Севгіль Мусаєва-Боровик – журналістка, головна редакторка онлайн-видання «Українська правда». У 2011–2013 роках була кореспондентом журналу «Forbes Україна», у 2014 році запустила ділове інтернет-видання Hubs і була його головним редактором. Спеціалізується на нафтогазовій тематиці та паливно-енергетичному комплексі. П’ять разів отримувала «Премію ділових кіл PRESSзвание».

Про сексизм у медіа сфері

Найяскравіший випадок пов’язаний з сексизмом, який я пам’ятаю, стався, коли я прийшла на інтерв’ю до заступника міністра палива та енергетики. На той час мені було 21 чи 22 роки, і я вже працювала в аналітичному виданні. Я й зараз виглядаю молодше свого віку, а тоді мені взагалі можна було дати з вигляду 16 чи 17 років. І заступник міністра сказав: «Ух ты, какая молодая! Тебе хоть 18 лет есть? А то вдруг я захочу к тебе поприставать». І це був для мене шок.

Звичайно, я дуже часто з таким стикалася. І це, може, як сильна сторона, так і слабка. Звичайно, мене ображало, коли під час зустрічі бізнесмен чи якийсь поважний чоловік починав мене розпитувати, навіщо я цікавлюся питаннями нафти і газу, і що мені краще сидіти вдома і народжувати дітей. Раніше я дуже часто це чула. Зараз вже ні, очевидно, не той статус. З іншого боку, ці люди іноді починали розповідати мені деякі речі дуже довірливо, очевидно думаючи, що я не дуже розумна і не буду заглиблюватися в деталі. Тому іноді мені вдавалося дізнатися особливу, цікаву інформацію.

Коли я стала головною редакторкою «Української правди», я дуже переживала, як це буде сприйнято. Мені було 27 років, у мене на той час був величезний досвід роботи журналістом і досвід запуску власного проекту. «Українська правда» – одне з найбільших видань країни. Воно тоді асоціювалося саме з Оленою Притулою, яка була головною редакторкою протягом 15 років. І раптом приходить якась молода дівчина. Я чекала, що це буде головною претензією з боку суспільства. І певний час це дійсно обговорювалося, але не в тих масштабах, яких я побоювалася. Наприклад, якщо порівняти це з обговореннями довкола молодих заступниць міністрів, то про них, звісно, говорять більше.

Про дошкульні коментарі

Не обійшлося і без дошкульних коментарів переважно від чоловіків, яких я знала особисто. Навіть зараз, коли я очолюю це видання вже два роки, найбільш образливі коментарі стосовно моєї роботи я чую не від жінок, а саме від чоловіків, типу: «Молодой редактор…». Мене можуть тегнути у пості в Facebook, де мене називають «ТП». Трапляються навіть чоловічі обговорення. Одного разу ми записували інтерв’ю з Хатією Деканоїдзе разом з покійним Павлом Шереметом. І от Павло у неї якось кілька разів запитав, що раніше ви носили підбори, а зараз на це не маєте часу. Це було не дискримінаційне запитання, навпаки. Це треба було знати Павла, він так висловлював підтримку і, навіть, співчуття з приводу того, наскільки важко робити реформи. А ввечері мені у Facebook кинули лінк на обговорення з приводу того, який в цьому інтерв’ю сексизм. Обговорювали хлопці, які писали, що це Севгіль, певно, заздрить. А далі якийсь хлопець написав приблизно такий коментар: «Можливо, у неї були критичні дні». Я пояснила, що, по-перше, запитання ставив Павло, а по-друге, ви тут про сексизм пишете і одразу вдаєтеся до аргументу про критичні дні. Вони потім вибачалися, звісно, але це був дуже показовий момент.

Найбільше дошкуляють образливі коментарі від чоловіків. У мене є група хейтерів. Частково це пов’язано з тим, що стосовно деяких корупціонерів і політиків я досить критично висловлююсь. Але основна частина хейтерів – це чоловіки 35-40 років, яких ображає, їм заздрісно, що жінка може краще професійно реалізуватися, ніж вони.

Про дорогі подарунки

Була історія з сумочкою на 8 березня. Пройшло вже багато років, я можу оприлюднити прізвище людини, яка мені її надіслала. Це був Сергій Кацуба, який був одним з героїв мого розслідування про Курченко. Я писала досить критичні матеріали стосовно нього. І, раптом, 8 березня його помічник передає мені такий подарунок. Але ця історія потім мала продовження. Від іншої людини я почула, що такі самі сумочки Сергій Кацуба відправив тоді всім жінкам українського парламенту і більшість депутаток подарунок прийняли. Але були і декілька депутаток, які, як і я, відмовилися. Я свою сумку продала на благодійному аукціоні і гроші пішли кримським військовим, це було як раз у розпал кримських подій.

Наближається 8 березня. До квітів від чоловіків, окрім 8 березня, я не маю жодних зауважень. Я люблю отримувати квіти, вони мені подобаються. Я не протестую, коли мені квіти дарують саме в цей день. Просто не надаю цьому аж такої ваги. Чи приходили до мене чоловіки на ділові зустрічі з квітами? Так, приходили. Я це не сприймаю як образу. Це просто такий дивний жест. В «Української правди» є багато критиків і багато фанатів. Останнім часом мені щастить саме на фанатів. Іноді можуть підійти, подякувати за роботу УП. Сексистських коментарів поки що не траплялося.

Про гендерні теми в українських медіа

Майданчиків для гендерних тем в українських медіа поки що не дуже багато. Але мені здається, що потрібно бути трендсеттерами і, рано чи пізно, інші медіа теж звернуть на ці теми увагу. Ми були трендсеттерами багатьох медійних тем. Жінок експерток поки що бракує на телебаченні. Взагалі мені здається, що ця проблема більш помітна навіть не в Києві, а в регіонах. Там ця проблема дуже виразно постає. Тому, можливо, треба починати кампанії навіть не на центральному телебаченні, а у місцевих медіа.

Журналістику вважають, в цілому, жіночою професією. З п’яти медіа, де я працювала, а це «Економічні новини», «Дело», «Власть денег», «Forbes», «Українська правда», в трьох керівницями були жінки. В «Дело» я працювала з Галиною Панченко, в журналі «Власть Денег» з Оксаною Митницькою і зараз в «Українській правді», де засновницею і керівницею є Олена Притула. Постійними і авторитетними учасницями різноманітних рейтингів «100 впливових жінок» є Олена Притула і Юлія Мостова. Юлія Мостова – це теж один з трендсеттерів і впливова жінка у медійному середовищі. Дещо іншою є ситуація на телебаченні, там є певна політика. Але я думаю, що рано чи пізно це теж зміниться, оскільки зміниться покоління. Наприклад, на моєму курсі було близько 10% хлопців. Який відсоток з них обере собі, надалі роботу у медіа сфері, хто і як буде розвиватися як медіа менеджер. Це теж питання. Хоча, якщо проаналізувати освіту керівників медіа, то я не думаю, що багато з них отримували її в Інституті журналістики. Тобто це питання освіти.

Ілюстрації: Кирило Шведов