Ні, кульочок не потрібен: як я почала життя без поліетиленових пакетів

За даними Мінрегіонбуду Україна продукує понад 11 мільйонів тонн твердих побутових відходів за рік, які захоронюють на 5,5 тисячах сміттєзвалищ і полігонів загальною площею понад дев’ять тисяч гектарів. Тут же зазначається, що кількість перевантажених сміттєзвалищ становить 6%, а 24% не відповідають нормам екологічної безпеки. Колосальна кількість сміття і велика проблема для всієї країни. Але чомусь у нас не вважають за потрібне про неї говорити, і згадали про сміття лише зараз, коли питання вивезення гостро постало у Львові. Як думаєте, скільки з цього сміття — вашого?

«Пакет потрібен?» — знайома фраза на касі супермаркету. Пакети в нас — буденна річ, від якої відмовитись важко. Якщо вирішуєш мінімізувати кількість поліетилену і загалом сміття в будинку, треба готуватись до маленьких битв з самим собою.

І тут згадуються моменти з дитинства. Коли замість сміттєвих пакетів у відрі була застелена газета, і сміття виносили разом з відром, з якого витрушували весь вміст. Замість засобів для миття посуду на кухні використовували гірчичний порошок і соду. Для транспортування предмети загортали в папір чи газету. В магазин ходили з авоськами і щільними господарськими сумками. Молоко, сметана — в бідонах і скляних банках, які мили і використовували роками. Щоб купити яйця, треба було захопити з собою спеціальний лоток (пам’ятаю, в нас був великий — одразу на три десятки). Чому ж зараз так важко відмовитися від упаковок і різноманітних кульочків? Тому що вони скрізь.

Продавчині на ринку автоматично пхають тобі все в кульок і часто щиро не розуміють, чому ти причуєшся і просиш зважити все у своїй торбочці або й просто так, аби два баклажани чи помідори покласти в кошик без поліетиленових обладунків. Найчастіше мені кажуть «так він же безкоштовний!», бо іншу причину, чого я не хочу брати кульок вони не уявляють. Ти ж не будеш пояснювати, що у світі щороку продукується понад 80 мільйонів тон пластикових виробів і це бентежить тебе.

У супермаркетах простіше, можна одразу зважувати в багаторазових торбочках-сітках, на яких навіть є спеціальне місце для цінників, які потім легко зняти (дякую за зручні торбочки SVOЯ TARA). Але в мене немає звички брати контейнер для сиру, та й як купувати м’ясо і рибу без кульочка я ще не вирішила. Попри це, навіть якщо ти не запакував нічого в кульок і приніс додому все у торбах, з десяток пластикових упаковок все одно знайдеться — пакет від молока, упаковка від сметани, одноразовий лоток від яєць, обгортки шоколаду, пляшка від води. Тут постає питання, куди це все дівати. Через те, що в нас не було окремих сміттєвих контейнерів під домом, довгий час питання залишалося відкритим. Аж поки я не дізналася про Україна БЕЗ сміття і зокрема їхній «Майстер добрих справ» — мікроавтобус, що на вихідних курсує містом і забирає вторсировину.

Треба зібрати все і принести в певний час до автобуса. Хоча і тут є свої складнощі. На переробку потрібно здавати вже чисте і відсортоване сміття. Тож в нашому житті з’явився вираз «помити сміття» — бо всі пакети від молока, морозива, пляшки від пива і шампунів тепер треба очистити. Власне, як і прати кульочки, які таки потрапляють додому і які треба здати на переробку. Це не так легко, як здається. По-перше, з’ясувалось, що далеко не у всіх випадках я можу визначити, що до чого відсортувати. По-друге, деякі речі я таки викидаю,бо розумію, що на те щоб відмити певну упаковку піде купа часу і води. Треба ще навчитися справлятись з цим красиво і правильно.

На тему сміття я спілкувалася зі своєю подругою, що живе в Італії. Там сортування існує вже багато років, хоч правила і відрізняються в різних регіонах по країні. В Корбетті (місті, де вона живе – муніципалітет в Італії, у регіоні Ломбардія), на сьогодні сміття ділять так: папір, пластик, скло та бляшанки, органіка, використані памперси, інше.

Якщо хтось в будинку не сортує сміття за правилами і кладе не в той контейнер, усьому будинку нараховується штраф. На початку року міське керівництво розсилає розклад днів збору різного типу сміття і детальні інструкції з сортування. Для кожного виду сміття — різний колір мішків. Для паперу — фіолетовий, для пластику — жовтий чи прозорий. Якщо мішок не жовтий і не прозорий — його можуть просто не забрати. Скло збирають у відро і потім виносять у великий бак. Органіку збирають у спеціальні органічні пакети (які підлягають компостуванню).

Нещодавно в Корбетті ввели нові правила для «іншого» — раніше все складали в чорний непрозорий мішок. Зараз місто видало кожній родині персональний бачок зі штрих-кодом. Оператор фіксує по штрих-коду вагу бачка і дату, а потім в кінці року за цими даними розраховують розмір податку на сміття для кожної родини, таким чином мотивуючи людей сортувати відповідально і якнайменше сміття класти у бачок.

Кольорові мішки купують в супермаркеті, для органіки часто використовують пакети, що залишилися від покупок (кілька років тому у всіх магазинах заборонили пластикові пакети, тому супермаркети дають органічні або паперові).

З «іншим» є багато обмежень: великогабаритні предмети, сковорідки, каструлі, електроніка, дроти, касети і диски, батарейки, протерміновані медикаменти, всі типи масла в тому числі харчові — все це треба окремо везти в Екоцентр, де також фіксують вагу сміття для розрахунку податків.

Можна знайти цікаві дослідження, які розкажуть про те, для чого переробляють вторсировину. Наприклад, в загальних правилах для Ломбардії (метрополійне місто — Мілан) є така інформація: із трьох алюмінієвих банок можна зробити пару окулярів, всього 30 пластикових пляшок достатньо, аби виготовити сидіння для стільця, кожна скляна пляшка перероблюється на нову, завдяки роздільному збору відходів паперу та картону, з десяти утилізованих коробок можна виготовити дев’ять нових, завдяки переробці деревини, меблева промисловість Італії використовує відновлену, екологічно сприятливу, сировину».

І хоча моя подруга зазначає, що в Італії є свої суттєві сміттєві проблеми, в Україні про таку відповідальність за сміття для кожного можна поки що тільки мріяти. І робити, що можливо. Справлятись з упаковками і загалом сміттям в житті виходить не так вправно і еко як хотілося б. Інколи ти забуваєш взяти з собою торбинку, або хочеш прямо зараз купити чорниці, а якось не захопив з собою відерце чи банку, і таки погоджуєшся на кульочок. Не тягнеш з собою додому обгортку від липкого морозива, яке з’їв у місті, щоб помити і віддати на переробку — а кидаєш в найближчий смітник. Та навіть спроба мінімізувати сміття в домі і житті надає приємне відчуття легкості.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 280 днів. За цей час ми опублікували 23517 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?