Цю статтю було написано за підтримки компанії Streetster Bikes.

Сьогодні на вулицях великих українських міст велосипедист – це радше звичне явище, ніж навпаки. Але досі існує чимало стереотипів щодо велосипеду як виду транспорту. У тому числі їх мають і ті, хто на нього вже пересів. Саме тому й виникла ідея велошколи, де більш досвідчені велосипедисти могли б поспілкуватись з новачками.

Причини можуть бути різними: хтось хоче поділитись досвідом з суто альтруїстичних міркувань, інші трактують це як свій внесок у розвиток міста, а декого просто дратує, коли новачки їздять абияк і тим самим погіршують імідж усіх велосипедистів загалом. Одразу слід зауважити, що під велошколою можуть матися на увазі різні речі – від навчання дітей до спортивних тренувань. Але унікальною практикою є саме безкоштовна велошкола з безпеки руху. Скільки велошкіл в Україні і які вони – читайте в цій статті.

Велошкола в Києві

Перша з наявних нині велошкіл з’явилась у Києві 2011 року завдяки активістам Асоціації велосипедистів Києва. Тоді цей захід планувався у форматі «раз на сезон», і його метою було покращення обізнаності ПДР серед велосипедистів. Захід відвідало декілька десятків киян, він викликав значний інтерес у медіа. Тому його повторили й наступного року. Починаючи з 2014 року, велошкола стала регулярною: протягом сезону в обраних районах міста щонеділі, якщо є охочі, проводяться заняття з безпеки руху. Загалом за рік заняття у велошколі відвідало близько 200 людей. Також з роками більш структурованим став процес підготовки велотренерів. Якщо в перші роки це були одинаки з-поміж активістів-ентузіастів, то після розширення географії велонавчань виникла потреба в додаткових волонтерах. І тут постала проблема: чи можна довірити навчання людям, яких бачиш уперше. Тому поступово було вироблено методику підготовки, що містила лекцію і обговорення Правил дорожнього руху, заняття з веломеханіки та з основ надання першої медичної допомоги. За задумом велотренер має бути спроможним відповісти на будь-які запитання новачків:  як проїжджати розв’язки, налаштувати висоту сідла, що робити в разі проколів тощо.

У 2016 році велонавчання в Києві проводяться на Оболоні, Подолі, Нивках, Троєщині, Позняках, Голосієві та Борщагівці. Зараз працює команда з близько 25 тренерів-волонтерів, які по черзі щонеділі проводять заняття у своїх районах. Слід зазначити, що велошкола не ставить собі за мету виховання велофанатів, натомість бачить серед своїх учнів свідомих громадян, здатних зробити раціональний транспортний вибір. Залежно від відстані, потреби, погоди та й навіть особистого настрою, така людина обирає найбільш ефективний для себе та для міста засіб пересування. За такого підходу велосипед займає важливе місце в транспортній моделі міста: європейський досвід показує, що частка велосипедних поїздок у загальному транспортному потоці в таких мегаполісах, як Лондон і Берлін, становить близько 10%. До цього варто прагнути й Києву (зараз в столиці взагалі немає релевантної статистики по цьому показнику, але можна стверджувати, що наразі він становить значно менше 1%).

Як відбувається урок у велошколі

Заняття складається з теоретичної та практичної частини. Теорія передбачає лекцію-огляд основних правил, що стосуються велосипедистів , і пояснення популярних ситуацій та помилок. Під час практики учні разом з тренером долають нескладний маршрут у межах свого району, де можуть переконатись, що на дорогу виїжджати нестрашно, необов’язково їхати одразу на завантажені вулиці і взагалі відчути себе рівноправним учасником дорожнього руху. Для багатьох цей виїзд на дорогу є першим, чимало учнів залишають позитивні відгуки, де вказують, що вони знайшли відповіді на свої запитання та втратили «страх вулиці».

Координатор велонавчань Дмитро Макагон вбачає основною місією школи популяризацію велотранспорту та підвищення культури на дорогах. Основним інтересом і для учнів, і для тренерів, є спілкування з новими людьми – горизонтальний обмін досвідом між велосипедистами, знайомства та дружба через спільні інтереси. Втім, за словами Дмитра, помітного ефекту на дорогах Києва очікувати не варто, бо заходи не є настільки масовими. Але щонайменше зростає безпека на дорозі та правосвідомість цих людей, а також, хочеться вірити, їхніх друзів та рідних. Крім регулярної велошколи, подібні лекції регулярно проводяться на різноманітних урбаністичних фестивалях, куди все частіше запрошують велоактивістів. За всі роки існування велошколи у Києві її відвідало понад 600 осіб.

Велошколи у великих і маленьких містах

Зростання популярності велосипеду в Україні загалом, а також перші кроки місцевої влади в бік визнання за велосипедом права бути транспортним засобом, призвело до того, що й в інших українських містах почали з’являтись свої велошколи. У 2015 році велошкола відкрилась у Полтаві. Її координатор, Ірина Садовнікова розповіла про місцеву специфіку. Заняття розділені на декілька категорій: з безпеки руху, обслуговування велосипеда, надання першої допомоги, і «їзди на велосипеді з нуля». Крім того, перед заняттям є можливість орендувати велосипед в одному з місцевих веломагазинів. Нерідко ці люди згодом звертаються з запитаннями, де і який купити велосипед. Тож функцію популяризації і зростання кількості велосипедистів школа цілком виконує. У межах міста масштаб діяльності, як і в Києві, непомітний. Проте на навчаннях люди знаходять компанію для спільних катань, а також здобувають нові знання: анкетування по завершенню навчань показало, що середній бал «випускників» становить 4,6 з 5, що, погодьтесь, дуже непогано. Ірина також висловила побажання щодо навчання дітей. Така практика існує в інших країнах – наприклад, у Польщі. Там в окремих містах для школярів проводиться спеціальний урок, на якому розповідається про велосипед як транспорт, а також про роль велосипеда у збереженні довкілля.

Прикладом міста, де велошкола гармонічно вписалась в наявні тенденції розвитку, є Івано-Франківськ. Масштаб міста робить велосипед дуже зручним і швидким транспортом, тому все більше жителів обирають його для пересування. На базі громадської платформи «Тепле Місто», що займається різноманітними проектами, спрямованими на розвиток Івано-Франківська, створено програму «Тепле Веломісто». Координатор програми Володимир Радевич зазначає, що головне – це дати людям розуміння того, що велосипедист є повноправним учасником дорожнього руху, а всі проблеми в порозумінні з водіями з’являються саме через нестачу знань. Приходячи до велошколи, учні дізнаються багато нового і часто-густо вливаються в одну з велоспільнот міста. З побажать Володимир назвав тіснішу співпрацю з водіями та поліцією. Зрештою, велошкола відкрилась лише цього року, тому цілком можливо, що всі амбітні плани невдовзі втіляться в життя.

Але вже сьогодні велошкола не є атрибутом винятково великих міст. Прикладом маленького містечка, де невдовзі також має відкритись велошкола, є Боярка в Київській області. Коментарі з цього приводу дав голова ГО «ВелоБоярка» Дмитро Жигінас. Однією з причин, які змушують щороку все більше містян пересідати на велосипед, є низька якість та висока вартість проїзду в громадському транспорті. Серед потенційних учнів він бачить місцевих мешканців, що недавно змінили некомфортні маршрутки на більш надійний велосипед, а також велику кількість підлітків та молодих людей, які вже зараз використовують його в рекреаційних цілях. А основну увагу Дмитрові хотілося б приділити, окрім обов’язкового навчання ПДР, критичним ситуаціям: гальмування на різних типах дорожнього покриття та інші подібні речі. У мріях голова ГО «ВелоБоярка» бачить велосипедну складову як обов’язкову при проходженні навчальних курсів для всіх майбутніх водіїв.

Люди сідають на велосипед за різних обставин. Багато хто завдяки друзям, хтось розглядає це як засіб підтримувати себе в формі, а дехто як модний аксесуар. Сучасний рівень проникнення велосипеду в українське суспільство вже не дозволяє об’єднати всіх велосипедистів у якусь одну групу: надто багато інтересів та практик використання. Але від велотренерів нерідко можна почути думку: «Я тут, бо коли я сів на велосипед – мені цього бракувало». Еволюційно так склалося, що людина вчиться, наслідуючи. І живе спілкування є набагато ефективнішим, ніж відеоролики з ютубу або довгі дискусії на форумах. Тож для тих, хто відчуває потребу в підтримці та пораді, велошкола запросто може послужити точкою входу в новий світ, в якому немає корків, високих цін на бензин і проблем з зайвою вагою.

Редакція «Хмарочосу» та автори надзвичайно вдячні виробнику велосипедів Streetster за розвиток велоруху.