Розвідники та шпигуни передавали інформацію у США про вартість життя, побут та дозвілля киян.

У відкритому доступі Центральне розвідувальне управління США розмістило частину свого архіву. Розсекречено близько 12 мільйонів сторінок документів управління, які стосуються його роботи з моменту заснування й до 1990-х років.

Усі документи розміщено на сайті управління у розділі Бібліотека. Частина з них відцензурована, проте це несуттєві правки, як зазначають в ЦРУ. Серед іншого тут є інформація про Київ у п’ятдесятих роках, у період «холодної війни». У документах представлено детальний опис повсякденного життя киян, місць відпочинку, руху громадського транспорту, вартості життя й навіть одягу містян. Також є опис роботи фабрик, заводів, вокзалу з інформацією про їхнє розташування.

«Хмарочос» обрав факти з цих документів про життя у Києві у п’ятдесяті.

Про пляжі на Дніпрі, 1954 рік

Головний київський пляж розташований на східній частині від Дніпра. Тут білий річковий пісок, немає кущів й іншої рослинності. Серед послуг на пляжі доступні безкоштовні кабінки, де відпочиваючі, можуть змінити свій одяг й спеціальна кімната, де можна залишити речі. На пляжі облаштовані декілька фонтанчиків з питною водою. Добиратися сюди можна катерами, які курсують від «Водної станції», що розташована навпроти по інший бік Дніпра. Вартість проїзду в один бік – 50 копійок, в обидва – один рубль. Оскільки вважається, що усі купують квитки в обидва боки, ніхто їх не перевіряє на зворотньому шляху з пляжу до міста.

Київський пляж у 1950-х роках

Кияни ходять на пляж наодинці, парами чи сім’ями. Деякі сім’ї беруть з собою перекусити. За хорошої погоди на пляжі може бути від 50 до 100 тисяч людей. Найбільше відпочиваючих у неділю.

Кияни намагаються приїхати на пляж якомога раніше, щоб зайняти найкращі місця. Близько п’ятої дня пляж все ще переповнений.

У цьому ж звіті йдеться про інші пляжі й громадський транспорт, яким можна було дістатися «Водяної станції» (тролейбуси, фунікулер).

Про Пеніцилінову фабрику

Пеніцилінова фабрика розташована на вулиці Саксаганського й працює цілодобово. Світяться усі поверхи будівлі. У Києві кожен може купити пеніцилін. Невелика доза (точно не вказано) коштує від шести до десяти рублів.

Повсякденне життя, 1955 рік  

Сінний ринок у 1950-х

Попри пропаганду розвитку важкої промисловості, весною 1955 року чимало людей скоротили з київських фабрик й чимало робочих направилися працювати до колгоспів. У Києві відчувається суттєве незадоволення дефіцитом продуктів. Місцеві жителі занепокоєні таким станом речей і думають, що може бути й гірше. В магазинах вишиковуються довгі черги за маслом і цукром.

Вартість життя, 1955 рік

Загалом у Києві можна виділити три типи закладів громадського харчування. Столові першого класу у великих готелях на вокзалах у великих містах. Столові другого класу на більшості залізничних станцій чи у ресторанах. Місця харчування третього класу такі як бари, пивні чи закусочні. Нижче вказані ціни на деякі продукти у рублях.

Квитки у кіно ……………………………………………….. 2-6 р.

Побритися чи підстригтися ………………………….. 4-10 р.

квитки в оперу чи театр ……………………………….. 6-25 р.

Також додано перелік продуктів з цінами:

Кілограм чорного хліба …………………………………. 2.90 р.

Молоко, 1л ……………………………………………………. 3.00 р.

Кілограм масла …………………………………………….. 55-90 р.

Кілограм сиру ………………………………………………. 42-65 р.

М’ясо (телятина) ……………………………………………. 22-24 р.

В окремій графі «люксові продукти» зазначені чорна ікра, чай, кава, радянський коньяк і шампанське. Крім того, вказані ціни на одяг, меблі, а також місячні бюджет родин з різним рівнем доходу.

Київські вокзали, 1954 рік

У звіті подано інформацію про залізничні станції Києва та його околиць. Так, описані станції Дарниця, Київ-Московський, Київ-Пасажирський, Київ-Волинський, тощо. Зазначено кількість поїздів, які відправлялися з центрального вокзалу щодня: 6 швидких (по одному до Баку, Львова, Москви, Харкова, Одеси та Шепетівки) та 67 звичайних (серед них потяги у Полтаву, Чернігів, Фастів, Кам’янець-Подільський, тощо).

Київський залізничний вокзал

Зазначається, що вокзал побудований у 1928-1931 роках, а його слабкою стороною є те, що місткість депо є значно меншою, ніж потрібно. Тому локомотиви, які не використовуються, змушені стояти на станції Київ-Дарниця. Також станція служила, як товарна, для двох великих підприємств: «Ленінської Кузні» та ТЕЦ (теплоелектроцентраль). «Ленінська кузня» виробляла котли для морських та річкових суден різного типу, а ТЕЦ давала опалення та гарячу воду всьому місту.

Транспортне сполучення у місті, 1954 рік

Звіт розповідає про громадський транспорт у місті: наземний та водний. Так, зазначається, що трамвай вже не ходить Хрещатиком, на відміну від тролейбусів та автобусів. Трамваї ж їздять паралельними вулицями. Вони працюють 22 години на день і перерва у розкладі руху лише з другої до четвертої години ночі.

Трамвай на площі Сталіна (зараз Європейська площа), 1958 рік

Оскільки багато мешканців живуть у передмістях, а зміна на заводах та фабриках починається з шостої до восьмої години ранку, то рано вранці залізничні станції та зупинки громадського транспорту заповнені робітниками. Години пік у Києві о 5-6 годині ранку та о 4-5 годині вечора.

На березі Дніпра завжди можна знайти човняра, який перевезе вас на інший берег. Квиток в одну сторону на моторному або весловому човні коштує 50 копійок.