Розробник WhatsApp, співзасновник PayPal, головний аналітик даних Tesla, засновник Паризького університету хореографії, прем’єр-міністр Ізраїлю. Що поєднує цих людей? Всі вони – кияни, і «Хмарочос» зібрав найцікавіші факти про них.

Ян Кум, розробник WhatsApp

У 1992 році родина 16-річного Яна Кума емігрує з Фастова (Київська область) до США. У підлітковому віці через фінансові труднощі Ян працював прибиральником, а його сім’я жила коштом соціальних виплат. Згодом Кум залишив навчання в університеті Сан-Хосе і почав працювати у компанії Yahoo. Там він накопичує перший капітал, і незабаром розробляє месенджер WhatsApp. У 2014 році компанія Facebook підписує угоду й викуповує WhatsApp за $21,94 млрд, головним бенефіціаром злиття став Ян Кум, якому належала близько половина акцій компанії. За свою частку він отримав близько $9,8 млрд. Наразі Ян Кум входить до складу директорів компанії Facebook.

Максиміліан Левчин, співзасновник PayPal

Разом зі своєю родиною Максиміліан емігрував з Києва у віці 16 років. Серед причин переїзду пригадує антисемітизм: на дверях єврейської родини часто малювали зірку Давида, а за батьком стежили працівники КДБ. Старшу школу Максиміліан закінчує вже в США, де згодом будує кар’єрі у сфері IT. Він засновник і розробник системи електронних платежів PayPal, а також колишній віце-президент Google. У 2002 році PayPal була викуплена компанією eBay за $1,5 млрд. На той час Левчину виповнилося 26 років. Окрім PayPal i Google в біографії Левчина є й інші стартапи. Компанія Slide, спеціалізована на розробці соціальних додатків, Glow – мобільний застосунок для відстеження репродуктивного здоров’я. Окрім того, він працював на керівних посадах в Evernote і Yahoo.

На честь своєї бабусі Фріми Йосипівни Лукацької, астрофізика та доктора фізико-математичних наук, Максиміліан заснував премію в галузі комп’ютерних наук Frima Lukatskaya Scholarship.

Олексій Ілляшов, principal data architect
(технічний директор по даних) Tesla

Кар’єра Олексія розпочалася у Києві. Після розпаду СРСР його запросили до Центру оперативно-стратегічних досліджень генштабу Міноборони України. Олексій пригадує, що всі напрацювання центру лишалися на папері, і ніхто не поспішав реалізовувати концепції інформатизації, розроблені фахівцями.

В 1996 році Ілляшова обирають для участі в програмі International Military Education Training, за якою він їде навчатися до США. Там він змінює спеціалізацію на ІТ-менеджмент. Тема магістерської роботи Ілляшова – «Розвиток інформаційної інфраструктури для Міністерства закордонних справ України». Олексій залишився у Штатах й став розробником комп’ютерного забезпечення. Після роботи в компаніях Nanosolar та Maxim Integrated, до Ілляшова у 2014 році надійшла пропозиція з працевлаштування від компанії Tesla. За підрахунками самого Ілляшова, конкуренція на вакансії компанії вражає – понад півмільйона резюме у 2016 році.

Єгор Анчишкін, засновник компанії з розпізнавання облич Viewdle

фото: flickt user tedxkyiv2010

Єгор Анчишкін більшу частину життя прожив у Києві і лише декілька років тому переїхав до США. Вищу освіту здобував у КПІ. Анчишкін заснував компанію Viewdle, яка спеціалізувалася на розробці алгоритмів розпізнавання облич. Проект отримав інвестиції розміром півмільйона доларів, а у 2012 – компанію викупила Google. Точну вартість угоди не розголошують, але оцінюють приблизно в $30-45 млн. Згодом Анчишкін запустив нову компанію Zakaz.ua. Це – сервіс з доставки продуктів. Програмне забезпечення, яке було розроблене за п’ять років існування Zakaz.ua в Україні, Єгор застосував і для іншої компанії – CartFresh, що працює у США. Обидві компанії належать американській фірмі, серед власників якої сам Анчишкін й інші акціонери. Всього у ці два проекти було залучено інвестицій в понад $2,5 млн.

Джей Прітцкер, засновник Прітцкерівської премії

фото: pritzkerprize.com

Джей Прітцкер народився у США, однак його тато був киянином. Родина перебралася з єврейського району Києва до Чикаго у 1881 році. В США сімейний юридичний бізнес, яким керував дядько Джея, став успішним. В результаті, було інвестовано кошти в створення нового холдингу – Marmon Group, який об’єднує компанії з виробництва різноманітного обладнання: від будівельного о транспортного. Згодом Джей став успішним бізнесменом – був власником мережі готелів Hyatt, володів авіакомпанією Braniff Airlines. Є засновником Прітцкерівської премії.

Голда Меїр, прем’єр-міністр Ізраїлю

фото: flickr-user Brian 1938

Голда Меїр народилася в 1898 році у багатодітній єврейській родині у Києві. П’ятеро з восьми дітей померли, а сама Голда пригадувала, як євреї в ті часи барикадувалися під час погромів. Її батько першим виїхав до США. Мойсею Мабовичу знадобилося три роки, аби перевезти до нової країни дружину та дітей. У США 14-річну Голду батьки хотіли одружити з 30-річним страховим агентом. Згодом Голда їде жити до сестри до Денвера (штат Колорадо). Там вона захоплюється ідеями сіонізму і закінчує старшу школу. Згодом вона повертається до батьків та справляє весілля з Морісом Меєрсоном. Майбутнє життя Голди приховуватиме для неї ще багато несподіванок: політична кар’єра, життя у кібуці (сіоністська комуна). Саме вона була у складі 38 осіб, що підписували Декларацію незалежності Ізраїлю у 1948 році. Вона була послом новоутвореного Ізраїлю в Москві. Попри це Голда не знала ані російської, ані української мови. Своєю мовою вона все життя вважатиме ідиш. На час її прем’єрства випали скрутні часи – Війна Судного дня, розстріл ізраїльської збірної на Олімпіаді в Мюнхені. Голда Меїр стала однією з найлегендарніших політичних осіб Ізраїлю.

Зіно Давідоф, засновник марки Davidoff

фото: flickr user Guillermo the IVth

Зіно Давідоф на теренах Російської імперії був Зіновієм Давидовим. Він народився в 1906 році у Новгород-Сіверському, але родина Давидових одразу переїхала до Києва. У віці п’яти років Зіновій з батьками переїхав до Швейцарії. Ставши дорослим, Зіно продовжив справу батька, який займався тютюновим бізнесом. Після відвідин країн Латинської Америки й проживання у них протягом двох років паралельно працюючи на тютюновій плантації, Зіновій повернувся до Швейцарії, де заснував відому до цього дня марку сигарет та сигар.

Серж Лифар, засновник Паризького інституту хореографії,
викладач Сорбонни

фото: flickr user veluandcoco

Лифар по праву може вважатися зіркою балету. Більша частина його життя минула у Франції, хоча Сергій Лифар народився у родині чиновника Департаменту лісового та водного господарства у передмісті Києва. Долю Сержа, як його називатимуть у Франції, значною мірою визначила Броніслава Ніжинська – балерина, викладачка балету та засновниця власної «Школи руху». Слідом за своєю викладачкою, Серж емігрує до Франції у 1923 році, де й будує свою балетну кар’єру. В 1947 році він заснував Інститут хореографії у Парижі. Крім того, Серж Лифар викладав курс з історії та теорії танцю у Сорбонні. Артист балету спілкувався з багатьма відомими митцями свого часу. Серед його друзів: Пабло Пікассо й Сальвадором Далі.

Володимир Горовиць, піаніст, володар 25 премій Grammy

фото: flickr user Tullio Saba

Володимир Горовиць почав займатися у Київському музичному училищі з дев’яти років. В 17-річному віці він давав концерти по Російській імперії. Австрійський піаніст Шнабель, потрапивши на один з виступів юного піаніста, вирішив, що Горовиць обов’язково має поїхати до Європи. У 1928 році Володимир емігрував до США, залишивши в СРСР свою родину. Його мати померла незабаром після від’їзду сина, а батька відправляють до ГУЛАГу.

Горовиць страждає депресією. Його тесть Артуро Тосканіні, італійський оперний диригент, витягує Володимира з цього стану. Коли починається війна, усі зароблені гроші Горовиць віддає на допомогу у боротьбі з нацистами. За це вже у літньому віці він отримає Медаль свободи, нагороду для цивільних осіб за заслуги під час Другої світової війни. З 1953 року Горовиць знову перебуває в депресії. Для запису платівки в його домі облаштовують міні-студію. Володимир не залишає свій будинок протягом 12 років. Лише одного разу він поїхав в Україну, але потрапив на час Чорнобильської катастрофи й так і не дістався Києва. За 27 років Володимир Горовиць отримав 25 премій Grammy.