Зорян Кісь — правозахисник, координатор української організації «Freedom House» та ідейний керівник кампанії перейменування бульвару Лепсе на бульвар Вацлава Гавела — розповів про 10 місяців власної декомунізації.

Вацлав Гавел. Джерело: Вікіпедія

Бульвар Лепсе в Києві з’явився в 50-х роках ХХ століття, а сучасну назву отримав у 1963-ому. Тоді місцевість була забудована переважно промисловими підприємставими, жив тут переважно робітничий клас. Нині на бульварі розташувалось чимало IT-компаній, район потроху «хіпстеризується» (с).

Місцевий мешканець — правозахисник Зорян Кісь — розказав про процес декомунізації, що спіткав бульвар Лепсе, роботу фабрики ботів під час голосування за перейменування та що можуть зробити активні та небайдужі люди.

Зорян Кісь. Джерело: Facebook-акаунт

Вас можна привітати із закінченням епопеї довкола бульвару Лепсе! Зоряне,  як взагалі виникла ідеяйого перейменування?  

У цієї історії дуже простий початок. Я живу на бульварі Лепсе протягом п’яти років. Одного вечора, сидячи у Фейсбуці, побачив пост, у якому запитувалося, чому в Києві досі немає вулиці Вацлава Гавела. Для мене це така культова особа. Тоді й подумалося, що мені хотілося б жити на бульварі Вацлава Гавела. Коли я за це брався, я не знав два моменти. Перший момент: що на той час було майже готове рішення перейменувати бульвар Лепсе на бульвар Валентина Згурського. А другий момент — я не думав, що ця ідея викличе нерозуміння в деяких колах. Що буде спротив, бо мені здавалось, що це зовсім не дискусійна річ. Та за ідею треба боротись і ось минуло майже 10 місяців із того моменту, як ми розпочали.

Свою підтримку перейменування бульвару Лепсе на Вацлава Гавела висловив навіть екс-Прем’єр Яценюк. Ви, як історик, чому вирішили боротися за перейменування саме на честь чеського президента?

Цю ідею підтримало досить багато відомих людей. В останній день була підтримка Святослава Вакарчука у твіттері, вона, мені здається, дала чималий сплеск голосів. Підтримували також народні депутати, зокрема Ірина Геращенко, Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Світлана Заліщук, Ганна Гопко… підтримка була досить широка, але вона була в таких колах, де не треба пояснювати, хто такий Гавел.

А щодо самого Гавела — я зрозумів одну річ. У Києві немає політики найменування вулиць. Усі перейменування, які відбуваються, вони не те що стихійні, а в прямому сенсі демократичні: хто висловлює ідею — той має шанс її просувати. Гавел — одна зі знакових постатей ХХ століття, антикомуніст, боровся з комунізмом не тільки в Чехословаччні, де він жив. Це культова особа антитоталітарного руху. Окрім того, він великий друг України. Він багато говорив, багато писав про Україну, був тут декілька разів. Зокрема, за свою підтримку, за участь у Помаранчевій революції, він отримав найвищу державну нагороду України для іноземця — орден Ярослава Мудрого, до речі, яку він отримав разом із Нємцовим. А у 2011-ому він писав та звертав увагу на те, що Янукович — це дуже небезпечна фігура для України, і тоді ж закликав Європу вести більш продуману українську політику.

Фактично, на арені виступають абсолютно дві різні людини: Лепсе й Гавел. Один — комуніст, інший — антикомуніст.

Так. На початку кампанії це також було протистояння між Гавелом і Згурським (останній комуністичний мер Києва). Такий образ червоного директора й «сильного господара» проти такої харизматичної особистості, ідеаліста, як Гавел. Мені здається, що це протистояння — це відображення конфлікту поколінь в Україні.

Люди, що виступали проти, мали декілька аргументів за захист своєї позиції. Одни з них — чому іноземець, чому не українець? На мою думку, це ознака замкненості суспільства. І це ознака травми суспільства війною. Другий аргумент — якщо знову зміниться влада, доведеться знову міняти назви. Це говорить про те, що люди очікують, не бояться, а очікують, що влада зміниться. Це теж такий симптом, з яким треба працювати. І третій аргумент, бульвар Вацлава Гавела — погано звучить (сміється).

Як місцеві мешканці ставляться до перейменування та до Гавела?

Чесно кажучи, це поляризує громаду Києва й місцеву громаду. Є затяті прихильники цієї ідеї, є противники. Аргументи в сторін різні. Більшості мешканців, наскільки я розумію, або байдуже, або вони дуже стомлені від всих цих дискусій, вважаючи, з усіх проблем, які є на бульварі, назва — наймешна з них. Є велика група людей, які виступають категорично проти, бо думають, що це принесе їм велику кількість незручностей. Наприклад, з документами, є такий міф у Києві. Але якщо порівняти, ці дві категорії — «за» та «проти» — приблизно однакові. Але люди, які підтримують цю ідею — вони краще організовані.

Деякі урбаністи говорять про те, що тенденція називати вулиці, міста та села іменами видатних людей — має значний вплив на людей, які там проживають. І дарма в назвах не використовують історичні назви місцевостей.

Це була найбільш раціональна лінія наших опонентів. Вони пропонували повернути історичну назву — вулиця Бульварна. Ну, бульвар Бульварний… була петиція, але вона набрала мало голосів. Інший варіант — від хутору Грушки, що знаходився неподалік, — бульвар Грушківський. Були й інші назви, бульвар Тополевий, бульвар Сонячний. Я позитивно ставлюсь до такої ідеї, але тут ми повертаємось до проблеми, що в Києві немає стратегії в контексті перейменування вулиць.

Я поверхнево цікавився, як це відбувається в інших містах. У Кейптауні є продумала політика, яку обговорювали з місцевими. У них імена використовують за крайньої потреби, а так — використовують особливості флори й фауни для назви місцевостей. У Вашингтоні взагалі просто — назви штатів, літери та числа, але це теж продумала стратегія. У Києві ми маємо те, що маємо, але мені подобається, що відбувається дискусія, ми вчимось говорити та знаходити консенсус.

Де проходить ця організація громадян? Як ви можете охарактеризувати вашу аудиторію, активістів?

На Фейсбук-сторінці. Вона має більше 1500 лайків, а за останній тиждень кампанії ми отримали охоплення в 100 тисяч! Це здебільшого аудиторія киян, бо ми обмежуємось саме таргетом столиці.

Мені дуже подобається термін «прекаріат» — тобто це люди, які мали б бути середім класом. Цей прошарок суспільства в Україні досить тонкий, але надзвичайно активний та потужний. Вони беруть не кількістю, а якістю. Вони активні, беруть відповідальність на себе, можуть мобілізуватись, об’єднатись, комунікувати. Щось схоже було з кінотеатром «Жовтень». На наших акціях були присутні люди, які не є кількісно більшістю суспільства, однак їхня комунікація та активність робить їх потужною силою.

Бульвар Лепсе у 1980-х. Джерело: pastvu.com

Наскільки КМДА підтримує обговорення, які були створені у них на сайті, наскільки вони на них зважають?

Результати питаннь, які стосуються перейменування вулиць, визначають рішення комісії при КМДА, яка й відповідає за зміну назв вулиць. У цю комісію входять різні чиновники КМДА, краєзнавці, історики, представники Інституту Національної Пам’яті. Вони на основі голосування на сайті рекомендують меру рішення. Далі мер виносить це рішення на голосування в Київраді — уже після цього має відбуватись зміна назви.

Якщо прослідкувати динаміку голосування за перейменування бульвару Лепсе на Гавела — за останній тиждень помітний різкий стрибок вгору голосів «проти». Як ви можете прокоментувати цю ситуацію?

Обговорення на сайті, голосування, тривало два місяці. Весь цей час ми бачили поступовий ріст голосів «за», при чому зі значним відривом. А за останній тиждень голосування, дійсно, кількість натисків «проти» з’являлась «скачками». Наприклад, за одну ніч лічильник «проти» виріс на 80 голосів — це один із показників роботи так-званої фабрики ботів: люди сплять, а вони працюють. Більш того, голоси з’являлись кожні 16 секунд.

Я не міг зрозуміти, звідки беруться ці голоси «проти», якщо ніхто не веде кампанії напротивагу нашій. Тому я надіслав запит у КМДА, де попросив надати запит про IP-адреси, з яких надходило більше ніж 5 голосів «проти». З’ясувалось, що справді було суттєве вкидання голосів, вони йшли з російських IP-адрес. Коли ж адміністрації сайту вдалось перекрити доступ до голосування з російських адрес, один голос «проти» з’являвся десь раз на годину-дві. З моїх джерел мені відомо, що було вкидання десь 1200 голосів «проти».

Кому це вигідно?

Я не знаю, хто це робив і з якою метою. Можливо, вони хотіли спровокувати ще одну хвилю незадоволення Україною в Чехії. Тому що Чехія — одна з найбільш скептичних країн ЄС щодо України. Та в результаті вийшло навпаки. Коли стане відомо, що це було організовано з російських серверів, то в нас буде ще більше прихильників.

До речі, у Чехії знають про можливе перейменування?

Так, ця тема на днях вибухнула в центральних виданнях Чехії. Інформація подавалась у такому ключі, що кияни проголосували «за», вони шанують пам’ять про Вацлава Гавела. Вважаю, це дуже добре, бо Україна знову в пресі, і вже не з новинами про війну, кризу, скандали, а з такою позитивною темою. Бо для Чехії Гавел — це взагалі… культ!

Чи були подібні випадки, подібні до перейменування Лепсе на Гавела?

Мені знадається, наша кампанія має найбільшу кількість людей і вона довша за всі в часі, тому я не знаю, чи можна її порівняти з будь-якою іншою. В обговоренні брало участь точно більше людей ніж у «проспекті Бандери», хоча досить резонансна ідея. Ці кампанії не можна порівнювати, бо Гавел і Бандера дуже різні. Може це не скромно, та мені здається, що це унікальна кампанія в плані перейменування. Вона є одна з найбільш осмислених, бо ми намагались пояснити людям чому, навіщо…

Як ви взагалі оцінюєте процес декомунізації та чи вважаєте його важливим наразі?

Це дуже важливо й це треба було зробити ще 25 років тому. Ми дуже сильно з цим запізнилися. Є багато проблем, бо це робиться поспіхом, але це точно необхідно було зробити. Я вважаю, що назва дуже сильно впливає на «зміст»: якщо людина живе на вулиці Леніна — це впливає на її думки, вона живе в ще тій парадигмі. Сподіваюсь, що ім’я Гавела змінить бульвар.

Є наразі ідеї, як вдосконалити бульвар. Там ходять трамваї, чому б не зробити кожен вагон — міні-інформаційним майданчиком про Гавела, про Чехію взагалі. Відкривати тематичні заклади.

Як на вашу думку має відбуватись процес зміни назви вулиці?

Він має бути максимально прозорим, мають бути створені платформи, де люди могли б висловитись. Сайт КМДА з голосуваннями — це добре, але як показують Гавел із Бандерою — одного голосування точно не достатньо. З іншого боку, ті люди, які хочуть брати участь у суспільному житті — вони таку можливість мають. Приклад нашої кампанії доводить, що ті люди, які хочуть впливати на рішення, — мають до цього доступ.