Народний депутат України, представниця нового покоління українських політиків, які в своїй роботі спираються на сучасні уявлення про світ. Намагається скорегувати реалії українського парламенту (і не тільки парламенту), наблизивши їх до загально прийнятних у цивілізованому світі цінностей.

По-перше, треба сказати, що в нашому парламенті тільки 12% жінок. А якщо ти в меншості, тобі однозначно складніше солідаризуватися, відстоювати певні позиції, мати більше прав й можливостей впливати і так далі. Це загалом. Якщо ж роздивлятися предметно, стане зрозуміло, що навіть ця невелика цифра, насправді, не показує реального стану речей. Традиційно політика в нас – дуже чоловіча професія. І українська олігархія, яка асоціюється з корупцією й монополіями, з важкою промисловістю й енергетикою і тому подібним, цементує цю нерівність між чоловіками та жінками в політиці. Тому що політика – це гроші, а гроші там, де олігархи, а олігархи в нас на 99%, а може і більше, 99,9% – це чоловіки, які, відповідно, мають справи з чоловіками.

Коли ми говоримо про гендерну рівність в політиці, в першу чергу, треба говорити про доступ до ухвалення рішень і можливість впливати на вироблення порядку денного. А з цієї точки зору жінок в українській політиці практично не існує, бо в них набагато менше можливостей сидіти за тим умовним столом, де ухвалюються ці рішення. Тому що в нас визначальні рішення ухвалюються людьми з грошима.

Тобто я як жінка не відчуваю якогось гендерного бар’єра чи скляної стелі. Немає відчуття, що я не можу потрапити за стіл, де ухвалюють рішення, через мою стать. Причина в іншому: я не потраплю туди через те, що в мене немає мільярду чи мільйонів в кишені.

Таким чином, у нас в парламенті утворилася монополія чоловіків на ухвалення рішень. Звичайно, є Юлія Тимошенко – це виняток, і я б її винесла за рамки обговорення, як окремий феномен. Але її унікальність лише підкреслює загальне правило. Чому ж у наших жінок нема стільки грошей, скільки у чоловіків, спитаєте ви. Для відповіді на це питання треба повернутися до 90-х. В нас був дикий ринок, джунглі економіки, де виживав найсильніший. І рекет, кримінал… Тоді це й справді був чоловічий світ. Зараз ситуація докорінно змінилася. Сьогодні я бачу велику кількість успішних жінок. Інша справа, що це зовсім інший масштаб. В нас вже приватизовані всі облгази, всі видобутки нафти і скрапленого газу і всі центренерго. А займаючись сучасним цивілізованим бізнесом, неможливо в короткий термін заробити ті мільярди, які в нашій країні дають можливість «робити» політику, купувати виборців, виборчі комісії і таке інше. Я думаю, що в цьому і є найбільша проблема в нашій політиці і головне завдання сьогодні – руйнувати цю монополію грошей шляхом здешевлення політики. Якщо це станеться, гендерний аспект теж вирівняється.

Власне, ми вже працюємо над цим. Минулого року парламент ухвалив закон, одним із співавторів якого була я – закон про державне фінансування партій. Його основна ідея в тому, що ми закладаємо гроші для фінансування партій в бюджет. Ті, хто отримують бодай три відсотки на виборах, вже можуть претендувати на гроші з державного бюджету. А ще в цьому законі прописано, що ті партії, які будуть виконувати гендерну квоту і забезпечувати 30% представництва жінок в своїх партіях, можуть претендувати на додаткових 10% фінансів з бюджету. В цьому році єдина партія, яка дотрималась цих норм, була «Самопоміч» і вони вже отримують додаткових 10%. Це кілька мільйонів гривень.

Окрім цього закону ми зареєстрували виборчий кодекс. Цей кодекс поки що не проголосований, тобто як закону його ще не існує, це проект. Але ми прагнемо до того, щоб його ухвалити. В цьому кодексі ми прописали, що кожна партія повинна в своїх списках мати щонайменше 30% жінок. І не просто 30% «для статистики», коли вони в хвості списку – і не потрапляють в парламент. В кодексі чітко передбачено, що в кожній п’ятірці мають бути принаймні 30% одної зі статей. В кожній п’ятірці списку. Тобто в першій п’ятірці дві жінки, наприклад і три чоловіка. В наступній п’ятірці, там, три жінки і два чоловіка – і далі за списком.

Коли ми зареєстрували цей проект, ми стикнулися з думкою, переважно чоловічою, що в нас нема стільки політично активних жінок, їх не вистачить для дотримання квот. Я з цим категорично не погоджуюся. Я просто дивлюся скільки в нас фантастичних, розумних, талановитих, завзятих. Але є інша проблема, яку я теж бачу. Це економічний фактор. Він глобально впливає на всю країну, на все суспільство і вторинно впливає на можливість жінок політизуватися і брати більш активну участь в політиці.

Ми – досить бідна країна, це очевидно. І все навантаження за родинним побутом лягає на жінку. Діти, родина, варити їсти, прибирати сміття. Це все забирає сто відсотків часу і сто відсотків життя. І де тоді час на політику? Звичайно все це можна було б замістити допомогою. Тобто, можна брати на роботу хатню робітницю, так, але для цього треба мати гарні статки. Треба, щоб родина заробляла достатньо, щоб вона могла собі це дозволити. На жаль, у нас з цим проблема, особливо в регіонах, в райцентрах, в маленьких містах й селах. На жінках все навантаження, тому природно, що вони менше беруть участь в суспільному житті.

Тому я дуже сильно пов’язую можливість гендерного вирівняння з економічним зростанням. До речі, наведу цікавий приклад вирішення цієї проблеми. У Швеції, дуже соціально орієнтованій країні, родинам, які беруть хатню допомогу держава надає певні соціальні виплати. Держава розмірковує таким чином: з одного боку у нас є купа безробітних. А з іншого боку жінки не працюють. А так вони вирішують дві проблеми: вони заохочують жінок працювати, а ці жінки ще й створюють робочі місця. І економіка країни зростає. Попри те, що держава доплачує, зрештою економічно це вигідніша модель, аніж якби жінки залишалися вдома і виконували хатню роботу.

Разом з тим треба зізнатися, що жіноча квота у парламенті – це інструмент позитивної дискримінації. Але наявність жінок у владі, в громадському секторі, в бізнесі – це питання і економіки і успішності держави в цілому.

Є статистика, яка показує, що гендерна рівність і в бізнесі і політиці – це, як правило, дуже багаті країни. Найбагатші в світі.

Ми створили в парламенті об’єднання, яке називається «Рівні можливості». Хочу звернути увагу, що до нього входять не тільки жінки, але й чоловіки, і це зроблено свідомо. Це об’єднання намагається вирішувати не проблеми конкретних жінок, а гендерні законодавчі вади. Зокрема, ви ж знаєте: за законом у нас в армії жінки не можуть бути снайперами. І коли вони працювали снайперами, в оці останні два роки в їхніх документах значилося, приміром, що вони куховарки. На цю проблему ніхто не звертав уваги, але зараз ми підняли Міністерство оборони і домоглися того, що вони ухвалили зміни в своїй внутрішній документації.

Щодо повсякденного парламентського життя і того, як це – бути жінкою в парламенті і бути в меншості – тут так, як і в усій країні. В нас є фантастичні джентльмени в політиці. Є чоловіки, які ставляться з повагою і культивують принцип рівності. Але й є так само абсолютно брутальні політики патріархального типу. І я б сказала, що парламентський лідер такого собі Середньовіччя в плані жінок-чоловіків – Олег Ляшко та його депутати. Майже всі негативні моменти гендерної неповаги в моєму депутатському житті пов’язані безпосередньо з його фракцією. Принаймні, з чотирма її членами. Це реально «дрімучий ліс». Причому Ляшко дозволяє собі нечемні вислови просто з трибуни. Каже до однієї депутатки: «Ось, я дивлюся на вас: красива, розумна, але це дєтский сад!» Ну, тобто він чітко її принижує. Так, вона молода дівчина, їй менше 30-ти, але дуже розумна, надзвичайно інтелектуальна особа. І він розуміє, що в такий спосіб він «снисходительно», з поблажливістю, нав’язує таку рамку, яка, звичайно що, і принижує, і, відповідно, створює в очах людей певний імідж. Тоді віце-спікер взяла слово і сказала, що це неприпустимо – і всі її підтримали. Це важливо, адже за засіданням спостерігають люди, його дивляться в прямому ефірі. Це також елемент виховання в самому парламенті, щоб інші чоловіки собі такого не дозволяли, і в цьому сенсі я бачу тут певний прогрес.

Ще був випадок минулого року, коли я заступилася за свого колегу, і один з депутатів Ляшка почав мене ображати. Тоді всі жінки-депутати об’єдналися і вимагали публічних вибачень з трибуни стосовно мене за ту історію. І він був змушений вибачитись, бо жінки заблокували трибуну і не дозволяли далі розглядати будь-які питання.

Ілюстрації: Кирило Шведов