Ви колись проводили відпустку в Києві? У місті, в якому зранку біжите на роботу, стоїте в чергах, платите комуналку і по суботах ходите в супермаркет за продуктами на тиждень.

Не вихідні, чи відгул, який береш, щоб піти до лікаря і вирішити ще купу справ, а саме відпустку. Я раніше — ніколи. Тому що саме слово «відпустка» в мене нерозривно пов’язане зі словом «подорож». Однак це сталось. Цілий тиждень я провела в Києві у відпустці, і це новий досвід, який хочеться повторювати ще і ще. Бо рідне і таке знайоме місто, в якому я прожила все життя, відкрилось новими сторонами, наче старий друг, що раптом вирішив розказати тобі ті секрети, на які не наважувався досі.

Ці дні збереглися в пам’яті красивими стоп-кадрами. Це фільм, який знімався без поспіху й без сценарію, з випадковими акторами і локаціями. І цей фільм одразу став улюбленим.

Кадр — і ти береш кошик і йдеш на ринок в час, коли ніколи там не бувала — у будній день з самого ранку. Походжаєш між рядами, залитими теплим світлом сонця, і ловиш ці ледь виразні «дівчата,що цікавить?» і «а зважте мені…». Свіжа м’ята, запашний базилік, рукола величезними пучками, овочі і фрукти… Спеціально заходиш в улюблену точку, де продають сухофрукти і горіхи. І хоч тобі нічого й не потрібно, але таки купуєш трохи мигдалю і чорносливу та заводиш такий звичний і завжди дивний small talk про пахлаву і спеції. І все це — без найменшого поспіху, штовхання і поглядання на годинник.

Кадр — і ти забігаєш в «Київський трамвайчик» в парку Шевченка і замовляєш каву. Сидиш, доки готується напій і розглядаєш татуювання на руках бариста. Згадуєш, що одна твоя знайома була трохи закохана в хлопця, що працював тут. Вона кожен день ходила сюди пити каву і хвалила її так, наче це напій богів. Посміхаєшся все ширше і тільки з другого разу чуєш, що тебе питають додавати корицю чи ні. Звичайно додавати.

Кадр — і ти, блукаючи по місту, заходиш в Планетарій, в якому в останній раз була ще в школі на якійсь обов’язковій програмі. Купуєш квиток і заходиш в залу. Крім тебе, ще шість людей, про яких майже одразу забуваєш, адже з часу останнього візиту візуальні ефекти і самі фільми змінились так, що ти втискаєшся в крісло. Відчуття, наче ти дійсно в космосі. Ось так — to the moon and back за кілька хвилин і вражень ще на пару днів.

Кадр — і ти насолоджуєшся таким неквапливим і приємним ранком вдома, коли нікуди не потрібно поспішати. Коли вмикаєш музику, і, підспівуючи і трохи пританцьовуючи, готуєш на сніданок млинці, омлет або салат, а не звичні буденні пластівці і тости на швидку руку. Коли не забуваєш  додати в каву кардамон. Коли найважливіша і найтерміновіша ранкова справа — це полити квіти на підвіконнях і витерти з їхніх листків пил. І ці дбайливі і неспішні квітково-водні процедури стають маленькою медитацією. Коли випадково витягаєш з шафи літню легку спідницю (хоча шукала домашні лосини), і одягаєш її — ну бо, а чому б і ні? Коли можна придумати план на день, а потім передумати повністю. Lazy-lazy morning.

Кадр — і ти безкінечно довго гуляєш по таких знайомих вулицях і розглядаєш кожний будинок, наче вперше. Людей зовсім мало — бо робочий день, і ти неквапливо знайомишся зі спорудами, що тобі подобаються, ближче. Помічаєш кожну деталь і тріщинку, кожну тінь. Хто тут жив? Які секрети береже ця будівля і які історії пам’ятає? Які бачила зізнання, мрії, розчарування і трагедії? Повернувшись додому, починаєш шукати більше інформації про будинки, що раніше були на других ролях в твоєму кіно про місто. Тепер вони ненадовго стали головними героями.

Кадр — і ти ідеш в кіно на денний сеанс в середу. Відчуття, що весь кінозал — виключно твій. Усього тут сидить до десяти людей. Вони розпорошились подалі одне від одного, що за кілька хвилин взагалі не зважаєш на чиюсь присутність і повністю поринаєш у фільм. Кадр — і ти сидиш в «Ярославі» і їси найсмачніші на весь Київ пиріжки і п’єш какао. За вікном поспішають люди, а ти насолоджуєшся кожним ковтком і миттю…

І ще десятки таких кадрів, які закохують в рідне місто і роблять цю маленьку урбаністичну відпустку однією з найприємніших в житті.

Фото: flickr-user Tony, Sergey Galyonkin