Велике місто породжує можливість придбання, а реклама спонукає придбати купу того, без чого можна легко прожити. Ти навіть не помічаєш, скільки усіляких дрібничок ховаються на просторі квартири, поки не настане час переїзду.

В моєму житті було два великих переїзди. Перший — у сімнадцять років, до Дніпра, щоб навчатись в університеті. Тоді зі мною були дві спортивні сумки й пакет з консервацією. Другого разу треба було переїжджати у столицю. Раптово виявилося, що на мене приходиться, окрім п’яти спортивних сумок та наплічника, валіза, купа пакетів, коробок й пакунків невідомо з чим.  Усі речі відбули до столиці за допомогою компанії-перевізника, бо ніяким іншим чином переправити їх було неможливо.

В’їхавши в свіжовинайняту квартиру, стало зрозуміло, що більше безконтрольне множення речей продовжуватись не може. Для мене боротьба з мотлохом була не просто традиційним прибиранням, а деконструкцією консьюмеристського способу життя. Спочатку був сформований той самий анекдотичний «пакет з пакетами». Влізло все. Велетенська пакетна куля легенько колихалася від вітру, що потрапляв до кімнати через відкрите вікно. Далі моєю зброєю став маркер та листочки у клітинку. «100% треба». На ліжку біля цієї таблички уляглися документи, наплічники, валіза, взуття, одяг та ноутбуки. Далі на підлогу біля сферичного угрупування пакетів лягла табличка «НЕ ТРЕБА».  Зламані підплічники, кабелі, зламані мишки, деталі від невідомо чого. Питання викликали купи паперів. Якісь шматки диплому, зародки текстів, що нікуди не увійшли. Проблему вирішило сканування, а папір ліг на підлогу. З кожною хвилину купа у середині кімнати росла й ширилася. Згодом паперовий мотлох й поліетилен відправилися у подорож на переробку.

На жаль, поки що у Києві баки для екологічного сортування сміття не є повсемісними, тому приходиться планувати свою активність так, аби раз в деякий час утилізувати поліетилен й великі купи паперу екологічно. Разом з тим можна зменшити споживання поліетилену. Коли я йду за покупками, то беру з собою велетенський наплічник та екоторбинки для покупок. Виявилося, що як клеїти наліпки з ціною одразу на шкірку велетенських буряків та апельсинів, то кількість поліетиленового мотлоху стає в рази менше. Ідея використання рюкзаку та екоторбинок сподобалася й моєму чоловіку. Так запустився маленький ланцюжок більш екологічного існування у великому місті.

Найпроблематичнішою категорією був одяг. Знаєте, мабуть, у кожної людини є щось таке, що «в люди вдягти особисто мені соромно, але воно ще наче нічого, вдома буду носити». Спочатку виявилося, що в мене купа нового неношеного одягу. Прийшлося поділити його на купки «точно буду носити» й «нащо це було куплене?». Остання у наплічнику поїхала до волонтерського пункту.

Після великого розхламування змінився мій підхід до наповнення гардеробу. Я прописую у блокноті, які предмети одягу є в наявності в один стовбчик. В інший пишу чого не вистачає й поєдную стрілочками колонки. Якщо не знаходиться з чим поєднати предмет з колонки «не вистачає», то відмовляюся від покупки. Кілька років тому мені відкрився світ секнод-хендів, оголошень з продажу речей у соцмережах та спеціалізованих сайтів з купівлі-продажу речей. Таким чином, непотрібне комусь виявилося дуже потрібним мені й отримало другий шанс. Цікаво, що я примудряюся знайти вдягнуті лиш раз речі, що не підійшли попередній володарці. «Я просто стихійно шопилася й випадково купила берці, а вони мені по стилю не підходять», — розповіла дівчина, передаючи мені велетенський фірмовий пакет з якісними берцями. Дісталися вони мені за вполовину меншу ціну абсолютно новими. В секонд-хендах я купую верхній одяг, бо вважаю ціни на куртки та пальто зависокими. Новою в гардеробі лишається білизна, футболки, капелюхи та джинси.

Була ще таємнича категорія під назвою «Ти хто?». Це були дивні подарунки на день народження від знайомих, зайві сувеніри, придатні до використання, але обтяжуючі валізу мандрівників предмети. Здавалося б, ну кому треба пластикові прикраси? Кошики? Бурлескне чорне болеро у стразах? Проте абсолютно все з категорії «Ти хто?» було розпродане протягом кількох місяців онлайн. Звісно, треба було витратити час на фотографування товарів, створення описів. Не завжди ті, хто обіцяли приїхати до мене й забрати товар, приїжджали. Але таке було лише кілька разів, здебільшого люди були чемними та пунктуальними, не торгувалися й за невелику ціну забирали товари. Витрачений час компенсувався розумінням, що річ проживе повне життя, а не осяде невикористаною десь на сміттєзвалищі.

Далі треба було структурувати простір. Вирішення проблеми? Коробки. З товстенького картону, зараз можна придбати у будь-якому інтернет-магазині. Білизна й дрібний одяг скручується або складається, шапки та шарфи лежать на дні екосумки в коридорі. Тут бонусом до організованості — легкість зборів при переїзді. Пакуєш коробку до валізи і все, а не починаєш витягати кожен носок чи шалик з шафи окремо. До цього збори двох людей до переїзду займали три дні. Зараз — одну годину.

Після цього в мене було ще два переїзди. Й знаєте що? Цього разу, скоріш за все, буде достатньо виклику таксі щоб перевезти усі речі.