Архітектор Сергій Ковальов, який працював у бразильському бюро Atelier Metropolitano й розробляв проект міста у лісах Амазонії розповідає, як застосовує свій досвід у Києві. 

«Після того, як я повернувся з Бразилії і почав активно займатися міськими проектами у Києві, мені написав Віталій з громадської організації «Либідь Є». Разом ми почали робити перші воркшопи, зокрема, літню сцену біля Либеді на вулиці Фізкультури. Коли постало питання зі створення об’єктів біля води, також звернулися до мене. Ми зустрілися в офісі компанії «Екосервіс» й обговорили усі деталі. Потрібно було спроектувати цікавий об’єкт, який би виконував функцію сцени біля річки Десенки. Опинившись на локації, у мене виникла ідея створити пластичний елемент, який би не резонував з навколишнім середовищем. У результаті я запропонував зробити дерев’яну хвилю. Її можна безкінечно розвивати під різними кутами, як стрічку. Вона може взагалі зайти у ліс, де з її отворів ростимуть дерева.

На створення об’єкту «Екосервіс» виділив 30 000 гривень. За тиждень я з командою збудував сцену. За два рази завіз дев’ять кубів дерева, а далі – листи металу, вирізав дуги. На мій захід у Facebook відгукнулося чимало людей, але прийшов лише одногрупник – Ярослав Левандовський. Він швидко зробив потрібні розрахунки. Наступного дня ми креслили дуги (вони усі різного розміру) й прораховували їхні радіуси, щоб вирізати з листів металу, а також прораховували навантаження. Згодом до нас приєдналося ще декілька людей – знайомі будівельники, які допомогли підняти рами.

А завершував вже усі роботи я сам, тоді майже ніхто не допомагав. Виникла складність з висотою – потрібно було піднімати дошки на велику висоту.

Щоб до процесу залучалися місцеві жителі, мені здається, їм треба було показати, як усе це буде виглядати. Тому з другою й третьою частинами цієї сцени вже буде простіше. У квітні планується будівництво другої частини сцени. Оскільки саме ідея стрічки зчитується з трьох прольотів. Задум у тому, що вона не має кінця, її можна продовжувати безкінечно.

З моменту встановлення сцени ГО «Екогромада» почала організовувати на ній громадські заходи: арт-толоки, суботники, концерти, ярмарки. В планах «Екосервіса» – очистити 12 водойм у Києві. Десенку якраз вже очистили, тому тут була встановлена сцена.

Після повернення з Бразилії, мені хотілося б в більшій мірі використовувати свій досвід, але поки що я не знайшов, як це можна робити сповна. Ще до Бразилії у мене була цікавість до корисності архітектури. Після завершення університету я мав мрію все залишити і поїхати в іншу частину світу, щоб отримати зовсім інший досвід. Архітектура, яка є у нас, в Європі, в Канаді чи Північній Америці зумовлена в цілому погодними умовами й соціальним станом в регіоні. А в Латинській Америці кліматичні умови, архітектурні норми й правила – зовсім інші. Якщо себе повністю закинути у те середовище й підлаштуватися, це дуже сильно допоможе закріпити усі попередні знання й досвід. Є заповіді Френка Ллойда Райта для молодих архітекторів, і один з пунктів – завершуйте свою практику й відправляйтеся в іншу частину світу. Це мені запам’яталося ще з перших курсів.

У Києві я моніторив сайти в Латинській Америці й вивчав португальську мову. Згодом знайшов Atelier Metropolitano. Воно засноване на початку дев’яностих. Його робота спрямована на ревіталізацію нетрів і включення їх у формальну частину міста. Адже в Ріо-де-Жанейро велика частина міста є неформальною (неофіційною).

Я надіслав своє резюме й мотиваційний лист, і мене запросили працювати.

Я був долучений до проекту, який втілювався у лісах Амазонії. Для будівництва електростанції знайшли найбільш прийнятну територію, але згодом помітили, що поряд є поселення корінного бразильського населення. Компанія-забудовник цього факту не врахувала й порушила якісь норми щодо мінімально можливого розташування подібних об’єктів до місця проживання корінного населення. Вихід був, або скасувати будівництво, або виділити гроші на побудову нового містечка для місцевих.

Atelier Metropolitano виграло конкурс на розробку, і я потрапив саме на цей момент й займався цим проектом. Зокрема, працював над розробкою проектів для школи, громадського центру й двох церков. Весь процес відбувався з урахуванням тих кліматичних умов і матеріалів – кераміка, місцева цегла. Також я займався ревіталізацією й урбаністикою в Ріо-де-Жанейро. І цей досвід можна застосувати до тих «нетрів», які є у нас в Україні. До тих старих будинків, у яких закінчується терміни експлуатації.

В Латинській Америці головна проблема полягала у незаконній забудові. І її вирішували наступним шляхом: береться супутниковий знімок і карта й починають робити аналіз. Різними кольорами помічаються будинки, які треба зносити, які можна ревіталізувати чи реконструювати. Якщо в Києві брати проблемі райони й, таким чином аналізувати будівлі, можна частину будівель відновити: зменшити поверхи, посилити конструкції. Замість того, щоб все знести й збудувати по-новому. Але поки що я не бачу повну картину, як свій досвід можу використати в Україні».