Дослідник архітектури Лев Шевченко розповідає про історію будівлі кінотеатру «Братислава» в Оболонському районі у контексті будівництва споруд культурного призначення у СРСР та розмірковує над варіантами використання цієї будівлі.

Кінотеатр став обов’язковим елементом кожного радянського житлового масиву ще у п’ятдесятих. До того часу його здебільшого зводили у середмісті, а культурну складову робітничих селищ забезпечували клуби та будинки культури при заводах.

Кінотеатри зазвичай будувалися за типовими проектами, як і лікарні, школи, дитячі садки та житлові будинки. Одні з перших київських «районних» кінотеатрів імені Шевченка на Вишгородській вулиці – це  невеликі однозальні споруди без цікавих екстер’єрних деталей. Наступні будівлі – «Аврора», «Тампере», «Супутник», «Краків», «Нивки» були більш місткими. Їх оздоблювали мозаїкками, облицьовували кольоровою плиткою, розробляли цікавіші вхідні групи, але все одно ці споруди базуються на проектах, що були повторені по всьому СРСР сотні, якщо не тисячі, разів. Кінотеатри епохи «відлиги» легкі, прозорі, скляні… і безкінечно повторювані.

Ескіз кінотеатру «Братислава» у навколишній забудові. Автор: Юрій Паскевич. Зображення: obolon.name

Брежнєвські часи характеризуються ревізією сталінської політики та поверненням до помпезності в архітектурі. Звісно, до чергової інкарнації неокласицизму не дійшло, натомість з’явився імперський модернізм з його важкими та складними формами, дорогим оздобленням. Кінотеатри цих часів не типові – «Флоренція», «Київська Русь», «Братислава», розроблені українськими архітекторами з урахуванням місцевих особливостей та більш живим оформленням. Зокрема за проектом «Братислави» збудовано лише п’яти кінотеатрів в Україні –  це «Лейпциг» на Борщагівці, «Росія» на Лісовому масиві, кінотеатри «Современник» у Кривому Розі та «Дружба» у Лисичанську. Київський проект розроблено архітекторами Суворовим і Шпарою, авторами численних модерністських будівель у столиці, в тому числі житлових комплексів на вулицях Суворова та Горького.

Для всіх перерахованих кінотеатрів характерні декілька спільних деталей – скління другого поверху, підкреслене вертикальним ритмом, скруглений об’єм обабіч входу, експресивний обрис сходів на торці та косий дах кінозалу. Остання деталь – відлуння стилю конструктивізм, популярного у Радянському Союзі у 1920-х роках. Один з основних принципів конструктивізму, коли форма підпорядковується призначенню будівлі. Першим прикладом подібного підкреслення глядацьких залів є будинок культури імені Русакова авторства архітектора Мельникова у Москві. З клубної будівлі 1929 року побудови немов вириваються три зали, їхні рублені об’єми зависають у повітрі над скляним стилобатом.

Зображення: obolon.name

Удруге ця форма була використана у кінотеатрі «Росія» у Москві, вже у часи відлиги – у 1964 році. Об’єм глядацького залу тут нависає над суцільним склінням фойє. Після «Росії» цей прийом масово пішов в архітектуру радянських кінотеатрів. Київська «Київська Русь» повторює його повністю, «Братислава» – обернено, тут глядацький зал нависає над тильною стороною споруди.

На жаль, час не стоїть на місці, і старі кінотеатри потроху втрачають свій шарм: морально старіє обладнання і планування, псується зовнішній вигляд. Поряд відкриваються нові величезні ТРЦ з сучасними кінотеатрами, які переманюють глядачів. «Лейпциг» та «Росія» з перемінним успіхом ще працюють, «Братиславу» вже давно зачинено.

Зображення: kudago.com

Пізньорадянські кінотеатри важко назвати шедеврами модернізму, але це не означає, що їх можна знищувати. У середині 2000-х за одну ніч було розібрано кінотеатр «Аврора» 1966 року побудови на бульварі Перова, знищено мозаїку на фасаді цієї будівлі разом з деревами, в тому числі, з двома блакитними ялинами. Цього року загроза знищення постала перед оболонською «Братиславою» – на її місці вирішили збудувати житловий будинок, на який вочевидь не розраховані комунікації старішого мікрорайону Оболоні, якому невдовзі виповниться 45 років. На днях зелений паркан закрив давно закинутий кінотеатр «Нивки» на масиві – кінотеатр збираються знести разом з навколишнім сквером, а натомість збудують торговельно-розважальний центр. Погляди громади на цю проблему розкололися – частина мешканців Нивок виступає за ТРЦ через нестачу великих супермаркетів і кінотеатрів навколо, частина – проти будівництва.

Майбутнє «Нивок» наразі невідоме, але «Братиславу» поки що вдалося відстояти. Яким би не було наше ставлення до радянської епохи та її спадщини, інфраструктура районів, зокрема кінотеатри – вдалий приклад симбіозу модерністської архітектури та природи. Кінотеатри у 100% випадків оточені скверами, фонтанами, алеями, і повне невігластво знищувати все це навіть з «благою» метою побудови ТРЦ. Це важливий елемент районної інфраструктури, який можна використати як громадський центр для обговорення проблем району, як картинну галерею, місце для дитячого дозвілля. Не варто обмежувати Київ торговельними центрами та житловими висотками. Місто, як і людина – багатогранне.