За даними Мінрегіонбуду Україна продукує понад 11 мільйонів тонн твердих побутових відходів за рік, які захоронюють на 5,5 тисячах сміттєзвалищ і полігонів загальною площею понад дев’ять тисяч гектарів. Тут же зазначається, що кількість перевантажених сміттєзвалищ становить 6%, а 24% не відповідають нормам екологічної безпеки. Колосальна кількість сміття і велика проблема для всієї країни. Але чомусь у нас не вважають за потрібне про неї говорити, і згадали про сміття лише зараз, коли питання вивезення гостро постало у Львові. Як думаєте, скільки з цього сміття — вашого?
«Пакет потрібен?» — знайома фраза на касі супермаркету. Пакети в нас — буденна річ, від якої відмовитись важко. Якщо вирішуєш мінімізувати кількість поліетилену і загалом сміття в будинку, треба готуватись до маленьких битв з самим собою.
І тут згадуються моменти з дитинства. Коли замість сміттєвих пакетів у відрі була застелена газета, і сміття виносили разом з відром, з якого витрушували весь вміст. Замість засобів для миття посуду на кухні використовували гірчичний порошок і соду. Для транспортування предмети загортали в папір чи газету. В магазин ходили з авоськами і щільними господарськими сумками. Молоко, сметана — в бідонах і скляних банках, які мили і використовували роками. Щоб купити яйця, треба було захопити з собою спеціальний лоток (пам’ятаю, в нас був великий — одразу на три десятки). Чому ж зараз так важко відмовитися від упаковок і різноманітних кульочків? Тому що вони скрізь.
Продавчині на ринку автоматично пхають тобі все в кульок і часто щиро не розуміють, чому ти причуєшся і просиш зважити все у своїй торбочці або й просто так, аби два баклажани чи помідори покласти в кошик без поліетиленових обладунків. Найчастіше мені кажуть «так він же безкоштовний!», бо іншу причину, чого я не хочу брати кульок вони не уявляють. Ти ж не будеш пояснювати, що у світі щороку продукується понад 80 мільйонів тон пластикових виробів і це бентежить тебе.
У супермаркетах простіше, можна одразу зважувати в багаторазових торбочках-сітках, на яких навіть є спеціальне місце для цінників, які потім легко зняти (дякую за зручні торбочки SVOЯ TARA). Але в мене немає звички брати контейнер для сиру, та й як купувати м’ясо і рибу без кульочка я ще не вирішила. Попри це, навіть якщо ти не запакував нічого в кульок і приніс додому все у торбах, з десяток пластикових упаковок все одно знайдеться — пакет від молока, упаковка від сметани, одноразовий лоток від яєць, обгортки шоколаду, пляшка від води. Тут постає питання, куди це все дівати. Через те, що в нас не було окремих сміттєвих контейнерів під домом, довгий час питання залишалося відкритим. Аж поки я не дізналася про Україна БЕЗ сміття і зокрема їхній «Майстер добрих справ» — мікроавтобус, що на вихідних курсує містом і забирає вторсировину.
Треба зібрати все і принести в певний час до автобуса. Хоча і тут є свої складнощі. На переробку потрібно здавати вже чисте і відсортоване сміття. Тож в нашому житті з’явився вираз «помити сміття» — бо всі пакети від молока, морозива, пляшки від пива і шампунів тепер треба очистити. Власне, як і прати кульочки, які таки потрапляють додому і які треба здати на переробку. Це не так легко, як здається. По-перше, з’ясувалось, що далеко не у всіх випадках я можу визначити, що до чого відсортувати. По-друге, деякі речі я таки викидаю,бо розумію, що на те щоб відмити певну упаковку піде купа часу і води. Треба ще навчитися справлятись з цим красиво і правильно.
На тему сміття я спілкувалася зі своєю подругою, що живе в Італії. Там сортування існує вже багато років, хоч правила і відрізняються в різних регіонах по країні. В Корбетті (місті, де вона живе – муніципалітет в Італії, у регіоні Ломбардія), на сьогодні сміття ділять так: папір, пластик, скло та бляшанки, органіка, використані памперси, інше.
Якщо хтось в будинку не сортує сміття за правилами і кладе не в той контейнер, усьому будинку нараховується штраф. На початку року міське керівництво розсилає розклад днів збору різного типу сміття і детальні інструкції з сортування. Для кожного виду сміття — різний колір мішків. Для паперу — фіолетовий, для пластику — жовтий чи прозорий. Якщо мішок не жовтий і не прозорий — його можуть просто не забрати. Скло збирають у відро і потім виносять у великий бак. Органіку збирають у спеціальні органічні пакети (які підлягають компостуванню).
Нещодавно в Корбетті ввели нові правила для «іншого» — раніше все складали в чорний непрозорий мішок. Зараз місто видало кожній родині персональний бачок зі штрих-кодом. Оператор фіксує по штрих-коду вагу бачка і дату, а потім в кінці року за цими даними розраховують розмір податку на сміття для кожної родини, таким чином мотивуючи людей сортувати відповідально і якнайменше сміття класти у бачок.
Кольорові мішки купують в супермаркеті, для органіки часто використовують пакети, що залишилися від покупок (кілька років тому у всіх магазинах заборонили пластикові пакети, тому супермаркети дають органічні або паперові).
З «іншим» є багато обмежень: великогабаритні предмети, сковорідки, каструлі, електроніка, дроти, касети і диски, батарейки, протерміновані медикаменти, всі типи масла в тому числі харчові — все це треба окремо везти в Екоцентр, де також фіксують вагу сміття для розрахунку податків.
Можна знайти цікаві дослідження, які розкажуть про те, для чого переробляють вторсировину. Наприклад, в загальних правилах для Ломбардії (метрополійне місто — Мілан) є така інформація: із трьох алюмінієвих банок можна зробити пару окулярів, всього 30 пластикових пляшок достатньо, аби виготовити сидіння для стільця, кожна скляна пляшка перероблюється на нову, завдяки роздільному збору відходів паперу та картону, з десяти утилізованих коробок можна виготовити дев’ять нових, завдяки переробці деревини, меблева промисловість Італії використовує відновлену, екологічно сприятливу, сировину».
І хоча моя подруга зазначає, що в Італії є свої суттєві сміттєві проблеми, в Україні про таку відповідальність за сміття для кожного можна поки що тільки мріяти. І робити, що можливо. Справлятись з упаковками і загалом сміттям в житті виходить не так вправно і еко як хотілося б. Інколи ти забуваєш взяти з собою торбинку, або хочеш прямо зараз купити чорниці, а якось не захопив з собою відерце чи банку, і таки погоджуєшся на кульочок. Не тягнеш з собою додому обгортку від липкого морозива, яке з’їв у місті, щоб помити і віддати на переробку — а кидаєш в найближчий смітник. Та навіть спроба мінімізувати сміття в домі і житті надає приємне відчуття легкості.
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 120 днів. За цей час ми опублікували 24969 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті