У партнерстві з RIVERSIDE Development пояснюємо, чому чинні промзони варто виносити за межі міста, а старі промислові об’єкти – ревіталізовувати.

Давня легенда, що Київ – найзеленіше і найкомфортніше місто, живе досі. Попри це, переглядаючи черговий рейтинг міст за якістю життя, ми мусимо визнавати, що це не так. Повертаючись з мандрівок чи просто переглядаючи фото світових мегаполісів, доводиться визнавати: Києву багато в чому варто наздоганяти інші міста. І починати треба негайно.

Чимало зелених зон забудовані або знаходяться «під прицілом» будівельних компаній, величезні території колишніх заводів-гігантів стоять порожніми, а Дніпро – унікальна перевага Києва, водно-зелений коридор через все місто – практично відгороджений від міського простору. Маємо й інші виклики: «розповзання» міста, будівництво величезних житлових комплексів на околицях, що посилює навантаження на транспортну систему.

Насправді Київ у цьому не унікальний. Втрата зв’язку міського простору з річкою, занедбані промзони, екстенсивне розширення на нові території – усі ці виклики вже поставали перед іншими містами світу. Однак безкінечно освоювати нові території неможливо, та й приміські ділянки в мегаполісах часто є забудованими. Тому з’являється все більше проектів з ревіталізації «мертвих» територій колишніх промзон – і не десь далеко, а практично у центрі міст облаштовують нові багатофункціональні райони, які стають новими громадськими центрами.

Мультифункціональність замість «іржавих поясів»:
чому міста відходять від монотериторій

Термін «іржавий пояс» спочатку використовувався для позначення частини Середнього Заходу та східного узбережжя США, де у 1970-1980-х роках численні підприємства важкої промисловості, зокрема, сталеливарної й автомобільної масово занепадали через перенесення виробництва в інші країни, де робоча сила була значно дешевшою. В результаті скорочувалися робочі місця, а міста порожніли. Найвідомішим прикладом є Детройт у штаті Мічиган. Наразі, говорячи «іржавий пояс», мають на увазі схожі за історією «старі» індустріальні райони у містах, де виробництво скоротилося або зовсім припинилося.

Дейтройт. Даунтаун

«Іржаві пояси» у містах – історичний результат промислових революцій та сплесків економічного зростання і розширення міських територій. Якщо поглянути на Київ, можна побачити старі промзони на Подолі, Куренівці (з припортовою спеціалізацією), Печерську (з військовою спеціалізацією), яким вже кілька століть, а також промзони на Лук’янівці, Деміївці, що виникли у другій половині ХІХ століття. Пізніше промислові території стали з’являтись ще далі від центру на великих ділянках вздовж залізничного кільця, в тому числі, в районі Гавані.

Промисловість швидко реагує на зміни у технологіях, ринкову ситуацію, попит. Чимало європейських міст вже пережили спорожнення велетенських заводів, закриття міських електростанцій, перетворення портових територій на арт-кластери. Змінюються й потреби промисловості: вимоги до будівель, комунікацій, логістики. Сучасним підприємствам не потрібні такі велетенські території, багато процесів автоматизовано, та й не дуже зручно вести виробництво у центральних районах міста через завантаженість транспортних шляхів.

Найбільш занедбаний вигляд мають території ближчі до центру міста. Проммайданчики, що освоювалися свого часу як околиці, а з часом опинялися посеред розвинених районів і ставали не такими зручними для виробничої діяльності. Однак із закриттям виробництва після нього лишається не лише територія, а й комунікації, дорожня мережа, близькість до води, що створює чудові можливості для ревіталізації.

Замість індустріальних районів зараз створюють не просто житлові квартали чи офісні центри. Перетворення промислових територій неподалік центру на багатофункціональні райони – це можливість для міста скоротити так звані маятникові міграції у робочі дні, адже окрім нового житла тут з’являються заклади торгівлі, офісні площі невеликих компаній, нові сквери, пішохідні алеї. Такі трансформації, до речі, поліпшують і якість життя сусідніх житлових кварталів, адже всі перелічені нові об’єкти зазвичай кращі сусіди, ніж виробничі підприємства. Багатофункціональність – це й запорука сталого розвитку, коли скорочення однієї з функцій району не означає його загальний занепад.

Нове життя промзон та портових районів: як робить світ

Ще кілька століть тому у містах була переважно багатофункціональна забудова. Часом невеличкі майстерні та магазинчики облаштовували на перших поверхах, а над ними, в тому самому будинку, жили власники та працівники. Відповідно, не було великої потреби у приватному транспорті. Більшість переміщень здійснювалась пішки.

Індустріалізація й масова поява транспорту сприяли «розповзанню» міст. Щоб дістатися роботи й дому, люди почали витрачати все більше часу. Чіткий поділ районів на промислові, житлові і ділові спричинив шалений попит на транспорт. Вперше негативні наслідки монофункціональної забудови експерти помітили на початку 1960-х, зокрема, і Джейн Джейкобс у знаменитій книзі «Смерть та життя великих американських міст».

Сан-Франциско. Гірарделі

У тих самих 1960-х було започатковано так звану джентрифікацію індустріальних територій біля води. Прибережні території вважалися престижними майже завжди – поки з узбережжя людей не витіснила індустрія. Перший приклад ревіталізації прибережної промислової зони відбувся у 1962 році у Сан-Франциско, де будівлі шоколадної фабрики на березі затоки перетворили на комплекс ресторанів та магазинів. Перед колишньою фабрикою архітектори створили пішохідну площу Гірарделі, що й досі приваблює туристів краєвидами на затоку. Невдовзі на схожий комплекс на узбережжі, вже з картинними галереями, клубом та кінотеатром перетворився сусідній консервний завод…

Практично в той самий час, у середині 1960-х, було вирішено відродити спорожнілу портову зону Південного Манхеттена у Нью-Йорку. Процес вже триває півстоліття: генеральний план району затвердили у 1979 році, в комплексі – відомі «Башти Близнюки», але вже у перший рік тут збудували й житловий будинок. Після терактів 11 вересня 2001 року у районі триває оновлення. Це багатофункціональна територія: тут і офіси, і престижне житло, і готелі, і музеї, ресторани, магазини й набережна.

Схожий приклад ревіталізації портового району – лондонський Собачий острів, що з кінця 1980-х років перетворився на «Новий Сіті» – діловий район, куди щодня 100 тисяч мешканців приїздять на роботу. Але є й місцеві жителі, які мешкають у апартаментах поруч з офісами. Власне, кінець XX століття – час, коли забудовники кращих міст світу відходять від жорсткого розподілу функцій між районами. Навіть у знаменитому паризькому діловому районі Дефанс, де 150 тисяч робочих місць, є понад 20 тисяч місцевих мешканців.

Житло забезпечує усталеність життя району: завдяки мешканцям вулиці не порожніють, коли співробітники офісів роз’їжджаються по домівках. На вулицях залишаються люди, що спричинює меншу небезпеку та набагато нижчу злочинність. Людська поведінка тісно пов’язана з міським плануванням. Звісно, простіше забудувати територію будівлями одного призначення, ніж робити багато функцій, простіше збудувати та здати в оренду один великий торговельний центр, аніж десятки невеликих магазинчиків на перших поверхах.

Є й приклади поєднання «старих» та «нових» функцій. Наприклад, у кварталі Кедбюен у Копенгагені, де традиційно розташовувалися скотобійні, після реновації у 2000-х роках розмістились переважно галереї, клуби, ресторани, однак зранку тут виходять на роботу й м’ясники. Район розташований поблизу гавані, яку визнали придатною для купання, а у колишніх перебудованих фабричних будівлях тепер дорогі квартири з чудовими краєвидами.

Музей сучасного мистецтва в Осло, Норвегія

Та, напевно, наймасштабнішим проектом з реновації прибережних територій можна назвати програму «Місто біля фьорда» в Осло. Перший проект реновації старої корабельні – Акер Брюгге – відкрився у 1986 році. Там з’явилися магазини, ресторани, заклади розваг і житло, добудували район у 2014 році. Перемовини муніципалітету з портом Осло як основним власником прибережних територій, тривали з 1982 по 2008 роки, однак стартувала програма «Місто біля фіорду» ще у 2000-му і має завершитися до 2030 року.

Програма включає декілька великих проектів, в тому числі, будівництво нового контейнерного порту на півдні міста. Загалом протяжність берега, що використовується для портових цілей, має скоротитися з 11 до 6 км. Тут будуть набережні, канали, житлові будинки. Вже збудовано Музей сучасного мистецтва, на черзі облаштовується 9-кілометрова набережна в історичній частині міста.

Київські генплани: ревіталізація вже закладена

Світова тенденція трансформації індустріальних територій передбачена й у київських генеральних планах – як у чинному Генплані-2020, так й у проекті нового Генплану-2025. І якщо у проекті Генплану-2025 вже відображено зміну цільового призначення низки промислових територій, то у Генплані-2020 ревіталізація закладена «м’якше»: території все ще зазначені, як промислово-комунальні, але в текстовій частині та поясненнях до схем мова йде про мультифункціональність, і про перенесення промислових об’єктів від води.

«З метою реабілітації природного комплексу передбачається винесення промислових підприємств за межі прибережних захисних смуг р. Дніпро та інших об’єктів водного фонду міста – виробництв Подільсько-Куренівського промрайону, промрайонів Теличка, Пирогово, з острова Водників. Вивільнення ділянок для нового житлового будівництва рекомендовано у промислово-комунальних зонах, які можуть органічно бути включені в сельбищні райони й розміщені без порушення санітарно-гігієнічних нормативів.

Для поліфункціонального використання запропонована реорганізація окремих частин промрайону Теличка, окремі промислові утворення центральної планувальної зони, південна та центральна частина Подільсько-Куренівського промрайону, промрайон Жовтневий, ділянки підприємств хімічної промисловості промрайону Дніпровський, Київського м’ясокомбінату, ділянки будіндустрії в промрайонах Корчувате і Пирогово».

А ось як це зображено на графічних матеріалах, на прикладі Подільсько-Куренівської промзони, де центральна та південна частина позначені рожевим кольором – «Рекомендовані напрямки використання промислово-комунальних територій – поліфункціональне, без збереження пріоритету існуючих функцій». Отже промисловість на цій території навіть не в пріоритеті.

Завдання Генплану в частині реабілітації природного комплексу, згідно з графічними матеріалами, полягає, в тому числі, у ревіталізації Гавані, як частини Подолу, зайнятої портовими об’єктами, так і Рибальського острову. Щодо цих територій цілком органічною є рекомендоване Генпланом-2020 здійснення житлової забудови з інтеграцією з чинним житловими районами. Тобто, ще у 2002 році розробники Генплану-2020 заклали на перспективу ревіталізацію припортової зони, як це в той самий час започатковували та здійснювали провідні міста світу.

Інша важлива складова Генплану-2020: схема розвитку громадських центрів, які тісно пов’язані з ревіталізацією промислових зон. Власне, громадський центр – це не просто скупчення офісних будівель чи торговельних центрів, а – багатофункціональні райони, які внаслідок сучасного планування та архітектури стали б справжніми громадськими центрами й окрасою міста.

Візія майбутнього: Рибальський острів, як район трансформації

Саме район Гавані, як і райони багатьох світових міст, може стати «точкою росту» нового Києва, відповідно до сучасних тенденцій переосмислення прибережних територій. Зараз чимало киян тижнями, а то й місяцями не бачать Дніпра, бо його перетворили на канал з бетонними берегами, без громадських просторів та пішохідних алей біля води. Новий район біля води, розташований з іншого боку Гавані, може стати прикладом повернення містянам доступу до води.

На зображенні – рендер ЖК Rybalsky

У вересні 2016 року Київрада затвердила детальний план території Рибальського острова, що передбачав перетворення занедбаної промзони на багатофункціональні квартали, з житловими будинками, магазинами на перших поверхах, освітнім комплексом, водними каналами, бульварами і театром. Пізніше розпочалося будівництво першого об’єкту за новим баченням Рибальського – однойменного житлового комплексу поряд з Набережно-Рибальською дорогою.

Втім, далеко не всі поділяють таке бачення. Нещодавно Окружний господарський суд м. Києва скасував ухвалений у 2016 році детальний план території. Рішення супроводжується заявами депутатів про збереження промислового потенціалу міста і військового заводу та реалізації задумів деяких архітекторів збудувати на цій ділянці діловий район з офісних хмарочосів.

Проте трансформація району закладена у Генеральному плані-2020, і таким шляхом йде чимало міст світу. На заводі «Кузня на Рибальському» й досі виконують військові замовлення, однак це вже не таке велике підприємство. Колись тут працювало 6000 співробітників, зараз – 350, півстоліття тому тут виробляли морські траулери, зараз – невеликі сучасні бронекатери. Втім, великі замовлення, як наприклад ремонт флагмана ВМС України фрегату «Гетьман Сагайдачний» співробітники підприємства здійснюють у Чорноморську, бо потрібен вихід в море, а згадані бронекатери, до речі, проходять випробування в Одесі.

Згідно з детальним планом території завод «Кузня на Рибальському» також має бути перетворений на багатофункціональні квартали, але це перспектива. Сучасне міське планування – це розмаїті сценарії, і з часом цілком можливо, що завод переїде на більш зручний майданчик, а на його місці виростуть багатофункціональні квартали з вулицями, скверами, каналами. Тут будуть гратися діти, в це місце приїжджатимуть туристи.

Головне, аби величезні території колишніх промислових гігантів не лишалися порожніми, не були «випаленою землею» посеред міського простору, а отримували нове справжнє життя.