спекулюють важливими темами для отримання передвиборчих балів і зводять нанівець важливі ідеї.