«Хмарочос» зібрав 10 виступів на конференції TED про міста і міський розвиток, які варто подивитися.

Конференція TED проводиться з 1984 року у місті Монтерей (Каліфорнія, США). Протягом своїх виступів лектори діляться унікальними ідеями у сферах науки, дизайну, політики, культури чи бізнесу.

Жейме Лернер «Пісня міста»

Жейме Лернер – бразильський архітектор, який був тричі обраний мером міста Курітіба й двічі – губернатором штату Парана. У своєму виступі він розповідає про виклики, які виникали під час головування у Курітібі. Лернер є автором книги «Акупунктура міста» про точкові швидкі та недорогі зміни у містах, які можуть спричиняти великий вплив на середовище.

З 80-х років у Курітібі почала функціонувати системи швидкісних автобусів BRT (з англ. Bus rapid transit). Лернер переконаний: не можна покладатися лише на автомобілі. «Я завжди казав, що автомобіль — як теща. Ви повинні мати з нею хороші стосунки, але вона не може керувати вашим життям. І якщо єдина жінка у вашому житті — ваша теща, у вас проблеми».

На думку архітектора, міське середовище передбачає рішення усіх проблем, що виникають у ньому. Будь-яке місто можна помітно покращити за три роки. Але, за словами Лернера, креативність розпочинається тоді, коли з бюджету прибирається один нуль. Наприклад, оперний театр Ópera de Arame у Курітібі звели за 2 місяці, кошторис проекту був мінімальний, а парки облаштували зі старих кар’єрів. «Кожен елемент можливо трансформувати — будь-яку жабу можна перетворити на принца», – говорить Лернер.

Бенжамін Барбер
«Чому мери мають керувати світом?»

На думку політичного теоретика Бенжаміна Барбера політичні інститути, розроблені 400 років тому себе вичерпали, а зараз світом мають керувати мери. Саме ті люди, які щодня втілюють практичні зміни у життя.

Деякі міста старіші від нинішніх держав, до яких вони належать. Саме місто є нашою домівкою, у ньому минає усе наше життя: від народження до смерті. Міські площі та простори є місцями, де вершиться справжня демократія. І за ці простори відповідають мери, чиїм завданням є контролювати реальний стан справ. Щоб бути справді хорошим мером, потрібно відійти від ідеології, релігії чи будь-яких переконань.

Ми довіряємо міським управлінцям, бо вони є нашими сусідами і знають наші проблеми. Самі ж міста поступово перетворюються на мультикультурні середовища, де люди домовляються та взаємодіють один з одним. Мери можуть керувати не лише своїми містами, а й діяти спільно з іншими очільниками міст. Адже міста не конкурують, а переймають досвід. Настав час світу без кордонів, от тільки як його втілити? Як підтягнути політичні процеси та інструменти до реалій ХХІ століття? Саме про це і є виступ Бенжаміна Барбера.

Жанет Садік-Кхан
«Вулиці Нью-Йорку більше не жалюгідні!»

Жанет Садік-Кхан – очільниця департаменту транспорту міста Нью-Йорк часів мера Майкла Блумберга. Свій виступ вона присвятила разючим змінам, на які наважилася тогочасна команда міських управлінців та вражаючим результатам, яких вдалося досягти..

Завдання у них було нелегке. На початку 2000-х років Нью-Йорк був містом, підлаштованим для автомобілів. У ньому бракувало публічних просторів для відпочинку, велоінфраструктури. Зміни вирішили впроваджувати з центральної площі – Таймс-Сквер. Пілотний проект тривав шість місяців і закінчився тим, що частина Бродвею стала пішохідною.  

Зараз, коли найбільше людей мешкають саме у містах, їхній дизайн – це ключове питання майбутнього. Жанет Садік-Кхан переконана, що вулиці є одним з найвразливіших ресурсів міста. Однак його можна швидко оновити. В усіх проектах команда міських реформаторів намагалася залучати бізнес. Оскільки підприємцям пішоходи мали приносити потенційний прибуток.

За час роботи команди було створено 50 пішохідних площ у кожному районі міста, змінене цільове призначення 10,5 га автомобільних смуг, які теж стали пішохідними. Сама Жанет Садік-Кхан розкриває у відео кілька секретів успіху. Один із них: «Ми робили усе нашвидкуруч. Замість того, щоб роками планувати і створювати комп’ютерні моделі, ми озброїлися фарбою і тимчасовими матеріалами».

Тіестер Гейтс
«Як відродити сусідство:
з уявою, красою та мистецтвом»

Тіестер Гейтс, на перший погляд, – звичайний гончар з Чикаго. За допомогою творчого підходу та практики партисипативності (залучення) він зумів повернути до життя цілий район, де ще кілька років тому було засилля занедбаних та порожніх будинків. Раніше життя Гейтса минало у його творчій майстерні, але одного дня він подумав про те, який потенціал для мистецької практики приховують закинуті будівлі, і загорівся бажанням знову наповнити їх змістом. Тіестер купував занедбані будинки, приводив їх до ладу і починав організовувати там публічні заходи: лекції, зустрічі громади і обговорення.  Так розпочався проект Dorchester Projects в рамках якого з’явилися Будинок-Архів, Будинком Слухача з колекцією викинутих книг з видавництва Джонсон та книг із старої книгарні, що припиняла роботу, Дім Чорно-білого Кіно, а також Банк мистецтв. Гончар перетворив занепадаючий район у культурний та мистецький хаб. «Наразі ми думаємо вже про місто», – говорить Тіестер.

Еді Рама «Відвоюй місто фарбою»

Мистецтво змінює світ. Про це говорить у своєму виступі Еді Рама. У минулому – митець, мер Тирани, а нині – прем’єр-міністр Албанії.

11-річний період його керування Тираною асоціюється з двома речами: знесеннями нелегальних споруд і кольорами. Все розпочалося з експерименту, коли старий будинок у Тирані пофарбувати у помаранчевий колір. Містянам ідея Рами дуже сподобалася. Кольори у прямому сенсі міняли життя людей. Одного разу Еді Рама побачив, як власники крамниці на вулиці, де щойно розмалювали будинки, викидали старі віконниці і встановлювали скляну вітрину. Свої дії вони аргументували тим, що тепер тут усе кольорове, є ліхтарі, нові дороги без вибоїн, дерева. Тут гарно, тут безпечно.

Рама щиро переконаний: зміни у свідомості провокують підвищення рівня життя. А фарби на вулицях Тирани подарували його мешканцям найголовніше – надію і стимул до змін.

Оле Шерен
«Чому справжня архітектура
має розповідати історію?»

У своїй роботі архітектор Оле Шерен постійно шукав відповідь на питання: як можна створювати зручні і функціональні об’єкти, які водночас мають ідею?

На прикладі власних робіт Шерен показує що завдання архітектора поєднати людей, а не ізолювати їх. Відтак місія архітектора – розповідати людські історії.

У сприйнятті Шерена, будівлю слід розглядати як організм. Якщо сприймаєш будівлю як дійову особу міста, то у неї з’являється голос, вона починає розповідати свою історію. Шерен вважає, що архітектура у широкому сенсі – це складна система взаємодій, сукупність усіх тих історій, які проживають люди в один момент. Відтак завдання архітектора створити простір для цих історій, дозволити історіям мешканців та користувачів будівель визначати архітектуру. Проект Оле Шерена з Ремом Колгасом – будівництво телецентру для китайського національного телебачення, архітектор вважає своїм досягненням. Адже нині – це знаковий символ Пекіну, а будівля отримала голос у цьому місті. Інноваційний підхід часом знаходить найбільш оптимальні рішення: наприклад, для житлового комплексу у Сингапурі Шерен вирішив «покласти» 12 веж горизонтально, поєднаних системою внутрішніх двориків. В результаті, мешканці отримали 112% початкової площі зелені!  Архітектура для Оле Шерена – це спосіб життя, який ми обираємо, та історії людей навколо.

Едуардо Паес «Чотири заповіді для міста»

Мер Ріо-де-Жанейро Едуардо Паес розпочинає свій виступ з оголошення результатів на проведення Олімпійських ігор у 2016 році. За цією вагомою перемогою у змаганні з європейськими суперниками, США, Японією стоїть довга та кропітка праця. Вона лише підтверджує правило: для змін не потрібно дуже багато грошей. Едуардо Паес та його команді довелося зіштовхнутися зі стандартними проблемами міст: загазованість, автомобілецентризм, неефективний транспорт та «гори бетону».

Однак Паес не впадав у відчай, а вирішив використовувати красу та різноманіття міста для його туристичного потенціалу. У своєму виступі він формулює чотири  заповіді для міста. І ділиться своїми інсайтами: фавели – не завжди є проблемою, а простір, якого бракує, можна створити. Мобільність та соціальна інтеграція – ключові показники, якими визначається успіх міста. Найголовніше ж у міському управлінні використовувати оригінальні методи, які не лише дозволять реалізовувати необхідні зміни з малими бюджетами, а й підкажуть найбільш ефективний шлях.

Алехандро Аравена
«Моя архітектурна філософія?
Залучіть до процесу громаду»

У TED-виступі Алехандро Аравена розповідає про реалії міського життя наших днів: люди прагнуть переїхати до міста. Наразі у містах проживає 3 мільярди, з яких 1 перебуває за межею бідності. Всі новоприбулі стикаються з вже класичними проблемами: швидкість, кошти, масштаб.  Аравена розкриває страхітливу формулу: наступні 15 років потрібно будувати щотижня місто-мільйонник, у якому щомісячний дохід родини буде $ 10 000. Якщо рішення не буде знайдене, то урбанізація все одно не зупиниться. Однак, новоприбулі мешканці міст житимуть у фавелах і нетрях.

Коли архітектору дали завдання збудувати житло для ста сімей у Чилі, він побудував напівбудинки, які кожна родина могла самотужки добудувати. Тобто архітектор пішов на авантюру: забезпечити основу, й дати можливість родинам створити своє житло, активізувати власний потенціал. Власне, на цьому базується одна з ідей Алехандро.

Джефф Спек «Прогулянкове/Прохідне місто»

Урбаніст Джефф Спек знає, що сучасна проблема США – це передмістя. Автомобілезалежність змушує середньостатистичну американську родину витрачати на свої переміщення і транспорт більше коштів, аніж на житло. Містобудівник та автор книги «Прохідне місто» Спек у однойменному виступі заявляє: він знає, як впоратися з цією кризою. Американці зараз, на думку Спека, живуть у містах, де потрібно бути залежним від автомобіля. Його ідея полягає у тому, аби зробити міста зручними і доступними для пішохода. Власна автівка для жителя передмістя перетворилася з символу свободи на «протез, що отруює викидами повітря, забирає час та загрожує життю».

Обмеження міської забудови, збереження вузьких вулиць та велоінфраструктура – рецепт успіху, який за останні три десятиліття знайшло для себе місто Портленд. В 1996 році рівень автомобілекористування у ньому досяг піку і з того моменту невпинно падає.

Найбільший інтерес криється у тому, як міський спосіб життя поступово став більш екологічним, аніж заміський. Чому якість життя залежатиме від того, чи розвивається ваше місто чи район за принципами сталості. Як навіть ваш зовнішній вигляд залежить від планування вашого району. На ці всі питання дає відповідь Джефф Спек у своєму виступі.

Джин Ганг
«Будівлі, які об’єднують природу і місто»

Архітекторка Джин Ганг каже, що вона – будівельник стосунків. Вона вірить, що міста – це, перш за все, люди, а архітектори проектують стосунки між людьми, а не лише будівлі. Архітектура для Ганг є інструментом покращення соціальних відносин. Способи його застосування можуть бути найрізноманітніші. Це камін-ватра у центрі будівлі, балкони неправильної форми, які зупиняють вітер і працюють у форматі соціальної мережі між сусідами. Зрештою, недаремно Ганг використовує у роботі досвід екологів, які вивчали відносини між різними істотами та середовищем,  а також взаємозв’язки між елементами екосистеми. Джин переконана, що будівництво є соціальним явищем. Будь-які громадські простори можна переосмислити, але лише за умови залучення громади. Хоч, це і лякало саму Джин, про що вона відверто зізнається. В архітектурних школах не вчать спілкуватися з людьми і залучати спільноту до проектування. Але це можливо змінити. І тоді уся планета може стати більш гармонійною, а міські середовища позбавляться суперечностей.