Багато українських міст вже живе ідеєю велосипеду, як міського транспорту на кожен день, що замінить багатьом маршрутки та приватні авто. Але як донести владі та міській громаді необхідність цих змін? «Хмарочос» досліджує закордонний та український досвід.

Цю статтю було написано за підтримки компанії Streetster Bikes. Редакція «Хмарочосу» та автори надзвичайно вдячні виробнику велосипедів Streetster за розвиток велоруху.

Наші міста активно наслідують найкращі європейські приклади велосипедних ініціатив, щоб збільшити кількість шанувальників екотранспорту та змусити міську владу рахуватись із їхніми інтересами.

Попереду наразі звісно Київ та Львів, за ними – Харків, Одеса, Дніпропетровськ, інші обласні центри. У столиці регулярно проводять велопаради, тестують новітні велопарковки та намагаються запустити мережу муніципального велопрокату.

Асоціація велосипедистів Києва активно цікавиться тим, що відбувається у Європі, щоб взяти найефективніше. Багатообіцяючими варіантами заохочення людей пересісти на велосипеди є премія до зарплати за кожен велокілометр, спеціальні велозони та зони для пішоходів у вихідні, акції «велосипедом на роботу», яскраві пробіги «велосипедних стиляг» та масові велопаради.

Премії для працівників

В той час, як всі дивуються американським страховикам, які почали доплачувати співробітниками за сон та фітнес, у кількох країнах давно практикуються платні велокілометри. Такий спосіб використовують країни Бенілюксу та “туманний альбіон” – Велика Британія. При чому, роботодавці наголошують, що працівникі, які долучаються до ініціативи – гарно працюють, менше хворіють та не спізнюються на роботу. До того ж, вони можуть дозаробити більше півтисячі євро на рік до основного заробітку.

Українці наразі не практикують подібних виплат, проте з’являються перші ластівки, які для працівників своїх компаній ставлять велопарковки та обладнують офісні споруди душем для спортсменів. В Києві навіть існує спеціальний конкурс “Велопрацедавець року”, серед учасників якого поки що переважають ІТ-компанії, проте спеціалізація фірм, що долучаються, розширюється щороку.

Велозони та зони для пішоходів у вихідні

Міста у Північній та Південній Америці практикують створення щотижневих велосипедних зон, так званих Сiclovia. Наприклад, у Боготі, столиці Колумбії кожної неділі та у святкові дні, у першій половині дня центральні вулиці закривають для авто. До 14:00 дозволяється лише кататись на роликах, велосипедах, скейтах та гуляти пішки. Тут проводить свій вільний час близько третини мешканців міста, з часом, до звичних варіантів додали також заняття аеробікою, малювання і танці на цих самих вулицях. На сьогодні, щонайменше півсотні міст у обох Америках долучаються до такої традиції.

Велосипедом на роботу

Яскравим прикладом Bike to work є федеральна земля Баварія у Німеччині. Тут щороку проводять цілі компанії по заохоченню населення приїздити екотранспортом на роботу. Долучаються до них і офіційні установи, і приватні організації, кількість яких постійно росте. Сутність популяризації у тому, що працівники, які беруть участь, їздять на роботу невеликими колонами по чотири особи, незалежно від реального маршруту на роботу. Учасники їздять протягом певних, наперед домовлених днів, протягом певного періоду. При цьому, вони можуть виграти цікаві призи, якщо цілком дотримаються цього плану.

Київські велосипедисти також мають власну версію кампанії, яка називається “Велосипедом на роботу”. Раз на сезон, велосипедисти виїжджають організованими колонами із різних районів на Майдан Незалежності зранку. Перед роботою п’ють тут каву, їдять бутерброди, спілкуються із організаторами, беруть участь у розіграші призів. Інколи, до активності залучаються громадські діячі та політики. Наприклад, на акціях двічі був помічений мер міста Віталій Кличко. Цікаво, що взимку велосипедисти також збираються, приїжджаючи навіть по ожеледиці.

Елегантні та модні велосипедисти

Існує такий велорух, як Cycle Chic. Майже 10 років тому, гендиректор Copenhagenize Design Company Мікаель Колвіл-Андерсен опублікував серію власних фото про велокультуру Копенгагена (Данія). Вони раптово викликали бурю емоцій. Все це надихнуло автора створити блог про «мистецтво» їздити на велосипеді у повсякденному одязі. Наразі, блог автора має десятки тисяч читачів та схвальні відгуки The Times і The Guardian. Його приклад почали наслідувати США, Австралія, Південна Америка та Європа.

Шанувальники елегантності на велосипеді навіть створили власний маніфест, який закликає велосипедистів віддавати перевагу Стилю над Швидкістю, надихати інших своєю красою та витонченістю, агітувати елегантністю та не порушувати правил дорожнього руху. Українські активісти цього руху живуть у Одесі, Харкові та Львові та, звісно, у Києві.

Велопаради

Окрім велосипедних блогів, ефективна реклама для міського велосипедного руху – це самі велосипедисти. Коли мешканці міст на власні очі бачать велику кількість красивих та впевнених у собі людей на велосипедах – це також надихає мешканців мегаполісів пересідати на двоколісний транспорт. Найбільший інтерес викликають люди у незвичному вбранні та на ретро чи класичних велосипедах. Можливо тому лондонські велопробіги Tweed Run знайшли масу прихильників у інших містах. Учасники цього пробігу вдягаються у “звичайного мешканця Лондона” – у твідові короткі штанці. Найбільше тут цінуються вінтажні велосипеди.

Тематичні велопробіги полюбляють і у багатьох українських містах. На різдвяні свята у Івано-Франківську або Одесі цілком можна зустріти велоколону дідів морозів та снігурок, столичним леді пропонують спробувати екстремальний варіант пробігу “на підборах”. Велопарад для дівчат минулого року складався одразу із кількох колон, де пропонувалось одягатись у класичному, діловому стилі, а також обирати собі яскраві та гламурні образи.

Цьогорічний велопарад провели під гаслом #наближаюАмстердам. Кілька сотень дівчат, які проїхались центральними вулицями Києва, дали можливість столичним мешканцям відійти від поширеного стереотипу велосипедиста як хлопця у велоформі чи спеціальному одязі на спортивному байку. Вони вирішили довести, що по місту їздять і звичайні сіті-байки, на яких – дівчата у своєму повсякденному вигляді: на них спіднички, блузочки та симпатичні сукні.