У Києві немає комфортних громадських вбиралень, і невідомо, коли вони з’являться.

За даними World Toilet Organization (WTO), у 2013 році щодня гинуло 1000 дітей через погані санітарні умови, серед яких і відсутність доступу до чистих вбиралень. Близько одного мільярда людей у 2015 році не мали доступу до вбиралень й задовольняли цю потребу просто неба.

Доступ до туалетів – один з індикаторів рівня комфорту у місті, його пристосованості до потреб мешканців. У Києві питання з громадськими вбиральнями й досі не врегульоване, але проблематика привертає все більше уваги містян.

Питання руба

У 2016 році петиція про створення мережі громадських вбиралень у Києві, ініційована активістом Сергієм Щелкуновим, зібрала 10 000 підписів. На думку автора, КМДА має розробити стандарт вбиральні, яка стане повноцінним безбар’єрним гігієнічним комплексом, з чистою водою та сповивальним столиком для батьків. Крім того, мають бути визначені місця, у яких розміщуватимуться нові комплекси.

Автоматична вбиральня біля фунікулера в Києві. Фото: bigboard.ua

У серпні 2017 року чиновники КМДА таки направили петицію на реалізацію. До цього активних дій, фактично не було, розповідає Сергій, а відписки з КМДА мали наступний зміст: «Насправді мережа громадських вбиралень існує і з нею все гаразд». За інформацією Департаменту комунальної власності, у Києві є близько 120 громадських вбиралень. З них 86 перебувають на балансі СВКП «Київводфонд». Однак, з ними є ряд серйозних проблем. Сім громадських вбиралень наразі ескплуатуються сторонніми особами. Наприклад, вбиральня поряд з метро «Дорогожичі» захоплена рейдерами, через що власник попросив відімкнути об’єкт від міської каналізації.

Наразі з КМДА активісту повідомили, що до кінця року має бути розроблений Стратегічний план з встановлення туалетів у Києві.

Рух по колу

І хоча концепція ще не розроблена, у Києві час від часу виникають несистемні ініціативи з облаштування вбиралень. Цього літа біля верхнього виходу з фунікулера поставили автоматичну вбиральню французького виробництва. Ззовні вона виглядає як тумба для афіш, а всередині розміщена кабіна з системою очищення – протягом хвилини унітаз та підлога повністю дезінфікуються. Скористатися вбиральнею коштує п’ять гривень. На такий туалет місто не витрачає кошти: вбиральня є приватною власністю, а дохід власник отримує ще й від зовнішньої реклами на об’єкті. До кінця року у Києві мало з’явитися 10 таких туалетів.

Важливість встановлення якісних громадських вбиралень усвідомлюють молоді архітектори та дизайнери. У 2016 році освітня платформа CANactions спільно з компанією GEBERIT започаткували конкурс архітектурних проектів вбиралень у рекреаційних зонах STREET GEBERIT. В 2017 році конкурс відбувся на найкращий ескіз вбиральні для парку Перемоги у Миколаєві. Зараз для цього парку готують проект реконструкції, а під час його реалізації тут розмістять і нову вбиральню.  

Ескізний проект-переможець конкурсу STREET GEBERIT у Житомирі

Під час конкурсу-2016 було декілька спроб реалізувати проект-переможець для Гідропарку Житомира. Перший раз – закінчився рік, і виділені гроші повернулись назад у бюджет, а другий раз – за ескізом київських архітекторів житомирські спеціалісти спроектували новий об’єкт. Міський голова Житомира назвав його «звичайним сараєм», тому проект відправили на доопрацювання.

А що у них?

Наявність доступних громадських туалетів – це питання цивілізаційного вибору, а їх комфорт та зручність свідчать про повагу до людської гідності. Адже альтернатива публічному туалету – підворіття чи темний закуток, або вмовляння офіціанта впустити вас до закладу.

Тому в світі регулюють це питання. Посібник з дизайну та обслуговування публічних вбиралень Сінгапурської «туалетної асоціації» визначає добре облаштований туалет за наступними критеріями: чистота, сухість, якісна вентиляція, легкість в обслуговуванні, продуманий проект та, безумовно, комфорт для людей з інвалідністю.

А берлінська концепція міських вбиралень (в Києві, нагадуємо, чогось подібного не існує) описана на 99 сторінках. У Німеччині публічні туалети зазвичай є платними – вартість близько 0,5 євро. У міста Кельн, наприклад, є сайт з інтерактивною мапою мережі міських вбиралень. Понад це, кожен зможе знайти не лише найближчий туалет, а такий, що задовольнить потреби конкретного користувача: є опція шукати лише безкоштовні вбиральні, з приладдям для дітей, цілодобові, пісуари. У рамках програми HappyToilet Cologne власники місцевих підприємств можуть встановлювати свою плату за відвідування туалету, але ціна не має перевищувати 1 євро.

Громадська вбиральня у Франції. Фото: flickr-юзер La Citta Vita

У Веллінгтоні, столиці Нової Зеландії, ще у 2002 році були сформульовані вимоги, якими мають бути «зручності» для містян. Зокрема, передбачена наявність достатньої кількості вбиралень у туристичних районах та безкоштовне користування (плата можлива лише за додаткові послуги, наприклад, за користування душовою кабіною). Новозеландський стандарт проектування публічних туалетів з’явився ще раніше – у 1999 році.

У Франції нерідко можна побачити платні автоматичні кабінки, такі ж як одна автоматизована вбиральня у Києві біля фунікулера. Окрім того, там є мережа пісуарів.

Як бачимо, розвинені країни та міста мають власні концепції розвитку мережі вбиралень, базовані на дослідженнях потреб містян. У Києві ж залишається сподіватись, що КМДА виконає вимоги, описані у петиції, та розробить концепцію і почне впроваджувати в місті цивілізовані стандарти публічної гігієни.

Головне фото: bigkiev.com