Навіть найсучасніші міста не є ідеальними: когось із жителів дратують гучні підлітки на скейтбордах, інших – бездомні, декого – навіть голуби. Усунути ці фактори допоможе так звана «ворожа» архітектура. Та чи дійсно потрібні простори, які говорять певним категоріям населення: «тобі тут не місце»?

За повідомленням Департаменту соціальної політики, минулого року у Києві офіційно було зареєстровано 5,5 тисяч бездомних. Про існування цієї соціальної групи кияни найчастіше згадують взимку, коли помічають їх  скупчення у пунктах обігріву чи на вокзалі. Щоб забезпечити «комфорт» пасажирів, безпритульних розганяють охоронці. Нерідко ця тема спричиняє дискусії в медіа та соціальних мережа. На початку січня 2018 року резонанс спричинив пост у Facebook журналістки Наталії Дубовик, яка пропонувала київській владі «почати ганяти бездомних та перетворити притон на чистий центральний вокзал». І поки жителі столиці діляться на тих, хто співчуває цій соціальній групі й тих, хто вважає, що їм не місце у публічних просторах, у інших великих містах світу діють не менш контраверсійні заходи.

Архітектура проти людини

Зокрема, це стосується рішень у сфері дизайну публічних просторів. «Ворожа» архітектура (hostile arhitecture) – напрямок міського дизайну, спрямований проти антисоціальної поведінки. За цим принципом простір проектується так, щоб ви могли використовувати його лише у спосіб, задуманий авторами. І це дійсно працює – з архітектурою не посперечаєшся.

Під назвою «ворожий / незручний / захисний» дизайн може ховатися багато заходів. Одні з найстаріших – шпилі на парканах та звичайні вуличні ліхтарі. Зокрема, у місті Глазго (Шотландія) помітили, що використання блакитного вуличного освітлення сприяло зниженню рівня злочинності. Подібні лампи інколи встановлюють і у вбиральнях – вважається, що це ускладнює прийом наркотиків: при блакитному освітленні складніше побачити судину. Інша антисоціальна поведінка, з якою борються «ворожим» дизайном, – катання на скейтбордах у місцях загального користування. На парапетах та поручнях встановлюють перегородки, іноді у вигляді невеликих скульптур.

Але найпоширенішим проявом такого дизайну на сьогодні є міські лавки. Камберденська лавка була вперше встановлена у Лондоні у 2012 році. На перший погляд нічого примітного – простий бетонний блок. Та саме вона вважається ідеальним прикладом «незручного» дизайну. Завдяки особливому покриттю, на ній не можна намалювати графіті чи наклеїти плакат. Немає щілин, а отже не вийде запхнути туди сміття. Лавка має нерівну поверхню, а тому вам не вдасться заснути чи проїхатись тут скейтбордом. Єдине її призначення – присісти на кілька хвилин.

«Незручні» лавки можуть мати різний вигляд, та усі вони створені так, щоб на них було неможливо спати. Найчастіше сидіння розділяють поручнями. А у метро Нью-Йорка, наприклад, лави взагалі замінили стійками, на які можна лише спертися, поки чекаєш потяга.

«Ворожий» дизайн набуває й радикальніших форм. У передмісті Брістоля, Англія, жителі «удосконалили» дерева металевими шипами. Таким чином, вони намагалися прогнати голубів, що сиділи на гілках та забруднювали автомобілі. «Колючки» встановлюють і для людей: найчастіше їх можна побачити на парапетах біля будинків та бізнес-центрів у респектабельних районах. Головне призначення цих елементів – завадити безпритульним відпочивати біля цих будівель. На сьогодні у містах Великобританії, Сполучених Штатів Америки та Франції ці заходи є доволі поширеними. Не винятком є і Париж: усе різноманіття міського дизайну, ворожого до безхатьків, можна побачити на відео.  

В Україні ворожий дизайн поки що не набув широкого поширення. Проте, якщо уважно придивитись до сидінь на вокзалі або на нових зупинках громадського транспорту, – можна помітити певний вплив цих ідей. Існує він й на іншому рівні: на пропозицію встановити сидіння біля виходу зі станції метро Льва Толстого у 2015 році Київський метрополітен відповів відмовою. Кажуть, лавки створять сприятливі умови для «скупчення людей без визначеного місця проживання».

А як подолати проблему?

Такий дизайн конфліктує, передусім, з ідеями інклюзивного суспільства, а тому зустрічає чимало критики. Жителі «ворожих» міст влаштовують акції та протести, найчастіше приносячи матраци і подушки до місць із «колючками». У 2014 році під шквал критики потрапила компанія Tesco: на тротуарі біля одного зі супермаркетів у Лондоні вони встановили шипи. Після обурення з боку громади та мера міста їх погодилися демонтувати.

Виходить, що архітектура, яка покликана зробити місто комфортнішим, насправді розрахована тільки на частину його жителів, створюючи незручності для усіх інших. Такі соціальні групи, як бездомні, підлітки, пенсіонери, яким не до душі нові стійки у метро, витісняються з громадських просторів. «Незалежно від того, має людина дім чи ні, захисна архітектура говорить їй: тобі тут не раді. Встановлення шипів жодним чином не вирішує проблеми бідності та нерівності, а лише ховає її, робить непомітною для вас», – висловлює критику британський журналіст Лі Борромео.

Активним противником «ворожого» дизайну є австралійський архітектор Шон Ґодселл. Він, на противагу цьому напрямку, проектує зупинки, лавки та столи для пікніка таким чином, щоб їх можна було трансформувати у тимчасовий притулок. Набувають популярності також нові шляхи вирішення проблем бездомних. У США, зокрема, діє програма «Житло перш за все». Її принцип полягає у тому, що ефективно боротися з проблемами бідності, безробіття, наркотичної та алкогольної залежності у маргіналізованих груп населення можна, почавши з надання їм житла. У штаті Юта такий підхід допоміг за дев’ять років скоротити кількість бездомних на 72%.

Один з Різдвяних обідів, які організовують волонтери організації «Молодь за мир». Фото: Facebook / Молодь за мир

В Києві, для початку, має бути політика стосовно безхатьків, каже волонтер організації «Молодь за мир», Євген Савватєєв. «Недостатньо відкрити взимку пункти обігріву і оголосити про це в інтернеті й по ТБ, потрібно ще розказати бездомним», – каже Євген. «Молодь за мир» роздає в Києві безкоштовну їжу, теплий одяг у холодну пору року, організовує щорічний Різдвяний обід для бідних киян, а нещодавно – зняла місце в хостелі для одного знайомого бездомного. Це не тільки, щоб забезпечити їхні базові потреби, але й соціалізувати. «Наприклад, з одним бездомним чоловіком, його звати Володимир, ми говоримо про кіно, він з іншими друзями намагається потрапляти на різні безкоштовні кіносеанси», – розповідає Савватєєв. Він каже, якщо бездомний хоче знайти роботу, то він має бути забезпечений місцем, де переночувати, помитись, випрати білизну й одяг. З усім цим зараз в Києві складнощі: на 5,5 тисяч офіційних київських бездомних є лише одна нічліжка на 130 осіб.

Щоб допомогти забезпечити ці потреби, волонтери цього року хочуть відкрити денний багатофункціональний центр для бездомних, де можна було б помитись, отримати допомогу, зайти в інтернет, подзвонити, тощо. Наразі шукають кошти на це, і кажуть, що будуть вдячні міській адміністрації, якщо та допоможе з приміщенням.

Саме такі інклюзивні підходи, які мають на меті включення бездомних у суспільство, мають усі шанси перемогти проблему, а не «колючки» чи незручні лавки у місті.