Вам подобаються малюки? Милі, беззубі і зубасті, лисі і кучеряві, у візочках, і які роблять свої перші кроки на галявинах й алеях міських парків. Більшість людей любить малюків. Весною, коли прийде перше тепло, ми частіше зустрічатимемо їх з мами, у візочках і слінгах на вулицях Києва, в парках, ботанічних садах і просто на дитячих майданчиках.

Більшість мам братимуть з собою пляшечки з компотом, чаєм чи соком, але деякі годуватимуть малят грудьми. Так, так, годуватимуть грудьми просто на очах у обуреної громадськості, яка буде настільки обурена, що підійде і скаже: «Що ти тут цицьки вивалила? Ану заховай!» Думаю, що багато жінок, які годували чи годують своїх малят, і намагалися вільно пересуватися з ними містом, чули подібні звинувачення, ловили невдоволені погляд на собі або на інших жінках з немовлятами. Я теж маю такий досвід і він не є виключно негативним, хоча мені б все одно хотілося б, щоб люди взагалі не звертали жодної уваги на мене і моє маля, яке їсть. 

Ілюстрація: Кирило Шведов

Минулого літа, коли народилася моя молодша донечка, ми відпочивали з родиною в санаторії на околиці Одеси. Іноді у мене виникала потреба їздити в місто і тоді я користувалася слінгом і трамваєм. Трамвай, який їде по Фонтанській дорозі в Одесі – це довгий маршрут. Маляті важко витримати його беззвучно, а надто коли на вулиці спека, а у вагоні люди сидять, висять і стоять один у одного на головах. Жінка, яка годує маля грудьми, знає, що мусить одягати максимально простий у зніманні одяг, як би двозначно це не звучало. Йдеться про такий одяг, який легко розстібнути, опустити чи підняти, щоб кількома рухами дати дитинці вільно присмоктатися до грудей.

У мене була така сукня і, якби не Діанка в слінгу, мій вигляд у ній можна було б назвати сексуальним чи навіть спокусливим, хоча про таке, насправді, взагалі не йшлося. Роблю цей дивний відступ для того, щоб пояснити, чому я того дня спостерігала в одеському трамваї дещо дивну реакцію. Отж,е ми їхали, було спекотно, і Діанка почала невдоволено пхиркати. Для того, щоб її пхиркання не переросли за кілька хвилин в гучний концерт, я накрилася хвостом слінга, відгорнула сукню і почала годувати. Але місця і повітря в трамваї було мало, хвіст, який закривав Діану від чужих очей, постійно падав, а коли я поправляла його, доня починала сердитися. Літня пані, яка їхала на сусідньому сидінні, не витримала, нахилилася і сказала щось на кшталт: «Милочка, успокойся, такую грудь не стыдно и показать». Здається, суть була такою. Я була настільки шокована, що не запам’ятала фразу точно.

Мені пригадалася ця історія тому що вона – одна з небагатьох позитивних прикладів реакції оточуючих, яка мені траплялася. Але я розповідаю її не для того, щоб натякнути, що у мене красиві груди навіть після третьої дитини, а для того, щоб пояснити, що навіть така реакція, на мою скромну думку, не є чимось виключно позитивним. Мені б хотілося, щоб містяни навчилися не зважати на маму і маля, яке їсть грудне молочко так само, як вони вчаться не порушувати приватність пар, які цілуються в парках, або не показувати пальцем на людей у дивному одязі чи з дивними зачісками. У сучасному світі дивні неагресивні люди і їхні дивні неагресивні потреби вже давно є нормою. Сподіваюся, що історії які розкажуть дві героїні цього матеріалу, зможуть докладніше пояснити, чому.

Ярина Квітка, гурт «Фолькнери», мандрує Азією і Австралією у проекті «Двоколісні хроніки» вже понад два роки:

В мандрах у Ярини і її чоловіка Володимира Муляра народився син Марко.Моє золоте правило: дитя голодне – треба дати поїсти. Особливо зручно, коли в мами є молочко й дитя його обожнює. Ми в мандрах Азією з бейбиком починаючи з його шести місяців, тому моє золоте правило спрацьовує будь-де. Якщо до появи дитинки я ще думала про те, як прикриватись і як ховатись, аби не почуватись незручно, годуючи груддю, то після народження дитинки, всі мої роздуми залишились роздумами. На практиці все набагато природніше та легше. Я годую дитя будь-де, коли воно того захоче. Навіть у мусульманських Малайзії та Індонезії. Якщо на мене, можливо, хтось і дивиться косо, то нехай собі дивляться на здоров’ячко. Чомусь оголені цицьки в рекламах та журналах це нормально, а годувати дитину грудьми – то сором?

Ілюстрація: Кирило Шведов

В сучасному світі є купа всіляких штук, які дозволяють прикриватися під час годування, але мені з тим всім не зручно та й малюк не бачить моїх очей. Тож годую всюди: і в літаку, і в автобусах, і на пляжі, і в кафе.

Напевно, ми з Маркусем щасливі, що нам ніхто ніколи не робив ніяких зауважень з приводу годування дитини в людних місцях. Можливо, це через те, що мені насправді байдуже до чиєїсь реакції.

Майже в усіх австралійських жінок немає жодних комплексів щодо цього. Там, навпаки, дуже заохочують годувати грудьми дитя. В Азії, а саме в Індонезії, я лише один раз бачила, як жінка відкрито годувала дитя, оголяючи груди й нічим не прикриваючись. Чесно кажучи, доки я не завагітніла, то не зауважувала як, хто і коли годує дитинку. А стикнулася з цим вперше в Австралії, де народився мій син. Я в захваті від того, як там підтримують молодих мам, як вони з немовлятами заходять в кафешки і гарно проводять час. Також приємно вразило, що в Австралії в пологових будинках наголошують на важливості грудного молока та показують заохочувальні ролики. Є також асоціація грудного вигодовування, яка допомагає молодим мамам робити це правильно. Також там всюди є кімнати для батьків та дітей, тож ті, хто соромиться годувати привселюдно, можуть піти туди».

Тетяна Філь, практикуючий психолог, засновниця курсів для майбутніх мам, мама шести дітей:

Зі старшими дітьми я намагалася ховатися, адже годувати грудьми на вулиці на початку 2000-х вважалося непристойним. Годувала старших дітей я недовго і на вулиці цього не робила. Допомагали соска, пляшечка і біг з піснями і танцями додому. Грудне вигодовування мені тоді зберегти не вдалося. З третьою дитиною, коли я зрозуміла, що буду годувати грудьми без варіантів, робила це де завгодно. В результаті годувала Любаву два роки і вісім місяців.

Ілюстрація: Кирило Шведов

Вона могла попросити їсти і на вулиці, і в магазині. Нікуди добігти ми не встигали і на те, щоб зорієнтуватися, і почати годувати, у мене було від сили кілька хвилин. Грудне вигодовування було для мене важливішим ніж громадська думка і осудливі погляди. Але таке ставлення формувалося досить довго. Було і соромно, і незручно, я шукала, де б сховатися, адже облаштованих місць для годування грудьми у нас практично не існує. Максимум, що я могла зробити – нависнути на якогось адміністратора в супермаркеті, щоб мені відкрили службовий туалет. Але годувати дитину в туалеті, погодьтеся, не дуже приємно. Тому поступово я перестала помічати погляди оточуючих і мені стало навіть спокійніше. Трьох моїх молодших дочок я годувала практично без перерви, тобто це майже шість років безперервного грудного вигодовування.

Громадська думка в цьому питанні у людей настільки стійка, що коли до мене приходять на курси з підготовки до пологів, дехто навіть готовий відмовлятися від грудного вигодовування, якщо це може хтось побачити. При чому я помітила, що чоловіки налаштовані більш агресивно, ніж жінки. Вони кажуть: «Фу! Це ж огидно! Що вона тут дістала свою «дойку». Багато чоловіків не хочуть, щоб люди дивилися на їхніх дружин, коли вони годують дитину. І часто жінки під впливом чоловіків вимушено приймають рішення на користь пляшечки з сумішшю. Крім того, грудне вигодовування чомусь асоціюється з бідністю, а штучне є показником того, що людина має гроші. «Навіщо мені мучитися з грудним вигодовуванням? У мене ж повно грошей, я і так своїй дитині все, що потрібно куплю!» Але справа ж у тому, що материнське грудне молоко – це те, чого не купиш за гроші.

Я б хотіла, щоб у місті були місця, де можна погодувати дитину грудьми без сторонніх очей. Тому що цей процес часто все ж потребує якоїсь інтимності, особливо, коли це вже дорослий малюк, який відволікається або заглядає мамі в очі, або важко засинає. Іноді після годування дитині потрібно поміняти підгузки і було б чудово, якщо з’являться спеціальні кімнати з усім необхідним. Поки що це доводиться робити в парку, в туалеті, а в критичних випадках просто на витягнутих руках.