У Києві другий рік діє проект «Спільношкола» громадської організації «Новий формат освіти», в якому основною цінністю є мотивація дитини як головна рушійна сила в навчанні. Стаття публікується в рамках міжнародного проекту Goethe-Institut під назвою Future Perfect, який присвячений темі сталого розвитку міст.

«Спільношкола» – це освітня та соціальна інновація. Зазвичай такі ініціативи відносять до так званої «альтернативної освіти». Якщо шість років тому таких проектів було менше десяти по всій Україні, то зараз їх більше 40 тільки в Києві та Київській області. Тобто «Спільношкола» – це частина більшого руху, метою якого є переосмислення системи та принципів освіти дітей.

Альтернативна освіта виникає та набирає популярності в Україні, особливо після подій Майдану – батьки не хочуть миритися з ситуацією, яка склалась. Комунальна (дошкільна, початкова й середня школа) освіта недофінансовується, а це позначається на її якості. Крім того, хоча державні школи й існують на податки громадян, самі громадяни не мають зараз жодного впливу на освітній процес й можливості його покращити. Тому ентузіасти шукають різні шляхи для створення альтернативних інституцій.

Колишній приватний будинок, у якому розташована «Спільношкола».

Але з 1992 року законодавство про освіту не сильно змінилось і офіційно не можна надавати освітні послуги без ліцензії. Тому усі альтернативні освітні проекти для дітей працюють наступним чином: школярі відвідують альтернативний заклад який оберуть, але зараховуються на екстернат у школу, яка має ліцензію, куди час від часу здають контрольні й іспити і отримують державну атестацію. Таким чином працює і «Спільношкола», засновницею якої є Анастасія Кислинська.

Чому традиційна освіта не відповідає сучасним потребам?

Першим поштовхом для пані Анастасії, стало пряме зіткнення з сучасною системою освіти, як мами школяра. Авторитарність цієї системи і відсутність її концентрації на конкретній дитині, що починає пізнавати світ. Коли Анастасія хотіла знайти альтернативну школу для першого сина (він тоді вчився у British International School, престижному столичному шкільному закладі), то стикнулась з обмеженим вибором. У школі, де хлопець провчився п’ять років, давали багато знань, але не цікавилися, що він хоче знати, який у нього та його батьків запит. Основною причиною проблем Анастасія Кислинська вважає відсутність персонального підходу до учня: «у звичайні школі ніхто не питає, хто ти і чого ти прагнеш. Просто ти маєш робити так, як ми скажемо. А це, в свою чергу, повністю нівелює бажання дитини вчитись і пізнавати нові речі у форматі школи. Хоча кожен, хто приходить у цей світ, хоче навчатись – немовля із великою зацікавленістю дивиться на нове, слухає, пізнає на смак».

Відповідно школа, як інституція, що має давати знання і спонукати до пізнання, чомусь спричиняє протилежний ефект. На думку Анастасії, справа у застарілій моделі, за якою дитина є лише об’єктом навчання, а не дієвим суб’єктом власної освіти. Від дитини вимагається слухняність у виконанні чужої волі. Така модель «індустріального типу» була створена 200-300 років тому і мала свої переваги колись. Зараз такий підхід частину людей просто «ламає», а на інших залишає досить помітний слід. І що робить дитина, щоб протистояти цьому? Вона блокує це неприємне і чуже середовище: хворіє, чинить опір, не приділяє достатньо уваги навчанню. Очевидно, що з моменту створення попередньої моделі загальної освіти завдання людства змінились, а отже мають змінитись і підходи, самі принципи навчання.

З іншого боку є батьки, які самі є вихідцями з радянської системи освіти і дивляться на свою дитину крізь власний досвід. «Кожному не вистачає якихось навичок, і він намагається накинути їх на дитину, як безумовно потрібні: іноземні мови, програмування, робота в команді або вміння працювати з аудиторією під час публічного виступу», – розповідає Анастасія Кислинська. На практиці такий підхід нічим не відрізняється від тієї ж традиційної «індустріальної» школи: ми не питаємо, чого хоче дитина, а кажемо їй, що вона має робити, щоб бути «успішною». Що одній дитині – благо, для іншої навпаки.

З таким розумінням, майбутня засновниця «Спільношколи» бере участь у розбудові декількох освітніх проектів. Серед них реконцепція центру «Дивосвіт» на Оболоні й перетворення його на центр корисного сімейного дозвілля, де за словами Анастасії, було багато пілотних проектів й проведено успішні експерименти. Після цього вона дев’ять місяців працювала над створенням проекту «Ново-Печерської школи» до початку лютого 2014 року. Поштовхом до наступного кроку стало розуміння, що запит на нову якісну освіту треба створити власним успішним прикладом: «В якийсь момент, спілкуючись з однодумцями, я зрозуміла, що чіткого запиту на новий формат освіти немає і тому інвестора для «приватної школи майбутнього» без компромісів я не знайду. А тут моєму молодшому сину виповнилось шість років, і я вирішила, що для нього й інших дітей моїх однодумців можна створити навчальний заклад, який буде фінансуватись спільнокоштом батьками, де не буде приватного власника, а управління виросте із створення громади, що об’єднана спільними цілями та базується на спільних цінностях. Так народилась ідея «Спільношколи». Бюджет проекту складається з суми внесків батьків, які віддають сюди своїх дітей. Анастасія робить внесок разом з усіма.

Як працює «Спільношкола»?

Зараз школярів трохи більше двадцяти у віці від 6 до 11 років. Діти у Спільношколі проводять весь день. Витрати на життєзабезпечення цього проекту досить значні, зазначає Анастасія, та включають як утримання інфраструктури, так і роботу педагогів, додаткові заняття, канцелярію, екскурсії, тощо. Це створює необхідне середовище для розвитку.

Для розробки педагогічної концепції закладу Анастасія запросила Лоліту Малініну – спеціалістку з Дніпропетровська, з якою була давно знайома. Однією з її умов при виборі місця для школи було забезпечення спілкування дитини з природою, в тому числі задля формування поваги до навколишнього середовища. Тому «Спільношкола» оточена з усіх боків парком та лісом, куди щодня школярі ходять на прогулянку. Також у подвір’ї колишнього приватного будинку, де розташована школа, живуть тварини: кішки, собаки й навіть кінь та поні. Під наглядом педагогів, з ними проводять час діти. А в теплий сезон на території школи діти висаджують та вирощують рослини.

Кухня «Спільношколи»

Центральною у концепції «Спільношколи» є віра у власні пізнавальні можливості, у живу зацікавленість дитини, її природнє бажання навчатись. Анастасія та Лоліта наголошують на тому, що головне у навчальному процесі – не підміняти своєю волею волю дитини, лише створюючи навколо неї потрібне середовище для навчання. Відповідно, мотивацію навчатись дитина знаходить у собі сама. І в цьому їй допомагають педагоги та розроблені ними інструменти навчання.

Так, з першого класу дітей навчають основам проектного та тайм-менеджменту – школярі планують свій день, тиждень, ставлять собі довготривалі цілі, до яких потім поступово рухаються – таким чином, розвивається самодисципліна та здатність управляти собою. Не менш важливим фокусом у школі є вміння спілкуватись та діяти разом – адже часто для досягнення результату замало лише власних зусиль, треба вміти й залучати інших на умовах партнерства та взаємоповаги. Звісно ж, ці навички не викладають дітлахам «за партою», вони засвоюються у ігровій чи творчій формі та органічно вплетені у навчальний процес.

У формуванні навчального процесу беруть активну участь і батьки: вони разом з дітьми та педагогами визначають, які додаткові дисципліни будуть у школі. Зараз це Kid IT (основи програмування та алгоритмів для дітей), англійська та китайська мови, айкідо, музика, танці, тощо. Також можна обирати, скільки разів на тиждень дитина відвідує школу.

Проте є у такій системі, на думку Кислинської, і несправедливий нюанс. Батьки, обираючи альтернативу комунальній школі, вимушені двічі нести витрати на освіту дитини: перший раз, сплачуючи податки державі; другий – забезпечуючи діяльність проекту на кшталт «Спільношколи». І це не дає можливостей для розвитку, адже ресурси використовуються неефективно. Якби фінансування освіти відбувалось іншим чином, наприклад, через отримання освітніх ваучерів при народженні дитини, це б дозволило більш ефективно та справедливо розподіляти кошти.

Що далі?

Анастасія порівнює «Спільношколу» з паростком, який рано чи пізно переросте свій невеликий горщик і буде готовий до пересадки у землю. Тобто проект запущений, він працює другий рік, і усі основні його компоненти та принципи можна за потреби продемонструвати зацікавленим батькам і потенційним інвесторам. Останніх Кислинська зараз активно шукає – школі незабаром буде потрібне нове, більше приміщення з якісною інфраструктурою та середовищем, яке спонукатиме до нових знань та захоплень. І у його проектуванні Анастасія хоче брати активну участь. Вона вважає, що найбільше такий формат може бути цікавим столичному девелоперу, який будуватиме школу для нового мікрорайону.

Крім того, невдовзі друге читання проходитиме новий закон «Про освіту», який має замінити морально застарілий закон 1992 року. Якщо його ухвалять, то це створить серйозні підстави для зміни системи шкільної освіти в цілому. Але і зараз, з діючою нормативною базою батьки можуть впливати на навчальний процес, просто ефективний людський контакт з директором звичайної комунальної школи, або з класним керівником, особливо якщо йдеться про початкову школу. Зацікавленість у розвитку та ініціативність мають підтримуватись батьками, така спільна діяльність піде на користь дитині. І це, також, є одним з основних постулатів «Спільношколи».

читайте в онлайн-журналі Goethe-Institut:

про європейський досвід створення місцевих ініціатив