1960-і роки були епохою пошуку нових рішень не тільки у соціальній сфері, мистецтві, науці, але і в будівництві. Недовгий період, коли архітекторів нічого не сковувало, все старе було відкинуто, а нові горизонти – відкриті для досліджень.

Читайте також у серії «Монстри модернізму»:

Архітектор Михайло Буділовський про свої проекти у Києві

Будівля КІМВ та Інституту журналістики

Київський телецентр

Комплекс університету ім. Т.Г. Шевченка в Голосієві

Одне з новаторських рішень цього часу – різноманітні висячі і підвісні, оболонкові конструкції. Їх застосовували скрізь – від невеличких кафе і критих ринків до концертних залів. Величезні склепіння будували і раніше – досить згадати київський Центральний вокзал, Бессарабський ринок, багато церков, але лише висячі склепіння дозволили зробити приміщення легкими і повітряними, не витрачаючи багато коштів, зусиль і матеріалів.

Епоха легких склепінь по-київськи почалася з будівлі аеровокзалу в Борисполі (1965 рік) і закінчилася Житнім ринком і Будинком меблів в середині 1980-х. На жаль, в сучасній архітектурі відсутній попит на легкість конструкцій і повітряність.

Сьогодні у Монстрах модернізму ми розкажемо про відомі багатьом киянам «шайбу» і «барабан», а також їхні копії в інших містах.

Історія

За всю історію будівництва критих ринків було випробувано безліч форм і конструкцій. Скляне склепіння першого великого критого ринку в Україні – Бессарабського, тримається на металевому клепаному каркасі. У післявоєнний період аналогічним методом були збудовані Сінний ринок у Києві і критий ринок в Донецьку, а також безліч квадратних в плані ринків, перекритих бетонним склепінням. Кардинально ж нове рішення було знайдено київською архітекторкою Аллою Аніщенко.

Універсам на Печерській площі у Києві. Фото Л. Шевченка

Довідка. Алла Михайлівна Аніщенко (р. 1937) – одна з небагатьох жінок-архітекторів епохи київського модернізму. З 1960 року працює в КиївЗНДІЕП. Серед її творінь – ринок «Залізничний» в Києві (1973), криті ринки в Черкасах (1972), Харкові та Рівному (1979), Махачкалі (1988), універсам на Печерській площі в Києві (1984), готель «Либідь» в Києві (1970), реконструкція Республіканського стадіону (1966-67, 1978-80).

[metaslider id=13764]

Як писала сама Аніщенко, коло – оптимальне рішення для критого торгового закладу. По-перше, це вдвічі дешевше, ніж традиційна залізобетонна конструкція, по-друге, при круглій формі кожне торгове місце отримує більшу кубатуру. Всього ринки подібної конструкції вміщують до 500 торгових місць. Таке рішення дозволяє також економно використовувати міську територію за рахунок розміщення всіх приміщень в трьох рівнях – цокольному, першому поверсі і на балконі.

Конструкція в усіх круглих ринків і одного універсаму однакова – зовнішня оболонка з бетонних елементів (в Рівному, Харкові, київському ринку і Махачкалі це трикутники, в Черкасах – прямокутники, в київському універсамі – плоскі панелі), до якої зверху прикріплені радіальні ванти, що утримують дах. Ванти з’єднуються в центральному кільці, яке одночасно служить верхнім освітленням. У Черкасах в центрі влаштована опора. У 1960-х навіть з’являлися проекти будівництва житлових будинків за цим принципом! До центральної опори в цих будинках передбачалося кріпити вантові розтяжки круглих житлових поверхів.

Критий ринок у Рівному. Фото А. Кочержинського

Проблематика

На жаль, функція зіграла з цими будівлями злий жарт. Як і водиться за канонами модернізму, всі вони спочатку були поставлені на вільній території, серед газонів і алей. Світла, прозора «шайба» моментально ставала домінантою площі. Але, прийшли 90-і разом з вільним ринком, і «барабани» моментально обросли кіосками і торговими павільйонами, яких не можуть позбутися й досі. Більш-менш прийнятний вигляд має лише колишній «Залізничний» ринок в Києві, який в 1990-х був біржею, а пізніше – супермаркетом, який там знаходиться і понині. Ринок в Махачкалі втрачений – його знесли вже в цьому році.

Інше питання, що випливає з описаної вище проблеми – сприйняття будівель городянами. Через свій жахливий стан вони втрачають привабливість і як об’єкт інфраструктури, і як архітектурний витвір. Фонд Гайнріха Бьолля в 2014 році провів опитування з метою дослідити ставлення киян до Печерської площі в цілому і до універсаму зокрема. В опитуванні взяли участь люди, що живуть і працюють в районі навколо Печерської площі, а також люди, зайняті в торгівлі безпосередньо на самій площі (співробітники супермаркету «Велика Кишеня», торговці на ринку).

Центральний ринок в Черкасах. Листівка

На думку місцевих жителів і працівників, будівля не має архітектурної цінності. «У ньому немає нічого особливого, такі круглі будівлі будували по всьому Радянському Союзу», – вважає респондентка 25-річного віку. Крім того, людей пригнічує стан площі – там немає жодного місця для відпочинку, все зайнято ринком, хоча 30 років тому перед універсамом був розташований цілком сучасний публічний простір. У 2011 році над універсамом зовсім нависла загроза знищення – тоді його разом з ринком збиралися знести заради будівництва нової будівлі Господарського суду. На щастя, «шайбу» відстояли.

Майбутнє

Круглі ринки Алли Аніщенко потребують захисту не менше багатьох інших будівель цієї епохи. В першу чергу – завдяки своєму унікальному інженерному рішенню. На жаль, в родині ринків стало на одного члена менше – як писалося вище, в цьому році ми втратили махачкалінський ринок «Анжі».

Решта – чотири будівлі з п’яти в українських містах практично не проглядаються крізь торгівлю, що їх оточує. Територія навколо ринків абсолютно не пристосована для комфортного перебування людей, а самі будівлі стоять без ремонту десятки років. Ринки Алли Аніщенко вимагають підвищеної уваги як держави, так і громадськості, інакше зовсім скоро ми можемо випадково почути про їх знесення заради будівництва чергового торгового центру або офісного комплексу.