«Хмарочос» поговорив з Сергієм Малецьким, засновником концертного агентства H2D, яке привезло в Україну Benjamin Clementine, Moderat, Nicolas Jaar, Max Cooper і багатьох інших. Сергій розповів про тонкощі концертного бізнесу, свій шлях у цій сфері та про те, чому концертний ринок в Україні має майбутнє.

Фото: Євгенія Романюк

Чому ви вирішили зайнятися саме організацією концертів в Україні?

У моєму випадку це сталося природньо, не було довгих роздумів, аналізів чи складного вибору. Я завжди любив музику, але в університетські часи грати вмів тільки на гітарі і знав три акорди. Тож розумів, що пов’язати своє життя з музикою в ролі виконавця у мене навряд чи вийде. Та й думки такої не було. Одного разу мені вдалося потрапити на виступ Сергія Бабкіна на квартирнику в Києві. Здається, це був другий курс університету. Усі квитки були продані, але мені вдалося домовитися про вхід з адміністратором. Це виявився чудовий концерт, я побачив кумира, подивився зі сторони на подію і подумав: «Це насправді не так складно, я б і сам міг її організувати». І все, приблизно рік ця історія у мене в голові варилася, а в результаті вилилася мій перший квартирник. Потроху все виросло в те, що є зараз – концерт за концертом.

У Малій Опері ви теж організовували концерти?

Так, після закінчення університету у мене був період Малої Опери, яка в моєму житті з’явилася зовсім випадково. Все, що ми там робили – було весело. Цей період продовжувався близько двох років. Але в період майдану, всім було не до веселощів, а дирекція цього не розуміла і вимагала оплачувати оренду. Тому ми були вимушені з’їхати. Після цього я сидів і думав, що ж робити. У Малій Опері я відповідав більшою мірою за концерти, тому і вирішив створити концертне агентство. Зареєстрував H2D, і з того часу живемо під цією егідою.

Який з ваших концертів запам’ятався найбільше?

Важко сказати – концерт LP, Oxxxymiron в Одессі, Гриби на Довженко, Moderat та багато інших. Вони всі для мене яскраві. Є концерти, які, в силу того, що ми з артистом працюємо регулярно, якось згасають. А якщо це одноразова акція, пам’ятаю практично всі. Якщо не пам’ятаю, але побачу дату – обов’язково згадаю.

А який концерт запам’ятався з тих, які організовували не H2D?

Це, напевно, виступ Atoms for Peace в Парижі. Я великий фанат Radiohead і мені подарували квиток, плюс це була одна з перших поїздок до Європи. Жахлива поїздка в Париж, але абсолютно неймовірний концерт, тоді я зрозумів, що це те, заради чого варто жити. Я вийшов з концерту, впав на траву та лежав хвилин 40, дивився в небо й думав про те, що все, в принципі, вмирати можна. Усе найкраще, що могло зі мною статися, вже відбулося.

Концерт Nicolas Jaar в Києві. Фото: Facebook / H2D

Була не так давно на концерті британського техно-виконавця Max Cooper в Довженко, який ви організовували…

Мені не сподобався.

Чому?

Тому що майданчик був не призначений для концерту, тому звук на ньому був не найкращим. Я пройшовся по залу, й було некомфортно. Коли я розумію, що зробив щось не достатньо добре, від цього стає дуже погано. Ми не звикли робити погано. Після концерту ми завжди відправляємо форми зворотного зв’язку, для того, щоб отримати конструктивний фідбек від аудиторії. В цілому, там були написані зауваження, які я і так знаю. В таких моментах я засмучуюсь, адже ми не змогли видати 100% результату. Проте в цілому захід пройшов класно, більшість  відгуків – схвальні. В силу свого характеру хороше я сприймаю як належне, а ось на конструктивну критику потрібно звертати увагу. В цьому девіз нашої команди.

А сам Max дав якийсь фідбек?

Так, він суперський потішний гік, йому було все по кайфу. Плюс, чуваки з Лондона так звикли до індастріалу – це їх рідна стихія, і вони наполягали на тому, щоб це був якийсь андеграунд-майданчик. Тому він був в захваті та знову хоче приїхати.

Які ще гурти або виконавців ви привозили до України?

Абсолютно точно, якщо вам сподобався Max Cooper, слід було сходити на Nicolas Jaar, який був у вересні – це артист, якому варто приділити увагу. Moderat був неймовірним заходом. David August ми робили на Довженка (Національний центр Олександра Довженка). Він не приїхав до нас в перший раз у Новорічну ніч і, по факту, ми були за два кроки до фіаско, тому що головний артист не приїжджає з причин не залежних від нас. Зате він приїхав у квітні. В той вечір я планував поїхати з концерту годині о третій, але не зміг, настільки це було візуально неймовірне видовище. І в такі моменти ти розумієш, що будь-які складнощі та проблеми, які тобі видає доля, все одно приводять в потрібне місце і в потрібний час. І David відмінне тому підтвердження, як і LP, Benjamin Clementine, Skillet, Apparat, Oxxymiron, GusGus та багато інших.

А з українських артистів?

Організовували концерти Onuka, SunSay, Сергія Бабкіна колись давно. Гриби, 5’nizza, Луна, ДахаБраха, DakhDaugters, Cape Cod.

Чи є відмінності у роботі з українськими та закордонними артистами?

З українськими майже завжди найменше проблем. Складніше працювати з артистами з пострадянського простору, тому що модель побудови бізнесу у західних і пострадянських артистів відрізняється. Мені ближче західна культура, де все чітко та зрозуміло. Так, бувають складнощі, бувають зміни, але хоча б ти розумієш, чого можна очікувати. Працює якась етика. У випадку з пострадянськими артистами – на війні всі засоби хороші. Бувають різні історії, які часом складно зрозуміти з точки зору логіки.

Концерт Benjamin Clementine в Києві. Фото: Facebook / H2D

Чи складно працювати з зірками світового масштабу?

Прекрасно. Є робочі складнощі від яких не втекти. Сказати, що ми стрибаємо як метелики з квіточки на квіточку, я не можу. В ході організації концерту Nicolas Jaar, наприклад, у нас були труднощі. Два рази міняли майданчик і весь цей переговорний процес… Але все відходить на другий план в момент, коли захід починається. Всі люди щасливі, артист щасливий і ти розумієш, що хороші речі народжуються в муках. І якщо хочеш створити щось прекрасне, тобі потрібно заплатити за це кров’ю і потом, силами та часом. Грошима в останню чергу. Це нелегко, але процес класний, цікавий і драйвовий.

Як відбувається вибір виконавця або гурту, який ви привозите?

Є моє внутрішнє відчуття, яке виховується постійно – хто є актуальним, в кого я готовий повірити, вкласти гроші, час і сили, а в кого – не готовий. Іноді агенти пропонують нам артиста і ми, вже маючи запит, оцінюємо, збере той чи інший майданчик, чи ні. Інша справа, якщо розглядати варіант, коли ми самі привозимо цього артиста, знаходимо, зв’язуємося з ним. Починається переговорний процес, який інколи може займати роки. Це все звучить «написав, відповіли, клас, підписали». Але за цим стоїть велика та кропітка робота, дзвінки та зустрічі, довгі листування, затвердження, для того, щоб отримати фінальне підтвердження. Тому що із західними артистами ти не можеш працювати як з вітчизняними: подзвонив і, умовно, завтра він приїхав. Артист повинен бути в турі, має збігатися логістика. У нас були артисти, які готові їхати, бюджет влаштовує, але по логістиці до нас просто не встигали. І все, переговори йдуть коту під хвіст, бо ми не в змозі це змінити. Якщо мені не зраджує пам’ять, то це було у нас з Die Antwoord.

Чи часто артисти відмовляються приїжджати?

Зазвичай процес відмови відбувається просто ігноруванням запиту. Чи ігнорують нас часто? Так. Чи ігнорують тільки нас? Ні. Всіх, знову таки, з різних причин.

Розкажіть про свою команду – скільки в ній людей, чим вони займаються?

Нас всього троє. В основному, всі напрямки – аутсорс: бухгалтери, дизайнери, техніки, водії. В команді є я, є фінансовий директор і проджект-менеджер та піар-директор в одній особі.

Як це, працювати з українською публікою? Пам’ятаю, що після концерту Бенджаміна Клементина в «Стереоплазі» багато хто був незадоволений.

Вкрай неоднозначно. Наша публіка специфічна, тому що в порівнянні з Заходом вартість квитка тут значно нижча, а рівень послуг, які отримують клієнти в порівнянні з європейськими, у більшості випадків значно вищий. Наприклад, в Європі платний гардероб, туалет і навіть пластиковий келих. Якщо ти хочеш випити на барі, залишаєш заставний один євро за келих. Начебто й дрібниця, з іншого боку, уявіть, як українці реагували, якби їм сказали заплатити за склянку, хоч ти потім і отримаєш гроші назад. Як на мене, це геніальне рішення, тому що таким чином зменшується кількість сміття, а вся тара повертається на бар. За додаткову плату в гардеробі, я думаю, відвідувачі взагалі б нас розірвали. Досить часто більшість нашої публіки не вміє конструктивно оцінювати ту чи іншу подію. Я намагаюся мінімум часу проводити в соціальних мережах, тому що там занадто багато ненависті. Люди люблять обкласти все навколо себе і вважають, що це нормально. На жаль, як говорить менеджер одного українського артиста: «Проблема в тому, що раніше, коли ти говорив щось не те на вулиці – ти отримував по обличчю, а зараз у Facebook ти можеш наговорити що завгодно і залишитися безкарним». Таким чином, люди можуть говорити що хочуть і як хочуть, не уявляючи, яких зусиль варта організація цього вечора.

Були складні ситуації, наприклад, ви згадали Бенжаміна Клементина. Ми проаналізували цей захід з ніг до голови, але в цей день все йшло не так з самого початку: три пропущених літаки, технічні неполадки… На кожному етапі всі сторони, що брали участь в процесі, ніби були прокляті. Ми понесли репутаційне покарання за це, вибачилися перед усіма і дали знижку на будь-який наступний концерт протягом року, не виправдовуючись. І на будь-який конструктивний коментар ми реагуємо так само, намагаємося це виправити. Я взагалі надзвичайно вдячний нашій аудиторії за те, що вона є, що я маю можливість привозити в Україну крутих і актуальних артистів. Сподіваюсь, що вірус гарного смаку та толерантності, який все ж таки є у наших людей, буде розповсюджуватись.

Чи достатня в Києві кількість концертних майданчиків?

Недостатньо та їхня кількість з кожним роком меншає. Це велика проблема ринку. Наприклад, у нас немає майданчика середнього між залою на тисячу і п’ять тисяч місць. Часом, якісь артисти також відмовляються через те, що в п’ятитисячний везти виконавця дорого, а зала на одну тисячу – замала. Ми, в якийсь момент, знайшли кілька рішень: на кіностудії Довженка, на вертолітному майданчику в ТЦ Парковий в теплий сезон і на арт-заводі ПЛАТФОРМА, де у нас теж було кілька заходів.

Наскільки закордонні артисти, на вашу думку, зацікавлені в Україні? Чому багато хто з них приїжджає дуже пізно, або не доїжджає зовсім?

Насправді західним артистам тут подобається виступати. Більшість виконавців, з якими ми працювали, здивовані, наскільки тут тепла та чуйна публіка. Артисти зацікавлені, звичайно. Це як запитати у пекаря, чи зацікавлений він у тому, щоб його хліб купували. Вони люблять виступати, тому що Україна – інша для них … Вони щасливі бути тут, тому що, як правило, для них це щось нове і цікаве. Якось трапився випадок, коли артист приїхав з великою командою та один з хлопців впав, сильно пошкодивши п’яту. Я повіз його в лікарню, зробили рентген. Він каже: «Давай я тобі заплачу». Я відмовився, запевнивши, що ми розберемося. Він здивувався, адже це його проблеми. Я відповів: «Ви приїхали до нас, ви наші гості, у вас відбулася складність – це тепер наші проблеми». Їх це дивує, тому що в інших країнах такого немає. Ще один випадок був, здається, в Англії. Менеджер в листі попросив принести додаткові рушники у гримерку, які не були вказані в райдері. Організатор відповів, що це не проблема, та прикріпив до листа рахунок на оплату, де ціна питання була 15 євро. Ось він і каже, що в країнах Європи немає людяності, тому вони люблять виступати в Україні, де завжди до них ставляться більш приязно. На Заході це Індустрія з великої літери, яка, як “машина”, не помічає якісь часто людські прості прохання. Ми поки ще “машинка”, яка може собі це дозволити.