Київська міська електричка: трагікомедія в двох діях

Дата публікації: 11.11.2016 Розділ: Urban Experience

Павло Федикович, публіцист і автор блогу про подорожі Svitforyou на прикладі одного робочого дня розповідає про свій досвід поїздок Київською міською електричкою.

Дія перша: Ранок

Сонце виходить з-за хмар, прокидаються столиці світу, починають працювати S-bahn в Берліні, Renfe у Барселоні ну і, звичайно ж, проект «Міська електричка» в Києві. Пропіарена міською владою всіх часів як «транспорт на Троєщину», «за 7 хвилин на Лівий берег» і гордо нанесена на всі транспортні схеми кільцева електричка. Прослідкуємо ж, на прикладі одного робочого київського дня, як насправді працює це диво транспортної думки.

Міська електричка не прийшла одна. Вона прийшла з іншим проектом під назвою «швидкісний трамвай». На Троєщині все починається саме з нього. І треба сказати, що трамвай цей не така вже і погана річ. Ходить майже по графіку, рівень модернізації для української столиці сягає неймовірних висот. Одна проблема, – єдиною його метою є довезти вас до електрички. Звичайно, якщо ви бажаєте проїхатись від проспекту Ватутіна (початку Деснянського району) до кінця Деснянського району – це ідеальний варіант для вас. Але це вже для гурманів, бо більшість ранкових користувачів трамваю майже 300 тисячного мікрорайону цікавить саме доїзд на інший берег.

Отже, в ранню годину ви йдете на зупинку трамваю. Тут все чинно, благородно, іноді  неможливо поворухнутись, але ви задоволені, що немає заторів, немає маршруток. У вас виникає така шалена думка, що, можливо, все ж нормально зі столичним громадським транспортом. Але зарано, зарано так думати.

ПЕРЕСАДКА. Відчиняються двері трамваю, люди починають бігти. «Скоріше, скоріше б зайняти місце на платформі, там, де двері відчиняються» думають вони. Бо вони знають, що тут треба боротись. Вони пам’ятають темні часи, коли ще не було новеньких розкладів руху, красивих логотипів і вчасна електричка була великою рідкістю. Та людям не варто розслаблятись. Певні косметичні зміни відбулись, а сутність залишилась. Тому – боротись!

В будівлі перед платформою на двох дверях з трьох написано «не працюють». На чотирьох турнікетах з п’яти написано «не працює». Квиточки «пробивають» працівники сфери громадського транспорту. Веселі часи, дикі часи.

Ви займаєте місце на платформі та чекаєте. Тут десь далеко запалюється зелене світло і відчувається збудження у повітрі. Їде! Електричка приходить, натовп завалюється. Місця знову ж не вистачає. Але ви все одно не втрачаєте духу. Бо немає заторів, немає маршруток. Вагон ніби й модернізований, але все одно відчуваються радянські мотиви. Електричка весело прямує до Петрівки. Зупиняється на півдорозі. «Можливо, щось зламалось» – думаєте ви. Але ні, тривога була безпідставною.

ПЕРЕСАДКА. Подорож ваша, як не дивно, ще далека від завершення. Після поневірянь в трамваї й електричці треба випробувати ще один вид транспорту, – метро. Тут все простіше і зрозуміліше.

Отже, зробивши дві (!) пересадки, ви нарешті досягнули вашого місця призначення десь у центрі міста. Ось такий от простий, комфортний і привабливий варіант від міської влади. Чудовий ранок, чи не так? Чудова мотивація перед робочим днем.

Дія друга: Вечір

День пройшов, треба повертатись. Можна на автобусах, можна на маршрутках, а можна на міській електричці. Стільки хороших варіантів. Ви зупиняєте свій вибір на міській електричці, яка вирушає зі станції «Київ-Пасажирський». Платформа знаходиться між приміським вокзалом і радянським торговельний «пасажем». Часи змінюються, тепер вже є табло, яке показує коли чекати наступний потяг. Ви обираєте Дарницький кільцевий напрям.

Ви невпевнені чи електричка у цьому напрямку йде крізь станцію «Троєщина 2». Питаєте у працівників, – касир не знає, контролер не знає. Ніхто нічого не знає. Ну нічого, вирішуєте ризикнути й сідаєте на електричку. Людей тут менше, ніж було зранку.

Є якась романтика у подорожі вечірнім потягом крізь мегаполіс. Мерехтять вогні, пропливають хмарочоси, змінюються станції. Час минає, а ви лише доїхали до Дарницького вокзалу. Потяг зупиняється і стоїть. 10 хвилин, 20 хвилин. Ви питаєте у людей що відбувається і коли він вирушить – ніхто нічого не знає. Ви в дорозі вже 40 хвилин, а ще навіть не пересіли на трамвай.

Раптом динаміки в електричці щось оголошують. Зрозуміти це белькотіння майже неможливо. Але двері зачиняються й електричка їде далі.

50 хвилин і ви на станції «Троєщина 2». Вас вже не дивує те, що турнікети і двері не працюють. Вас взагалі вже нічого не дивує. Ви відчуваєте втому, злість і розчарування, бо витратили майже півтори години свого життя на подорож із центру додому. А завтра все почнеться знову.

Епілог

Хотілось би подякувати київській владі минулій і нинішній за такий чудовий вид транспорту. І дуже б хотілось побачити як чиновники подорожують разом із людьми, які їх обирали, на трамваї, електричці й метро, роблячи в день по 4 пересадки. Але, напевно, цього не станеться. Бо набагато легше українськими розбитими дорогами пересуватись у приватних автомобілях. І ще краще, коли ці приватні автомобілі лексус або лендровер.

Опублікувати в соцмережах

Підтримати проект

Підписуйтесь на розсилку і щотижня отримуйте наші найкращі публікації до себе у поштову скриньку. Обіцяємо не спамити!
  • Alexander Matenko

    Я начинал ездить этой электричкой еще с самого начала ее существования, 3.5 года назад. Основная проблема для меня была – курсирование поездов не по графику, иногда опаздывает на 10-15 минут, иногда приезжает на 2 минуты раньше (ну или то предыдущий опоздал…).
    Но вот даже тогда мне хватило мозгов открыть карту курсирования электрички и еще, что не мало важно – график, да и понять, где круг замыкается, где конечная остановка и тд. Такую забавную статью можно написать о любом виде транспорта. На маршрутке тоже написано, что она едет на “Шулявку”, но ведь она могла ее уже проехать?