Дар’я Кутецька – журналістка, що пише на економічні та ринкові теми. Працювала в низці українських ділових видань, таких як «Экономические известия», «Эксперт Украина», «Капитал» (ліцензіат Financial Times). Нині головний редактор K.Fund Media, нового порталу про підприємництво, освіту та ділову літературу.

Про жінок у журналістиці

«За моїми враженнями в українській діловій журналістиці не має значення, хто журналіст – чоловік чи жінка. Там багато жінок та, залежно від спеціалізації, десь їх навіть більше. Наприклад, в нерухомості за останні кілька років лишилися самі дівчата, в нафтогазі – більше чоловіків, але жінки також є.

Жінка-журналіст на прес-конференції на тему компаній і ринків у нас здавна нормальне явище, тому і з боку спікерів відношення до них переважно серйозне і без жодного сексизму. Дуже зрідка, буквально пару разів траплялись ситуації «а, ти дівчина, нічого не тямиш в серйозних питаннях, тому я тобі нічого не скажу». Але це були якісь досить екзотичні похмурі дядьки, яких навіть їхні колеги вважали за диваків. Було кілька ситуацій, що молоді дівчата брали коментарі й потім публікували їх не зовсім точно, спікери буди невдоволені. Але це ж може трапитись з кожним, і стать тут ні до чого, просто людина ще недосвічена. В таких випадках я як керівник розмовляла потім зі спікером, ми з’ясовували ситуацію, і напруга знімалася, потім спікери спілкувалися з тими дівчатами без упереджень.

Чи залицяються спікери до дівчат-журналістів? Іноді буває, але, якщо чесно, то вже переважно байки минульщини, історії років з 10-15 тому. Зараз ситуація докорінно змінилася. В останні роки ситуація в діловій журналістиці стає все більш цивілізованою, та й самі учасники ринку змінюються, сьогодні багато з них високоосвічені особи з європейським світосприйняттям.

Звичайно, буває, що ситуація спочатку викликає занепокоєння, але потім з’ясовується, що це були зайві перестороги, просто ми, жінки, як правило, уявляємо собі найгірший сценарій. Історії кумедні, але хвилювань можна було б уникнути, якби люди просто пояснювали свої дії попереджали про них.

Ось історія однієї з колег: дуже впливовий спікер запропонував зустрітися для інтерв’ю в якомусь ресторані. Приїхала машина, забрала її, поїхали, згодом вона мені пише: «я на Обухівській трасі в лісі, куди мене везуть, не знаю». Виявилося, що водій привіз журналістку до спікера додому – бо тому було так зручно. Вони поговорили, і журналістку відвезли додому, все гаразд. Але було б добре попередити про зміну місця зустрічі, бо вона пережила кілька неприємних хвилин. До речі, в мене була подібна ситуація. Домовилась поставити кілька питань власнику однієї будівничої компанії. Зустріч мала відбутися в ресторані. Він прислав за мною машину, я їду й бачу, що ми прямуємо геть не в той ресторан і взагалі за місто. Раптом, помічаю, що ми заїхали до його приватного будинку, і він говорить – виходь, я тобі дім покажу. Я трохи напружилась, а виявилось, що він просто щиро бажав показати мені свій новий будинок, похизуватися.

Отже, по роботі, по відношенню всередині редакції, по відношенню спікерів – якого особливого ставлення нема. По зарплатні – теж, ну, тому що в нас така робота, що скільки ти написав, за стільки й отримав, і неважливо, чоловік ти чи жінка, просто математика. Я працювала переважно в ділових газетах, там навіть для заввідділу «ставка» – це невеличка частина зарплатні, решта залежить від «виписки» і тут вже працюєш на себе, все чесно.

Про дискримінацію

Можна сказати, що в професії все гаразд, але є речі, більше за професію – і тут в нас, як і всюди. Наприклад, затримують зарплатню – всім затримують. А потім, нарешті, з’являються якісь гроші, не на всіх, частина. І кому їх першому виплачують? – Чоловікам. Бо їм, бач, треба родину годувати. А я? А тебе чоловік годує. І це просто мертвий стереотип, який не можна з голів вибити, навіть якщо люди знають, що ситуація насправді не зовсім така. Також трапляються неприємні ситуації, коли журналістка хоче йти в декрет. Роботодавець воліє її звільнити, щоб не платити декретних і не тримати за нею місце, як він зобов’язаний за законом. Але в цій ситуації теж нема нічого специфічного, так у нас майже всюди.

З іншого боку, в журналістиці, з мого особистого досвіду, краща ситуація з працевлаштуванням після декрету, ніж в інших професіях. От я нещодавно народила другу дитину, вийшла на нову роботу, коли їй ще року не було, і роботодавця це жодним чином не засмутило. Це тому, що в нас робота мобільна, багато чого можна робити вдома, працювати дистанційно. Якщо ти добре вмієш організувати процес, навіть якщо часом не можеш бути в офісі, робота не страждає. Класно, що сучасні роботодавці це вже розуміють і мислять відповідно.

Взагалі, за моїми спостереженнями, в журналістиці з часом стає все більше дівчат, і в діловій також. Хлопці йдуть. Причина – порівняно невелика зарплатня. Десять років тому у топ-журналіста була зарплатня десь тисяча доларів – і у топ-менеджера банка була така сама. Потім професія стала дещо знецінюватися, і хлопці почали йти. І зараз це вже жіноча професія. Приходиш на ділову прес-конференцію – а там самі дівчата. Але і з іншого боку, з боку спікерів, за останні п’ять років стало набагато більше жінок, особливо у середньому й малому бізнесі. Я не знаю, куди поділися чоловіки, але переважна кількість стартапів типу продажів, шиття, видавництв робиться жінками. Часто ідеї стартапів виникають у дівчат під час декретної відпустки й вони, ще сидячи вдома з дитиною, починають будувати свій новий бізнес. Хтось шиє чохли для телефонів, хтось пече тортики, хтось відкриває інтернет-магазин. Що я чула з останнього: дівчина стала робити спеціальні набори для дітей, які тривалий час подорожують з батьками, приміром, автобусом чи потягом. Така коробка, а в ній – іграшки, розмальовки і ще багато всього, що розважити дитину в дорозі».

Ілюстрації: Кирило Шведов