Цією публікацією ми розпочинаємо нову серію статей, присвячену різним елементам міського дизайну, з яких складається будь-яке місто: освітлення, озеленення, транспортні вузли, вуличні меблі тощо. Перший текст – про принципи правильного та красивого укладання плитки та бруківки.

Історія міста нерозривно пов’язана з мощенням вулиць та доріг. Щоб швидше та зручніше пересуватись населеним пунктом, або між селищами, ще в античності вигадали мостити дороги каменем. Таким чином дорога не заростає рослинами, а у дощ волога земля не заважає йти чи їхати. Аж до появи асфальту мощення камінням, бруківкою, мармуром, гранітом, глиною чи іншими матеріалами було єдиним способом зробити більш-менш зручні для пересування дороги. У деяких італійських містах та передмістях досі залишились дороги, мощені ще римлянами.

Зліва: римська дорога а Помпеях, справа: жовта клінкерна цегла у парку Шевченка в Києві

Та не зважаючи на більш ніж два тисячоліття історії прокладання вулиць у містах, в Києві ситуація з плиткою на тротуарах є катастрофічною. Відомий кожному містянину в Україні ФЕМ (фігурний елемент мощення) монотонно вкладають на всіх типах вулиць будь-якого призначення. Хоча є сучасні підходи та принципи мощення міських вулиць, таке враження що в українській столиці на них майже не звертають уваги, особливо якщо мова йде про роботу комунальних служб. Але як правильно вимощувати вулиці плиткою чи бруківкою? «Хмарочос» опитав міських дизайнерів та архітекторів і спробував скласти набір універсальних правил, знаючи які можна побачити, де мощення зроблено добре, а де погано. І якими потрібно робити вулиці, щоб вони були зручними, красивими та комфортними для містян.

Принцип перший. Мощення є маркером території пішохода

Зліва: мощенням позначено пішохідний тротуар, справа: тротуар у Львові, зайнятий автівками

З винайденням асфальту, яким можна швидко пересуватись на автівці, функція плитки та бруківки змінилась. Так як мощення є більш естетично привабливим за монотонний однокольоровий асфальт, воно використовується для позначення пішохідних зон на вулицях. Все просто й зрозуміло: якщо ти йдеш тротуаром з плитки – ти на своїй території і можеш почувати себе безпечно. Разом з відгороджувальними стовпчиками, болардами, мощення формує єдину систему шляхів для пішоходів у місті.

Зліва: плитка на тротуарі, а асфальт на проїжджій частині, справа: вулиця Богдана Хемльницького в Києві, все навпаки

Те саме працює з бруківкою, якою може бути викладений відрізок автодороги: мощення камінням знижує швидкість автомобіля, фізично і візуально показуючи, що це територія для прогулянок та променадів, а не автомобільне шосе. Наприклад, у Берліні на вулицях, мощених плиткою чи бруківкою, максимальна швидкість для автомобіля складає 20 км/год.

Принцип другий. Розмаїття

У людини повинен бути вибір. Монотонність київської сірої плитки та її незалежність від кольорів навколо створює дисонанс у середовищі. Місто не може бути лише одного кольору, це стосується і покриття тротуарів, і парків тощо. Наприклад, раніше в Києві для мощення використовувався жовтий клінкер, глиняна цегла. Його досі можна побачити у парку Шевченка й Маріїнському парку, на Софіївській та Михайлівській площах.

Зліва: мощення у Лісабоні, справа: чоловік бореться з болардом на фоні монотонного сірого ФЕМу

Зараз, коли існує безліч технологій, форм та кольорів плитки, мощенням можна повторювати палітру забудови чи ландшафту навколо, або робити складні малюнки, на кшталт візерунків у Лісабоні. Краще за все з цим завданням впоруються архітектори-проектувальники, які можуть підібрати вдалу гамму кольорів, а не використовувати в оздобленні тротуарів лише «київський сірий». Тоді людському оку є за що зачепитись, хоча варто пам’ятати що в усьому має бути баланс та сенс, а тому не варто зловживати цим принципом, як це роблять у Києві з яскравими різнокольоровими вивісками.

Принцип третій. Тип мощення залежить від типу вулиці

Зліва: мощення великими плитами без стиків біля транспортного вузла, справа: маленька плитка на Хрещатику, де завжди багато пішоходів

Від кількості людей, які пересуваються тротуаром, залежить тип плитки. Якщо це велика транзитна вулиця, наприклад, Хрещатик, то слід укладати відносно великі плити без стиків. Тоді тротуаром зручно пересуватись будь-кому, включаючи людей на візках, роликах, або з валізами на коліщатах. Саме тому всюдисущі квадратні радянські плити, якими оздоблювали алеї у мікрорайонах, абсолютно не підходять для прогулянок батьків з візочками. Також кам’яна бруківка не повинна використовуватися там, де люди ходять чи пересуваються на інвалідних візках. Єдине місце, де вона є доречною, це паркувальні майданчики, в тому випадку, якщо вони не призначені для людей з інвалідністю.

Крім того, у великих плит є один недолік – ними незручно робити мощення в алей у парках, де багато кутів, або, наприклад, огинати плавні заїзди у паркінги. В такому разі можна або комбінувати велику і маленьку плитку, або використвувати лише маленьку. Якщо «трафік» алеєю зовсім невеликий, а концепцією парка передбачено максимальне єднання з природою, тоді взагалі можна засипати доріжку дрібним щебнем – такий шлях буде не менш комфортним, але не буде відволікати від милування рослинами навколо.

Принцип четвертий. Слідкуйте за газонами

Зліва: рівномірний зелений газон поряд з доріжкою, справа: газон у парку в Києві

Хоча цей принцип більше стосується озеленення, ніж мощення, для нас він теж тут важливий, адже газонами часто ходять і протоптують стежки. Потрібно розуміти, що земля, на якій немає трави – це джерело пилу, яким ми дихаємо. Крім того, у нас люблять викидати на газон сміття, яке розкладаючись, змішується з пилом і теж потрапляє у наш організм.

Тому важливо витоптані газони озеленювати, а якщо це стежки, то викладати їх тимчасовим, недорогим мощенням. Адже за півроку ця стежка може стати непотрібною.

Принцип п’ятий. Вуличні меблі мають стояти на плитці, а не на землі

Ще один маркер, який відрізняє якісний простір від неякісного – це встановлення вуличних меблів. Не можна лавки та смітники ставити на землю. Бажано проектувати їх так, щоб позначати для них місце окремим типом мощення, який відрізняється від доріжки, і надійно заливати бетоном під плиткою. Бо якщо встановлювати меблі на землі, вони рано чи пізно почнуть провалюватись під час експлуатації, адже ґрунт м’якшає під час опадів. Крім того, кожен, хто сідає на лавку на землі, потім заносити бруд на тротуар, який потрібно буде частіше мити, або він залишатиметься брудним.

Зліва: лавка та смітник стоять на мощенні, справа: лавка у Маріїнському парку стоїть на землі

Окремо варто наголосити, що вуличні меблі та мощення мають гармонійно поєднуватись між собою як кольором, так і фактурою. У Києві одним з таких прикладів може слугувати поєднання чорного паркану бульвару Шевченка та цегляної плитки в однойменному парку.

Принцип шостий. Використовуйте мощення для навігації у просторі

Зліва: тактильна плитка означає, що потрібно зупинитись, бо далі проїжджа частина, справа: тактильну плитку біля метро замінили звичайною

Деякі елементи мощення можна використовувати, щоб допомагати орієнтуватись у просторі, в тому числі особам з порушеннями зору. Такими елементами можуть бути яскраві плитки різних кольорів, що позначають шлях до певного місця або інституції, або тактильні плити з крапками або лініями на них. Вони позначають безпечний для людини коридор на вулиці або навпаки місце,  де потрібно зупинитись, наприклад, перед пішодхіним переходом.

Принцип сьомий. Не забувайте про дренаж та зливостоки

Місце з’єднання бордюрного каменю з дорогою закладено бруківкою, щоб захистити асфальт від дощу

Вода, що накопичується на асфальті чи мощенні, призводить до появи ям. Тому важливо робити якісний дренаж та зливостоки, аби інфраструктура мала довший термін придатності. Для того, аби плитка не роз’їжджалася під дією опадів чи інших чинників, її можна або оформити бордюрним каменем з обох боків, або укладати у металеву сітку.

Робити спеціальні дренажні системи, які дозволять швидко вивести воду у каналізацію чи на газон, теж необхідно. Від цього залежить комфорт містян та тривалість експлуатації простору.

Принцип восьмий. Правильна експлуатація забезпечує
нормальний зовнішній вигляд надовго

Зліва: мощення потрібно мити та завчасно ремонтувати, справа: після численних фестивалів на Софіївській площі плитка знаходиться у жахливому стані

Для кожного проекту мощення має бути підготовлена відповідна документація, інструкція з експлуатації. Адже після будівництва проект передається на утримання комунальними службами, які будуть робити поточний ремонт, прибирати територію тощо. І щоб задум архітектора та виконання будівельників не стали за рік невпізнаваними, потрібно пояснити, де можна придбати певний вид мощення, як часто потрібно прибирати чи робити ремонт дренажної системи. За умови існування таких «інструкцій» чи паспортів для кожної вулиці, парку чи скверу, підвищиться якість просторів у місті навіть через багато років після проведення будівельних робіт.

Фото: Олександр Шутюк, Костянтин Ємельянов, flickr.com, belyybrat.livejournal.com, www.jimmelkalandscaping.com