В українському суспільстві є поширеними гендерні стереотипи. Іншими словами це – уявлення про соціальні ролі для жінок і чоловіків, що базуються на біологічних ознаках. Ці уявлення проявляються у різних сферах, в тому числі на ринку праці. Наразі для жінок в Україні заборонено 450 професій. Крім цього є багато занять, які заведено вважати «не жіночими». Але поступово самі жінки й спростовують ці безпідставні стереотипи.

«Хмарочос» поспілкувався з інспекторкою патрульної поліції Сузанною Агаджанян і дізнався, як жінці працюється у цій сфері.

Ілюстрація: Кирило Шведов

«Чесно кажучи, я опинилась в поліції випадково. Просто побилася об заклад зі своїм хлопцем, що пройду відбір – і пройшла.

Він сказав мені: «Дівчат брати не будуть. Навіщо тобі подавати документи?» Я думаю: «Добре. Раз така справа, то треба подавати». Ми подали документи одночасно, одночасно проходили відбіркові тури. І вийшло так, що мене запросили, а його – ні. Він був у шоці. Як це так, мені зателефонували, а йому – ні?! Правда, пізніше його також взяли – в Дніпрі. Потім говорили, що на першому етапі його анкета загубилася, тому й не запросили до Києва. Але він пройшов у Дніпрі й зараз працює командиром батальйону.

Відбір тривав два місяці, етапи були цікаві та важкі, але затяжні. З фізчиною підготовкою в мене проблем не було. Я до цього років зо п’ять займалася спортом і досі ходжу у спортзал, де займаюся з тренером. Підготовка потрібна, але не можу сказати, що це найважливіше. Були не дуже високі вимоги щодо фізичної підготовки. Найважливіше – це бажання працювати, принаймні, мені так здається. Якщо людина хоче, то вона буде вчитися й старатися. Якщо немає бажання, то й результату теж не буде.

Тур за туром я навіть не думала, пройду чи ні. До того я працювала бухгалтером і ніколи не замислювалась ні про що подібне. Ані в дитинстві, ані в більш зрілому віці не було  в мене мрії – працювати в поліції. Але коли пройшла, то вирішила спробувати.

Батьки спочатку не знали, що я проходжу відбір. Коли вже пройшла, то поставила перед фактом. Вони, звичайно, дуже здивувалися. Казали: навіщо це тобі треба. Це не жіноча робота.

Звісно, чоловіків  у нас набагато більше, але близько 25 відсотків, напевно, жінки. Усі дуже різні, як чоловіки, так і жінки. Різні за фахом, працювали в різних сферах.

Коли хлопцю випадає у напарники дівчина, він спочатку не дуже радіє. Але потім вже все залежить від дівчини. Якщо вона готова нарівні із напарником працювати, робити все, старатися та вчитися, то деякі хлопці навіть й раді таким напарницям. Якщо дівчина відсторонюється від роботи та думає, що раз хлопець є, то нехай він все робить, то, звісно – так, не дуже раді таким напарницям. Є різні люди. І серед дівчат є також багато таких бойових, що ой. До речі, за два роки, що я працюю, дуже багато дівчат далеко просунулися по службі – тільки тому, що бойові.

Сміливість, рішучість, вміння швидко ухвалювати рішення – ці якості тут необхідні і немає різниці, хлопець ти чи дівчина. Бо ситуації трапляються різні. Ось, приміром, ми з напарником отримали виклик: АТО-шник із гранатою в руці, погрожує її підірвати. Ми летіли туди дуже швидко і коли приїхали, на місці було дуже багато і патрульних й представників інших органів, техніки й таке інше. Дуже довго вмовляли його не жбурляти гранату, але, мабуть, чоловік втомився тримати її в руці довго. Все відбувалося потягом десь двох годин. І, врешті, він сів до себе в автівку і кинув гранату на підлогу.  Вона, звісно, вибухнула. Пощастило, що граната була навчальна, та, що на 50 метрів. Добре також, що навкруги було багато дерев, будинків тощо. Тому єдиний, хто травмувався, був цей чоловік, та й він – не важко. Все обійшлося легким переляком, але страшно таки було. Вибух був досить сильний.

Ілюстрація: Кирило Шведов

Зараз, коли я вже досить довго працюю, розумію, що мали на увазі батьки, говорячи: «це не жіноча робота». Якщо в планах є родина та діти, то розумієш, що це занадто небезпечно. Кримінальні елементи, багато наркоманів, туберкульозників – люди різні. Поки що дітей в мене немає, натомість є бажання та ентузіазм, тому я «в полі». Коли обставини зміняться, можливо, перейду до офісу. Залишуся працювати в поліції, але в більш спокійній атмосфері. До речі, вагітних дівчат на лінію не випускають.

Єдине, що я не уявляю, це коли у родині чоловік-поліцейський та цивільна жінка. Людина, яка не працює тут, не розуміє того, що ти постійно на роботі, весь час затримуєшся й таке інше. Тому багато хто з тих, хто пішов працювати в поліцію, розлучився, дехто навпаки – пішов з поліції заради родини, тому що на неї часу не вистачало. Разом з тим, в нас стало більше поліцейських родин.

Особисто я думаю, якби в мене був цивільний чоловік, він вже давно сказав би: звільняйся, ти там працювати не будеш. А мій весь час тримав за мене кулаки і підтримував.

Мені подобається моя робота. В першу чергу, різноманіттям. Якщо на бухгалтерській роботі ти сидиш, папірці перекладаєш, постійно одне й те ж саме, то тут ти взагалі не знаєш, чого чекати сьогодні. Ти виїздиш на лінію, і кожен день – інакший. Зустрічаєш багато людей, отримуєш цікавий досвід. Ти вже розумієш, хто чим живе. Коли ти заходиш додому до якоїсь родини, вже розумієш, що тут відбулося. В цьому плані все дуже динамічно.

Зараз багато говорять про те, що в нашому Трудовому кодексі й досі є заборонені для жінок професії. Це, напевно, тому, що цей кодекс трохи застарілий. На жаль, законодавство багато в чому не поновлене і вже не встигає за життям. Ми стикаємося з цим і в нашій роботі, й часом буває теж важко. Іноді дуже багато проблем, бо все виглядає начебто за законом, але закон вже не відповідає часу, і його потрібно міняти. Але, не знаю, чи не бажають, чи не руки не дійшли ще.

Настрої жінок щодо роботи, свого життя і власного вибору набагато прогресивніші, ніж закони. У поліції я зустрічала дівчат, які були такими бойовими, що набагато випереджали хлопців. Добре, що у цьому плані у нас ніяких обмежень або дискримінації немає. Бажаєш розвиватися та робити кар’єру – просимо. В тебе всі шанси. Немає такого, що ти жінка і тому тобі не можна. Якщо ти у змозі впоратися, і в тебе все добре виходить та є бажання – то, будь ласка, підвищуйся. Як людина себе покаже, так її потім й просувають, ставлять на посади і таке інше. У Дніпрі в нас чотири командири батальйонів і з них дві дівчини.

Люди зараз всі різні. Бувають хлопці такі тендітні, що їм в поліції робити нема чого, а є такі бойові дівчата, що ого-го. Змушувати людей і казати, що ось, ти, хлопець, тому не працюй бухгалтером, а ти, дівчино, не працюй в поліції – це неправильно. Мені здається, що в наш час такого вже не повинно бути. Просто треба судити людину по її здібностях, а не за статтю».