Киянин, чий колишній офіс був у «Гулівері», суб’єктивно розповідає про умови роботи у хмарочосі й про те, чим київський бізнес-центр класу «А» схожий на вагон-купе українського потяга.

Все своє недовге офісне життя я пропрацював в досить затишних будівлях. «Преса України» на Шулявці, чотирьохповерховий колишній НДІ на Пріорці, навіть в «Олівці», враховуючи весь його бруталізм, було затишно. І тут через робочі обставини я потрапив в «Гулівер», причому одразу на один з останніх поверхів. Здається, це надовго змінило моє ставлення до роботи в офісі. Принаймні – в українському офісі.

Історія така. Півтора року офіс компанії, де я працював, знаходився в телецентрі, тому самому «Олівці». Я багато на нього скаржився – здавалося, що недоліків дуже багато. Взимку – холодно (температура у найхолодніші дні опускалася до +8); в обід нема куди вийти – навколо ліс і кладовища; в плануванні будівлі теж є недоліки – все продувається наскрізь. Коли стало відомо, що компанія переїжджає в «Гулівер» – я щиро зрадів. Ще б пак: тридцять-якийсь-там поверх, все місто як на долоні, сучасні інтер’єри, магазини, центр міста, – є де розгулятися. Якби я знав, що на мене чекає…

Вхід до будівлі

У телецентрі трохи напружували гвардійці. Пост, що з’явився на вході під час Євромайдану, поступово переріс в бліндаж з десятком гвардійців, що вранці палили біля входу і тикали в усі сторони автоматами. Дивно, що вся ця юрба ніяк не заважала потрапляти на дах будівлі малолітнім руферам. У «Гулівері», я думав, такого точно не буде.

Але ж ні. Перше знайомство ранкового «офісного планктону» з бізнес-центром класу «А» починається з прориву через кордон з охоронців і співробітників магазинів в ТЦ, які шикуються в атріумі кожен день і для чогось там стоять. І кожен день мене хапали охоронці, коли я проривався через це оточення, й вимагали від мене перепустку до вежі.

Далі тим, хто не хоче обходити «Гулівер» від метро через перетворену на каньйон Еспланадну, слід піднятися на один поверх ліфтом і пройти по звивистому коридору до лобі бізнес-центру. Таке враження, що будівля не була збудована і зпроектована з нуля, адже чомусь з’явилися такі незручні коридори з поворотами та сходинками. Нормальних сходів між поверхами в цьому місці немає. До речі, доступ на сходи і навіть на балкони в вежі для простих співробітників закритий. Подихати повітрям на поверсі не можна.

Офіс

Перше знайомство з офісом в «Гулівері» – це ліфтовий хол такого ж розміру, як в житловій 16-поверхівці. Коридорчик шириною півтора метра. У телецентрі в ліфтовий хол влізла б ціла трикімнатна квартира, наприклад.

Поверх площею в дві тисячі квадратних метрів розрізається навпіл коридором, що нагадує купейний вагон, хіба що без вікон. Це вузький і темний простір, захаращений офісним сміттям – зламаними кріслами, коробками і бутлями для кулерів – єдине місце, де можна усамітнитися і поговорити по телефону, притискаючись до стіни.

Помітно, що площа всіх необхідних приміщень була урізана на користь величезного опенспейса. Туалет нагадує свій аналог в поїзді – крихітний умивальник і дві тісні кабінки. Вікон немає, на відміну від усіх поганих «совкових» адміністративних споруд. Кімната для вживання їжі, також відома як кухня, теж без вікон, що сприяє накопиченню ароматів від обідів співробітників.

Система центрального кондиціонування працює бозна-як. З огляду на те, що пересічний офісний працівник любить посидіти в «приємному» теплі близько 30 градусів, кондиціонери цілодобово ганяють цю гарячу котлетно-повітряну суміш по опенспейсу з сотнею людей. Вікно відкрити, звичайно, можна, але на висоті 120 метрів звідти неслабо дме, і через кілька хвилин обов’язково хтось попросить його зачинити. Така ситуація призводить до того, що кожен день рівно об 11 годині дня починає дико боліти голова.
У опенспейсі панує настрій залу очікування вокзалу або аеропорту – сто з гаком людей в одному просторі не можуть інакше. Є кілька окремих кабінетиків, але, знову ж таки – там відсутнє природне освітлення.

На жаль, подібних веж в Києві стає все більше. Вони з’являються в абсолютно різних районах міста – від околиць залізничного вокзалу до бульвару Дружби народів. Робота там вважається престижною, незважаючи на цілий букет явних недоліків. І, мабуть, буде продовжувати вважатися такою, поки люди не побачать, як повинен виглядати нормальний офіс. З ізольованими робочими місцями, провітрюванням, природним освітленням і безпорадністю, яка, при зовнішньому лиску, панує в «Гулівері». Сквер та трамвайне кільце там були набагато доречнішими.