Близько 15% всього населення Землі має інвалідність. Ще більше людей належать до маломобільних груп населення, які відчувають труднощі у пересуванні. При цьому  більшість міст розраховані винятково на молодих, сильних та здорових осіб, ігноруючи потреби інших категорій. Крім того, у містах є цілі соціальні групи, які не включені або лише частково включені у життя суспільства за різних обставин.

Чому важливо дати усім рівні можливості доступу до громадського простору та суспільних благ? «Хмарочос» пояснює, що таке інклюзивність та як її досягти.

Нові виклики ХХ століття

Інклюзивність – це принцип, який гарантує доступ усіх категорій громадян до міських просторів і сервісів, тобто «включення» усіх містян у суспільне життя. Реалізація цього принципу є однією з умов розвитку відкритого суспільства, в якому кожен може вільно задовольнити власні потреби, реалізувати прагнення та нести особисту відповідальність за свої дії.

Поняття інклюзії сформувалося не так давно. Воно розвивалося паралельно у кількох напрямках. Після Другої світової війни у Європі помітно збільшилася кількість людей з інвалідністю: багато військових та мирного населення отримали сумісні з життям травми, але при цьому втратили мобільність. У 1948 році Генасамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, а у 1950 році країни-учасниці Ради Європи підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Ці документи стали основою для появи рухів за права людини, за включення різних соціальних груп у життя суспільства. Так, вже у 1950-х роках афроамериканка Роза Паркс відмовилася покинути місце, марковане white-only. Це був початок визвольного руху чорношкірих американців, що протестували проти сегрегації в освіті та інфраструктурі.

Будівля ООН у Нью-Йорку

В 1955 з’являється організація  BC Association for Community Living (зараз Inclusion BC), в яку об’єднуються батьки дітей з інвалідністю. Вони починають боротися за права своїх дітей навчатися з рештою й бути інтегрованими у загальний освітній процес. Окрім того, у школах стала актуальною тема гендерної інклюзії, яка поступово перейшла від питання доступу до освіти дівчат до захисту прав жінок на всіх рівнях брати участь у соціальному, політичному, економічному житті і при цьому бути в безпеці.

Демографічні процеси також зіграли не останню роль: «старіння націй» стало загальною тенденцією більшості високорозвинених країн через прогрес у технологіях, медицині та підвищення тривалості й рівня якості життя. В результаті частка людей віком 60 років стала більш вагомою частиною суспільства.

Як визначається інклюзивність зараз?

Інклюзивність передбачає усунення дискримінації, інтеграцію біженців, однаковий доступ до суспільних благ та забезпечення прав людини. Всесвітній саміт соціального прогресу (що відбувся у Копенгагені, 1995) визначив інклюзивне суспільство як таке, в якому кожен має належні права та відповідальність і відіграє активну роль у житті громади.

В питаннях міської організації першою ластівкою інклюзивності став універсальний дизайн. І термін і саму концепцію розробив Рональд Мейс. Він усе життя провів на інвалідному візку після того, як у дитинстві перехворів на поліомієліт. Свій Центр доступного житла, пізніше перейменований у Центр універсального дизайну, Мейс створив у 1989 році. У 1997 році в університеті Північної Кароліни у США було сформульовано 7 принципів універсального дизайну:

1. Рівність та доступність використання;
2. Гнучкість використання;
3. Простота й інтуїтивне використання;
4. Доступно викладена інформація;
5. Терпимість до помилок;
6.Малі фізичні зусилля;
7. Наявність необхідного розміру, місця, простору.

У країнах ЄС є спеціальна щорічна нагорода «Доступне місто». Під час конкурсу оцінюють зусилля міст у покращенні будинків та громадських просторів, транспорту, способів комунікації, надання державних послуг (в тому числі медичних) та торгових центрів.

У 2017 році приз виграло містечко Честер з Великобританії, відоме міськими Валами, спадком Римської імперії, саксонців та Середньовіччя протяжністю 3,2 кілометра. Міська адміністрація облаштувала безбар’єрний доступ до решток укріплень для усіх відвідувачів.

Пішохідний перехід з тактильною плиткою на тротуарі

Універсальний дизайн включає дворівневий підхід:

– Відповідальне споживання – наповнення спектру «основних» продуктів, послуг, якими може скористатися якомога більша кількість людей;
– Адаптивний дизайн – такий, що мінімізує труднощі використання для конкретних користувачів.

На практиці це означає, що під час проектування простору одразу враховані потреби та інтереси всіх категорій користувачів. Це означає робити сходи з пандусом чи відмовитись від сходинок взагалі. Або ж робити не окремі двері для проїзду людей на візку, а проектувати дверний отвір такої ширини, щоб ним однаково легко могли пройти людина на візку, людина з великим багажем і батьки з візком або ж огрядна людина. Власне, універсальний дизайн містить у собі принцип безбар’єрності.

Однак, інклюзія у місті ширша за це поняття. Вона поєднує у собі не лише фізичний доступ до об’єктів дозвілля, інфраструктури, а й зручність та почуття користувачів. Адже інклюзія має гарантувати не лише можливість фізичного доступу, а й безпеку, належність до громади, взаємодію та захищеність. Методи у цього є різні, однак завдання одне – зробити комфортним співіснування різних груп, стерти між ними кордони.

Інклюзивність у громадському просторі
– основні приклади

Протягом життя наша мобільність змінюється. Універсальний дизайн покликаний зробити зручним життя та користування усіма соціальними, інфраструктурними, бізнес та розважальними об’єктами незалежно від віку, стану здоров’я, статі. Ось деякі приклади таких рішень.

Пандуси, пологі заїзди та ліфти

Пологий заїзд до будівлі чи будівництво під’їзду на одному рівні з тротуаром гарантуватиме доступність навіть краще, аніж винесений збоку пандус. Ним можуть скористатися не лише люди на візку, а й тимчасово маломобільні мешканці (як от людина, що несе пакети з покупками чи вагітна жінка). Ширина входу має дозволяти зайти людині на візку,  з дитячим візком чи великогабаритним багажем.

Ліфт – це необхідна річ у будь-якій будівлі. Він знадобиться різним групам громадян, яким важко підніматися сходами. Ліфтами мають бути обладнані транспортні вузли, такі як станції метро та вокзали чи залізничні станції.

Переходи

Люди в місті мають бути найголовнішою цінністю. Тому варто подбати про зручність їхнього пересування. Для цього слід забезпечити вулиці доріжками, прокладеними за  найзручнішими універсальними маршрутами, та дорогами з безпечними наземними переходами. У місці переходу тротуар має бути на одному рівні з проїжджою частиною.

Освітлення і дзеркала

Міста мають бути комфортним середовищем для всіх у будь-який час доби. Освітлення допоможе знизити відчуття небезпеки й почуватися вночі на вулицях впевненіше. А вузькі вулички з  поворотами з обмеженим кутом огляду потрібно доповнювати дзеркалами. Це дозволить бачити, що знаходиться за рогом, чи немає там людей.

Громадські простори

У містах мешкає понад половина населення планети, щільність в багатьох з них підвищується. Тому вільні земельні ділянки в містах мають високу вартість та є об’єктом інтересу приватних інвесторів. Багато жителів центральних районів популярних серед туристів міст страждають від відсутності якісних громадських просторів, призначених лише для спілкування. Їхнє облаштування та підтримка у належному стані – це важлива потреба для усіх. Адже якісні громадські простори стають не лише місцем дозвілля, а й платформою взаємодії, кооперації та знайомств.

Навігація різними мовами та з універсальними знаками

Зонування

Громадські простори потребують ефективного та обдуманого зонування. Так, під час конференції з гендерно-чутливого міського планування та розвитку (Відень, 2013) було встановлено, що для дівчаток віком 9-12 років бракує місця у парках та на ігрових майданчиках. Справа у тому, що дівчата надають перевагу іграм, у яких спілкуються в невеликих групах, а хлопці люблять фізично активні багатолюдні ігри і нерідко займають найбільшу площу на майданчиках. Зонування може вирішити цю проблему через створення місць для сидіння та неформальних розваг, й створення багатьох входів до ігрового майданчика. Таким чином, місця не бракуватиме нікому, а комфорт під час їх співіснування сприятиме налагодженню діалогу та взаєморозуміння.

Безкоштовні вбиральні з повивальними столиками

Доступ до вбиральні – це базова потреба людини. Однак, нерідко у містах бракує громадських вбиралень або їх мережа відсутня. Окрім того, самих лише туалетів недостатньо. Потрібно, щоб ці приміщення були безбар’єрним простором з доступом до чистої води та повивальних столиків. Адже громадська вбиральня – це відповідь на цілий комплекс потреб від санітарії та чистої води до догляду батьків за малюком.

Транслітерація шрифтом брайля, підписи та таблички, звукові сигнали

Якщо ви часто подорожуєте, мабуть, потрапляли у ситуацію, коли місцевої мови не знаєте, а вам необхідно кудись дістатися або знайти певний об’єкт. Що приходило на допомогу? Навігація. Інформування – це важлива частина комфортного простору. Універсальні графічні позначки можуть полегшити життя туристу та зробити його перебування у місті безпечнішим. Людям з інвалідністю потрібні мапи та вказівки, написані шрифтом Брайля, звукові сигнали, які допоможуть перейти через дорогу чи дістатися запланованого місця.