Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Архітекторка та громадська діячка Наталія Кондель-Пермінова розповідає про досвід публічних обговорень та можливе майбутнє території на початку бульвару Тараса Шевченка.

У Києві з 8 вересня по 13 жовтня 2015 р. у приміщенні Департаменту архітектури та містобудування тривали громадські обговорення злободенного й болючого питання: що має постати на місці, на якому донедавна стояв пам’ятник Леніну? Міжнародний конкурс «Територія Гідності», що завершився у травні 2015 року, надав низку авторських пропозицій, чим можна заповнити «звільнене» місце. Проекти різні, серед них – статуя Божої Матері, пам‘ятники І. Мазепі (премійований 2009 року для встановлення на площі Слави), Тарасу Шевченку, Героям Небесної Сотні та інше. Є пропозиції залишити постамент й облаштувати його огорожею й драбиною з тим, щоби бажаючі змогли підніматися на нього, чи – надбудувати наземну пішохідну зону для прогулянок. І, зрозуміло, з кожним днем напруга зростає, всі завмерли в очікуванні: якій з цих пропозицій пощастить?

01-bulvar-1870e

Початок алеї Бібіковського бульвару. 1870-і рр.

Аудиторія, яка щовівторка збиралася на Хрещатику, 32, складалася з активних прихильників різних поглядів. Серед них – і люди поважного віку, для яких Ленін – невід‘ємна частина їхнього життя, з яким пов’язана молодість, роки лихоліть, важкі трудові роки повоєнної відбудови. Протилежної думки дотримуються ті, для яких Ленін є символом комуністичної ідеології, що принесла Україні багато горя й біди. До обговорень активно долучилися й прибічники статуї Божої Матері, які вважають доречною її наявність на цьому місці. У четвертій групі думок сконцентровано уявлення про те, що ця територія є важливим публічним простором, потенціал якого потребує виявлення й належного розвитку.

Оскільки даний етап обговорень завершився й отримано змістовні результати, можна підвести перші підсумки.

Спочатку слід підкреслити, що проведені заходи не мали на меті ухвалення, приміром, шляхом голосування, якогось з запропонованих творів монументального мистецтва. На громадських обговореннях здійснювався аналітичний розгляд даної проблеми з розбивкою її на складові для більш глибокого розуміння й подальшого виваженого публічного прийняття рішення. Тому на заходах заслуховувалися докладні лекції фахівців та обговорювалися різні аспекти, що доповнюють один одного: історія Бессарабської площі та бульвару Тараса Шевченка; сакральне і просторове значення пам’ятника у місті; процеси та наслідки «ленінопаду» у Києві, в Україні, а також у містах східної Німеччини; історія та сучасність Бессарабського ринку в контексті світового досвіду і, крім того, – дуже цікаві пропозиції щодо організації транспортного руху в центральній частині Києва.

03-bulvar-1900e

Старовинні “МАФи” на початку Бібіковського бульвару. З поштівки 1900-х рр.

Отже, висновок перший: Настав час рішуче відмовитися від сумнівної традиції заміни одного пам’ятника іншим. Шлях механічної зміни пам’ятників призведе до загострення конфліктів, які залагодити буде неможливо. Голосування у різний спосіб за вибір того чи іншого монументу внесе у суспільство розбрат, адже у підсумку вдоволеними будуть лише автор та прихильники пропозиції, яка набере більшу кількість голосів. Але це не вибори депутатів, діяльність яких визначена законом на відносно короткий термін. Життя монументів у просторі міста вимірюється іншими часовими проміжками.

Деякі з наданих проектів щодо того, якою скульптурою наповнити «звільнену» територію, з першого погляду виглядають дуже привабливо. Перший погляд формується в результаті сприйняття проекту пам’ятника як площинного твору, тобто як картини, що споглядається тільки з одного ракурсу. Але пам’ятник – не фреска чи картина, що висить на стіні, а – скульптурна композиція, яка живе у просторі і має багато ракурсів. Саме тому в міському середовищі обов‘язково працюють спільно скульптор й архітектор.

06-vis1943

Шибениця на початку бульвару. Листопад 1943 р.

Якщо колишній пам’ятник Леніну був вертикальною об‘ємною композицією (циліндричний постамент та постать вождя на ньому), то натомість у нових творчих доробках пропонуються досить розвинені, масштабні об‘ємно-просторові композиції, переважно симетричні, з головною скульптурою посередині й підпорядкованими їй скульптурними групами, фланкуючими по обох боках. Варто лише уявно «обійти» ці твори з різних боків, щоб відчути наперед враження від них у цьому досить обмеженому просторі. Розглянемо, приміром, скульптурну композицію Божої Матері. В усі часи для молитви завжди обиралися найкращі місця, місця сили, місця зв’язку Земного та Небесного. І чи доречно встановлювати статую Матір Божої там, де вирують лише автівки, де практично не буває людей, які вимушено пересуваються лише у підземному просторі? Як почуватиметься Богоматір у середовищі Бессарабського ринку й ТЦ «Мандарин Плаза», «Арена-Сіті»? Чи «дякуватиме» Вона людям за таке силуване сусідство? І які відчуття від усього цього виникатимуть у серцях як вірян різних конфесій, так і тих, хто не вірує? Так само незатишно у царстві Гермеса-Меркурія «почуватиметься» й скульптура будь-якого історичного діяча, з трьох боків якої вируватимуть автомобільні потоки. Тому варто повернутися до концептуальних витоків, до розуміння цього місця нашими попередниками й надати йому сучасного звучання.

Цілком логічно випливає висновок другий: Місце, де стояв пам’ятник Леніну, неможливо розглядати окремо від прилеглої території, від оточуючого середовища.

Місце, де стояв пам’ятник Леніну, знаходиться у середовищі Бессарабської площі, де закінчується Хрещатик. Довгий історичний час тут було звичайне роздоріжжя на периферії Києва, а повноцінна площа з торговельними функціями склалася вже на межі 1860-1870-х років. Мережа велелюдних вулиць та зручний підвіз по Великій Васильківській вельми сприяли активній торгівлі. Остаточне й переконливе втілення ринкова функція площі отримала після реалізації у 1912 році величного спільного проекту міської санітарії, архітектури, інженерії та благоустрою – першого в Києві критого ринку. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття територія доповнилася новітніми торговельно-розважальними центрами «Мандарин Плаза» й «Арена-Сіті». З часом Бессарабка як складний, перевантажений транспортний вузол, стала проблемною зоною в центрі Києва, де місця людині вже майже немає. По обидва боки Бессарабського ринку пішоходи змушені порушувати правила вуличного руху. Територія перед ринком, а також майданчик, звідки починається бульвар Шевченка, взагалі не «працюють» як міські громадські простори. Заклади, що розміщені в перших поверхах будівель у Бессарабському проїзді, обмежені у своїх можливостях через скупчення автомобілів та мінімальний доступ пішоходів. Все це є сумним наслідком екстенсивної автомобілізації, коли бурхливий рух автівок вважався символом технічного прогресу. Довгий час кількість автомобільних смуг повсюдно збільшувалася за рахунок знищення зелених насаджень, зменшення просторів для руху пішоходів.

07-otkr-pam-5_12_1946

М.С.Хрущов відкриває пам’ятник Леніну. 5 грудня 1946 р.

Зараз у всьому світі відбуваються докорінні зміни, все повертається на свої місця: спочатку – пішохід, далі – велосипедист, громадський транспорт і вже потім – автомобіль. Перевага надається суспільним, а не приватним, потребам. На засадах рівності й толерантності формується нова соціальність, облаштовуються громадські простори. До міст активно повертається рейковий транспорт, звужуються смуги автомобільного руху, розширюються тротуари, влаштовуються велодоріжки, висаджуються дерева, здійснюється благоустрій.

У цьому контексті й обговорювався простір, прилеглий до місця розташування колишнього пам’ятника Леніну. Висловлювалося багато цікавих пропозицій, яким чином можна покращити транспортний рух й повернути людей на цю територію шляхом створення комфортних, зручних громадських просторів. Серед них – дуже цікава ідея від Ради з урбаністики Києва щодо перекриття руху автотранспорту в Бессарабському проїзді з облаштуванням пішохідної зони, поєднаної з майданчиком перед центральним входом до Критого ринку. Цього можна досягти шляхом зміни організації проїзду автотранспорту з бульвару Тараса Шевченка до бульвару Лесі Українки лише за одним маршрутом, через початок вул. Великої Васильківської та вул. Скоропадського замість двох існуючих (в тому числі й крізь Бессарабський проїзд). Також зменшиться конфліктність проїзду з вул. Басейної на вул. Скоропадського. Створена таким чином пішохідна зона може стати й виставковим майданчиком «просто неба», значно пожвавиться буття різноманітних закладів, розміщених в перших поверхах. Ідея створення тут пішохідного простору вже наглядно «витає у повітрі». Люди стихійно, всупереч правилам дорожнього руху, відвойовують своє право на громадський простір у цьому місці.

11-pam-1_12_2013

Правоохоронці біля пам’ятника Леніну під час маніфестації 1 грудня 2013 р. Фото М. Кальницького.

Обговорення, що відбулися, підтвердили нагальну суспільну потребу щодо облаштування громадських просторів, вдосконалення існуючих транспортних схем з метою системного виходу на якісний рівень суспільного буття.

Висновок третій: І, все ж таки, що робити з місцем, де стояв пам’ятник Леніну?

Щоб дати відповідь на це питання, треба зрозуміти місце, яке є початком чудового бульвару, улюбленого усіма киянами вже понад півтораста років. Бульвар Шевченка прямує до Брест-Литовського проспекту (просп. Перемоги) по мальовничих київських пагорбах, з’єднуючи «зеленою архітектурою» різні міські сюжети у вишуканий цілісний містобудівний твір. Коли у 1909-1912 роках зводився Бессарабський ринок, архітектор Г. Гай розмістив його головний фасад по вісі бульвару, і завдяки цьому талановитому рішенню перспективу бульвару влучно завершує пам‘ятка архітектури національного значення. І ця вісь до 1946 року нічим не перебивалася, вхід до бульвару підкреслювався локальними архітектурними формами.

081213_main_view

Проект скульптурного комплексу з Богоматір’ю

Коли у 1946 році встановлювали пам’ятник Леніну, скульптор С. Меркуров та архітектори О. Власов і В. Єлізаров як фахівці високого рівня розуміли, що його розміщення є порушенням важливих композиційних правил. Але йшов уже третій рік по визволенні Києва від гітлерівських загарбників і до десятиліття сталінської Конституції треба було у вцілілому серед руїн куточку міського центру виконувати партійно-ідеологічну постанову. Тоді розташування пам’ятника саме тут мислилося як тимчасове, з огляду на запропонований у той час проект велетенських монументів Леніна і Сталіна на пагорбах обабіч Автостради (бульвару Дружби Народів). Як статуя, так і постамент нашвидкуруч створеного пам’ятника Леніну на Бессарабці являли собою фактично «секонд хенд», виготовлений зовсім для інших потреб. Але сталося не так, як гадалося: «тимчасовість» тривала майже сімдесят років – з 5 грудня 1946 по 8 грудня 2013 року.

696969_A3

Проект платформи з годинником

Зараз місце, звідки починається бульвар Шевченка, як ніколи потребує до себе шанобливого й виваженого ставлення. Скульптури Леніна вже немає, зберігся постамент, який можна перенести до новостворюваного Музею тоталітаризму в Україні. І, остаточно відмовляючись від встановлення тут будь-яких статуй чи пам’ятників, шляхом конкурсу визначити краще рішення щодо облаштування входу до бульвару в контексті оновленої транспортної схеми й функціонального зонування громадських просторів на цій території.

Наталія КОНДЕЛЬ-ПЕРМІНОВА,
кандидат архітектури,
голова Ради громадських експертів
конкурсу «Територія Гідності»

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 246 днів. За цей час ми опублікували 23266 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
| Хто ми такі?

Коментарі:

Вам доступний лише перегляд коментарів. Зареєструйтесь або увійдіть, щоб мати можливість додавати свої думки.

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті

Newsletter button
Donate button
Podcast button
Send article button