Маріанна Бойко відмовилася від використання поліетилену у повсякденному житті, звела до мінімуму кількість відходів у власній родині і тепер розповідає про це у блозі, а також виступає з лекціями.

«Я почала свій експеримент понад два роки тому. Вирішила 104 дні обходитися без поліетилену. Тоді ж завела блог і розповідала про свій досвід у Facebook. Спочатку мою сторінку взагалі ніхто не читав, але поступово ця історія зацікавила людей, і вони почали реагувати. Це мені подобалось й надихало. Одразу мене підтримували друзі, а також люди, які вже розуміли, що ті пакети шкідливі, і самі хотіли щось зробити, але боялися почати. Проте, коли стаєш публічною, з’являється й інша категорія людей, які чомусь налаштовані агресивно.

Хтось вважав, що не може просто так людина сама собі поставити таку ціль. Хтось думав, що це якась політична акція. На етапі, коли вже журналісти приїздили до мене і знімали сюжети, дехто говорив, що я за ці сюжети плачу. Точніше, хтось за це платить, щоб піарити. І був один чоловік, який написав, що я роблю якусь дурницю, що це неважливі дрібниці і додав, «одна маленька жінка нічого не змінить». Ця фраза просто запала мені в душу. Якщо б він тоді не написав, можливо, я не була б тією людиною, якою я є зараз. Своїм негативним коментарем він надихнув мене довести, що і одна людина, чи то чоловік, чи то жінка, може змінити світ навколо себе.

Ілюстрація: Кирило Шведов

Зараз я проводжу лекції, тренінги, на яких розповідаю про екопобут й свідоме життя. Серед моїх клієнтів є офіси різних компаній, наприклад, Procter & Gamble, Lohika, Sanofi, «Имексброк». І завжди моя аудиторія поділяється на три категорії. Перша – люди, які закохуються в мене і в те, що я розповідаю. Друга категорія – це ті, хто сумнівається, але вони слухають. І є третя. Вони агресивно сприймають мої екопоради. Їх дуже мало, але в компанії зазвичай точно буде хоча б одна людина, якій це дуже не подобається. Вони реагують так, ніби я їх до чогось змушую. Наприклад, я розповідаю, що наша сім’я сортує сміття. Ми збираємо вже відсортовану сировину на балконі, а потім здаємо. Для мене принципово – здати на перероблення і ще отримати за це гроші. Це гроші дуже маленькі, може бути двадцять або тридцять гривень за три місяці, але мені важливо дати їх дітям й сказати: «дивіться, на чому ми заробили». І на останній лекції жінка, після моєї розповіді обурилася і сказала: «Ні! Ні! Не можна! Нащо це робити, адже є, наприклад, безхатьки, які це заберуть. Вони вибирають пластик або папір». І ця жінка каже, якщо ми будемо викидати сміття таке як є, несортоване, то ми будемо робити добру справу, тому що даємо заробити гроші іншим.

Але якщо ми будемо на безхатьків розраховувати, ми ніколи не будемо мати таку систему сортування, як у Швейцарії, наприклад. Я розумію, що люди не хочуть, не можуть і поки що не будуть робити все, що роблю я або інші еко-активісти Але буде добре, якщо вони бодай спробують, бо це вкрай важливо. На лекціях я завжди запитую людей: як ви вважаєте, як екологічний стиль життя може вплинути на ваше здоров’я? Якщо ви не візьмете пакет, а торбинку, або якщо ви не купите зайве упакування. Спочатку люди, які не дуже в темі, не можуть одразу зрозуміти ланцюжок. Тобто, з екологією вони розуміють, а зі здоров’ям напряму – ні. Ми починаємо розбирати цей клубочок, і виявляється, що є багато фактів.

Ілюстрація: Кирило Шведов

Я намагаюся надихати людей. Іноді результати просто вражають. Приміром, я два роки говорила про поліетиленові пакети. У якийсь момент познайомилася з Сергієм Волковим, який працює на сміттєпереробному підприємстві «Київміськвторресурси». Воно розташоване на вулиці Сагайдака, 112. Тепер з Сергієм ми товаришуємо. Під впливом мого проекту та ідей інших активістів він запропонував  в межах експерименту приймати на перероблення таку фракцію, як поліетиленові пакети. Для підприємства переробляти пакети, може й не дуже економічно вигідно. Але все ж таки вони вирішили приймати ці пакети, а далі подивитися – чи достатня кількість буде здаватися на перероблення.  Сергій попросив мене, щоб написала новину про те, що тепер можна приносити пакети на перероблення. На своїй сторінці «104 дні без поліетилену» цю новину я опублікувала в неділю ввечері. До ранку в неї вже була тисяча перепостів, а на даний момент –  десять тисяч перепостів і 600 тисяч переглядів. Ця новина вийшла в топ і була настільки резонансною, що навіть на деякий час переплюнула е-декларації, про які саме в той час всі говорили. Екозміни у свідомості та реальному житті  відбуваються поступово і найголовніше – надихнути людей своїми ідеями.

Саме розповідати й мотивувати – моя головна мета, я роблю це скрізь і повсякчасно і навіть у власній родині.

Це зараз виглядає просто, а спочатку мені було складно. Коли я вперше вирішила купити м’яса без пакета, стала думати: а в чому, якщо без пакетика? Я знайшла в себе крафтовий папір, в який колись загортали ковбасу, і пішла з цим папером до магазину. Йшла і думала: а якщо черга, втомлені люди, адже вже вечір, втомлена продавчиня. Я думала, що вони мене просто винесуть звідти, якщо комусь це не сподобається. Але якось так сталося, що все в першій день було лагідно. Такий був початок життя без пакетів.

А другий експеримент, Zero Waste Ukraine. Він закінчився 4-5 місяців тому. Ми у родині взагалі вирішили не викидати сміття. І на даний час наше досягнення таке. В день сім’я, така як наша, викидає два або два з половиною кілограми сміття, а ми – близько 35 грамів. Не беремо зайвого, сортуємо, що є, і здаємо. Органіку компостуємо. Я зробила дві публікації про органіку й  компостування у своєму блозі. Це зараз актуальна тема.В Києві є такі чудові діти, які в школі створили проект «Компола», де вони збирають і компостують органічні залишки зі шкільної їдальні. Це прекрасна тема, тому що всі ці органічні залишки у процесі компостування перетворюються на добрива, але якщо чесно, то вони перетворюються на родючий ґрунт. Фактично, ти своїми руками робиш шмат землі просто зі сміття.

Нещодавно я публічно звернулася до «Нової Пошти». Попросила, щоб в кожному відділенні поставили бак, куди люди могли б повертати пластикові конверти з пухирцями, які вони вже використали, пінопласт, який кладуть в посилки, або коробки. Можна мотивувати людей повертати непотрібну тару, а не викидати у смітник. Проте треба створити зручні умови для цього процесу. Люди підтримають, тільки дайте їм можливість. Буду рада, якщо ця публікація допоможе прискорити рішення з коробками для сортування в «Новій Пошті», або в інших компаніях. Будемо говорити про це доти, доки хтось з осіб, що ухвалює рішення, не почує і не зацікавиться моєю ідеєю».