Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Славутич – наймолодше місто України у багатьох сенсах. З одного боку воно було засновано у 1986 році, з іншого – тут найменший середній вік мешканців у країні. Колись Славутич став притулком для колишніх співробітників Чорнобильської атомної електростанції. Тепер він має шанс перетворитись на місто, відоме усьому світу через свою архітектуру та надзвичайні культурні проекти.

Історія

У 1986 році на Чорнобильській АЕС стався вибух, внаслідок якого з зони відчуження евакуювали майже 116 тисяч людей. Серед них опинилися і жителі міста Прип’ять, населення якого на той час складало близько 45 тисяч осіб.

Виникла потреба в додатковому житлі для переселенців. Свого часу, приводом для будівництва Прип’яті стала необхідність у розміщенні працівників Чорнобильської АЕС. Славутич заснували для того ж персоналу, але щоб вберегти його від згубної дії радіації, оскільки після вибуху на четвертому енергоблоці місто Прип’ять стало непридатним для життя. Проте Чорнобильська АЕС продовжувала виробляти електроенергію трьома блоками. Остаточно станція припинила роботу лише у 2000 році. Таким чином, Славутич пережив ще одну власну «катастрофу» – закриття АЕС. Тепер над спорудженням саркофагу для електростанції працює французька компанія, і у її работі так чи інакше задіяно багато мешканців 25-тисячного Славутича. Але і ця робота скоро закінчиться і до того часу треба прийняти рішення, які б відповіли на виклики майбутнього.

DSC_0411

Місто іноді називають «останньою радянською утопією». Славутич знаходиться прямо посеред лісу і для туриста схожий на великий готельний комплекс чи санаторій. У 1986-88 роках його будували представники багатьох республік Радянського Союзу: країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія), закавказькі країни (Вірменія, Грузія, Азербайджан), а також Україна і Росія. Тому всі квартали Славутича мають назви інших міст, з яких приїхали будівельники. Типові проекти панельних будівель та навіть будівельні матеріали також «приїхали» з усіх кінців Союзу. Проект замислювався у дусі радянської концепції «дружби народів», але став справжнім заповідником модерністичного містобудування.

Кінофестиваль

У 2014 році на це місто звернули увагу культурні менеджери Надія Парфан та Ілля Гладштейн, які заснували у Славутичі щорічний фестиваль кіно та урбаністики «86». Назва події – це рік Чорнобильської катастрофи.

Співзасновниця фестивалю, Надія Парфан, розповідає, що вони звернули увагу на Славутич саме через його архітектурні та містобудівні особливості та культурний потенціал. «86» є міжнародною подією: тут показують документальні фільми про міський простір, існує українська конкурсна програма та школа урбаністичних фільмів «MyStreetFilms». У цьому травні фестваль проходив вже втретє, і організатори помічають тенденцію до росту попялурності події: якщо у 2014 році їх відвідало близько 500 осіб, у 2015 – 1000 осіб, то у 2016 році на фільми «86» прийшли 2000 глядачів. Також постійно збільшувалась частка місцевих мешканців, які відвідували кіносеанси.

Спостерігається збільшення зацікавленості самим Славутичем з боку мешканців інших міст України, які починають своє знайомство на фестивалі, але потім повертаються туди знову й знову. Окрім, власне, фільмів, організатори фестивалю запрошували також архітекторів, урбаністів, соціологів та дослідників долучитись до події. Тому спільнота «друзів Славутича» починає зростати і включати не тільки фанатів документального кіно. «86» запускає важливі процеси структурних змін. Деякі мешканці міста бачать у цих процесах відповіді на питання майбутнього.

Громада бере справу до рук

Дмитро Корчак, заступник директора агентства регіонального розвитку Славутича розповідає, що його команда провела два дослідження міської ідентичності, аби знайти відповідь на питання, чим є Славутич для славутичан. У ряді опитувань перемогла концепція з назвою «Славутич – місто культурної енергії», яка полягає у розвитку інтелектуального й культурного ресурсу міста, у створенні комфортних умов проживання, забезпеченні високого рівня освіти, поєднанні унікальної архітектури, нетипової історії і молодості самих жителів. Але що стало каталізатором для роздумів славутичан щодо майбутнього власного міста?

13645311_1819132644981682_8443809552079446389_n

Фото зі сторінки Enlight

Дмитро Корчак познайомився з архітекторами та активістами на фестивалі «86» у 2015 році, коли Надія Парфан та Ілля Гладштейн за підтримки фонду імені Гайнріха Бьолля організували урбаністичний воркшоп. На цій події, спільними зусиллями спеціалісти з міського розвитку з різних міст досліджували зони громадського користування у Славутичі. Результатом роботи став план розвитку деяких просторів у місті. Але важливішими виявились особисті зв’язки та контакти між славутичанами та активістами.

Пізніше, того ж року, спільна команда київських архітекторів (Андрій Бражник, Сергій Ковальов, Анатолій Хорошилов) та мешканців Славутича виграла фінансування від місцевого пивного бренду на будівництво відкритого простору ENLIGHT поряд з центральною площею міста для роботи та проведення культурних подій на відкритому повітрі. Пізніше у Славутичі були проведені фасилітаційні сесії, результатом яких стала активізація ядра міських «агентів змін». Вони познайомилися між собою та працювали разом упродовж сесії, а деякі з них й досі працюють спільно на різних малих культурних заходах у місті.

12115431_1716983468529934_770290716172150587_n

Фото зі сторінки Enlight

За останні декілька років, за словами Дмитра, у Славутичі з’явилися якісні зовнішні навчальні та дослідні програми. Зокрема, нещодавно там завершилася літня школа для архітекторів та дослідників міст «Ідея міста: перевірка реальністю». Студенти цієї школи мали на меті зробити аналіз міста та зібрати дані, які стануть в нагоді громаді Славутича. Протягом останнього періоду зросла кількість самостворених ініціатив: тут відбуваються регулярні концерти вуличної музики, ранкова йога на ENLIGHT, квартирники-відеосалони і ще існує багато ідей культурних заходів, які чекають на реалізацію. На думку Дмитра Корчака каталізатором змін та джерелом зацікавленості Славутичем став фестиваль «86» і активні люди, увагу яких він привернув у результаті. Багато у чому стартом слугував простір ENLIGHT, як локація для об’єднання зусиль місцевих активістів, а також важливими вияаились окремі ідеї, які збирали своїх прихильників серед місцевих жителів.

Таким чином, щоб об’єднати громаду і спонукати її до активних дій іноді достатньо поштовху ззовні. Таким поштовхом став фестиваль кіно та урбаністики «86», який показав, що навіть мале місто неподалік зони відчуження, як Славутич, може претендувати на роль культурного центру і мати в Україні своє активне життя – варто лише зібрати разом активну громаду та зацікавлену у розвитку молодь з інших міст та дати їм привід познайомитись.

Фото на головній: «Пилорама»



Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 246 днів. За цей час ми опублікували 23266 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
| Хто ми такі?

Коментарі:

Вам доступний лише перегляд коментарів. Зареєструйтесь або увійдіть, щоб мати можливість додавати свої думки.

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті

Newsletter button
Donate button
Podcast button
Send article button